– Емсе, – сказав Шерлок, коли увiйшов дворецький, – а де зараз мiстер Беркер?
– Пiду його пошукаю, сер.
Через хвилину вiн повернувся i повiдомив, що мiстер Бер-кер у саду.
– Не пригадуете, Емсе, що було на ногах у мiстера Беркера минулоi ночi?
– Вiн був у нiчних капцях. Я принiс йому чоботи, коли вiн мав iти в полiцiю.
– Гаразд, Емсе. Нам важливо знати, якi слiди залишив мiстер Беркер, а якi – злочинець.
– Мушу зауважити, що його капцi бруднi вiд кровi. Так само, як i моi власнi, звiсно.
– Це цiлком природно, кров у кiмнатi була повсюди. Однак, Емсе, принесiть, будь ласка, це взуття сюди.
Емс подався за ним i незабаром повернувся з капцями в руках. Пiдошви iхнi були чорнi вiд застиглоi кровi.
– Дивно! – пробурмотiв Голмс, який стояв бiля вiкна та розглядав взуття. – Дуже дивно!
Потiм швидким рiзким рухом поставив один капець у кривавий слiд, що залишився на пiдвiконнi. Слiд повнiстю збiгався. Вiн мовчки всмiхнувся своiм колегам.
Інспектор змiнився на обличчi. У його мовi чiтко зазвучав шотландський акцент, як завжди в митi хвилювання.
– Джентльмени, – залементував вiн, – тут не може бути сумнiвiв! Беркер сам указав на вiкно. Пляма набагато ширша за слiд чобота. Але що все це означае, мiстере Голмс, що ж це таке?
– Це цiкаво… – пробурмотiв мiй товариш.
Вайт Мейсон захихотiв.
– Я ж казав, що тут незвичайний випадок! – вигукнув вiн. – Дивовижний випадок!
Роздiл 6
ПРОСВІТ
Три детективи залишилися в садибi, щоб докладнiше розiбратися в результатах слiдства, а я наодинцi подався в наш скромний готель. Але спочатку менi заманулося погуляти в старовинному саду, що оточував будинок, мiж рядами старих пiдстрижених тисiв. У глибинi саду я знайшов невеличку гарненьку галявину iз сонячним годинником посерединi. Усе це створювало мирну та заспокiйливу атмосферу, таку бажану для моiх розхитаних нервiв. У цьому спокоi якось забувалася похмура кiмната iз закривавленим тiлом на пiдлозi, а якщо й згадувалася, то лише як страшний сон. Але коли я прогулювався садочком, намагаючись вiдпочити тут душею, стався iнцидент, який одразу повернув моi думки до злочину.
Я вже казав, що будинок оточували ряди тисових дерев. У найвiддаленiшому вiд дому ряду вони росли дуже щiльно, як живоплiт. Позаду них стояла кам’яна лава, схована вiд поглядiв людей у будинку. Пiдiйшовши, я почув голоси: якусь фразу, кинуту чоловiчим голосом, i тихий жiночий смiх, нiби у вiдповiдь на неi. Через хвилину я побачив мiсiс Дуглас i Бер-кера, причому побачив ранiше, нiж вони помiтили мене. Вираз ii обличчя мене вразив. На допитi вона здавалася серйозною та сумною, та тепер усi слiди горя на ii обличчi стерлися, а очi навiть свiтилися радощами. За мить, побачивши мене (вони спiзнилися лише на хвилину), обое вдягли похмуро-врочистi маски. Кинувши швидко й тихо два-три слова, Беркер пiдвiвся й пiшов менi назустрiч.
– Даруйте, сер, – сказав вiн, – я маю честь звертатися до доктора Ватсона?
Я холодно вклонився.
– Ми так i думали, що це мали би бути ви. Про вашу дружбу з мiстером Шерлоком Голмсом знають усi. Чи не пiдiйдете ви на хвильку, щоб перекинутися словом iз мiсiс Дуглас?
Вы ознакомились с фрагментом книги.
Для бесплатного чтения открыта только часть текста.
Приобретайте полный текст книги у нашего партнера:
