Круговерть

Круговерть
О. Генрi

Зарубiжнi авторськi зiбрання
Мало хто з письменникiв мае таку широку читацьку аудиторiю, як О. Генрi (1862–1910). Його новели читають у всьому свiтi, читають усi: робiтники, вченi, «бiлi комiрцi», селяни, лiтнi люди i молодь, i особливо – пiдлiтки. Кожний читач знайде тут за своiм уподобанням захоплюючий сюжет, дотепний жарт, маленьку драму i веселу iсторiю, але також знайде i щось бiльше – щось таке, що й досi е секретом надзвичайноi популярностi творiв О. Генрi.

Новели з двох збiрок – «Просто бiзнес» i «Круговерть» – увiйшли в цю книгу. Палiтра гумору багата фарбами та вiдтiнками. У знаменитiй новелi «Викуп за Вождя Червоношкiрих» життева ситуацiя обертаеться догори дригом: двое шахраiв викрадають у багатiя единого синочка, щоб отримати викуп, але на них чекае несподiванка…

О. Генри

Круговерть

© Є. М. Тарнавський, В. Є. Тарнавський, переклад украiнською, 2019

© О. А. Гугалова-Мешкова, художне оформлення, 2019

© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2019

Просто бiзнес

Просто бiзнес

Гадаю, ви всi хоча б щось знаете про сцену й акторiв. Адже так чи iнакше контактували з театрами, читали газетних критикiв i жарти в тижневиках про «Рiалто»[1 - «Рiалто» – вiдома готельна мережа, а також вулиця.], милих дiвчаток iз хору й трагiкiв iз довгими патлами. Припускаю, що стислий перелiк ваших уявлень про таемничу сцену буде зводитися до чогось такого.

Провiднi акторки мають п’ятьох чоловiкiв i гору коштовностей, не кращих нiж у вашоi власноi дружини, бо фальшивих. Фiгури мають не гiршi нiж у краль, бо користуються накладками. Дiвчатка з кордебалету жити не можуть без перекису водню, фанатiв, «паккардiв» i Пiттсбурга. Додому повертаються трамваями або пiшки. Вибагливi акторки вимагають на Бродвеi в Нью-Йорку ролi комiчних молодиць для своiх матерiв та iхнiх тiтоньок на гастролях. Справжне iм’я Керлi Бельвю – Бойл О’Келi. Свою маячню, записану на грамофонi, Джон Мак-Каллоу украв iз першоi редакцii спогадiв Еллен Террi. Джо Вебер – кумеднiший, нiж І. Г. Сотерн, а Генрi Мiллер хутко старiе.

Усi учасники трупи, виходячи з театру, вночi цмулять шампанське та iдять омарiв до полудня наступного дня. Та що там, кiноiндустрiя перемолотила аж цiлу купу театральних акторiв.

Тепер мало хто з нас знае щось про реальне життя театралiв. А якби знали, то цей фах мiг бути поширенiшим, нiж зараз. Ми зиркаемо на виконавцiв зизом, сповненим поблажливоi переваги, потiм iдемо додому та, як мавпи, повторюемо iхнi жести та iнтонацii перед своiми дзеркалами.

Останнiм часом у товариствi багато плiткують про акторську братiю. Подейкують, що замiсть гульвiс i шанувальникiв дiамантiв там зiбралися пiдприемцi, науковцi й аскети разом зi своiми дiтьми, будинками та бiблiотеками. Вони мають повно нерухомостi та ведуть своi приватнi справи настiльки впорядковано й настiльки нецiкаво, як i будь-хто з наших добропорядних громадян, котрi прив’язанi до кругообiгу комiрного, цiни на газ, вугiлля, лiд i податкiв.

Яка з цих версiй реальна, а яка нi – вирiшувати не тут. Я ж пропоную вам лише одну маленьку iсторiю про двох мандрiвних акторiв, i на пiдтвердження ii правдивостi можу продемонструвати вам лише темну плямку на чавуннiй клямцi вхiдних дверей старого Театру Кiтора, залишену там вiд штовхання руками в рукавичках, занадто нетерплячими, щоб обернути ii. Там я востанне бачив, як Черрi прошмигнула до роздягальнi, неначе ластiвка у свое гнiздо, як завжди, вчасно до хвилини, щоб переодягнутися для черговоi ролi.

Команда водевiлю «Гарт i Черрi» була талановитою. Боб Гарт вештався схiдними та захiдними околицями впродовж чотирьох рокiв iз змiшаною програмою, що складалася з монологу, трьох блискавичних перевдягань iз пiснями, кiлькох пародiй на знаменитих iмiтаторiв i метушливого танцю, яким дуже захоплювався контрабасист оркестру. Це найкращий доказ хорошоi роботи.

Найбiльше задоволення, яке може отримати актор, це стати свiдком жалюгiдного провалу своiх конкурентiв, котрi лише ганьблять сцену. Для того, щоб влаштувати собi таке задоволення, такий лицедiй часто покидае сонячний куточок Бродвею, щоби побачити принесення себе в жертву з боку свого не такого обдарованого колеги. Хоча iнколи дехто ласий на чуже фаско навiть вдаеться до найскладнiшоi вправи для м’язiв актора – вiн аплодуе.

Одного вечора Боб Гарт презентував свое серйозне, вiдоме за водевiлями обличчя у вiконцi театральноi каси суперника, й отримав свiй квиток на мiсце в партерi.

Номери A, B, C i D оголошували один за одним, i вони миттю вiдходили в небуття, глибоко занурюючи пана Гарта в похмурий настрiй. Іншi глядачi лементували, сiпалися, свистiли й аплодували, але Боб Гарт, сама енергiя та харизма, сидiв iз гнiтючим виразом обличчя i руками, розведеними настiльки далеко, як пiдлiток, який тримав моток вовни для своеi бабусi, котра змотуе ii в клубок.

Аж тут розпочався номер H, «Гiрчиця», i вiдвiдувач раптом випрямився. H був щасливим алфавiтним провiсником Вайнони Черрi, котра виконувала «характернi пiснi з перевтiленнями». Сама Черрi була дрiбна, але вона майстерно виконувала кожен номер. Спершу продемонструвала делiкатну юнку в ситцевiй сукенцi з кошиком штучних ромашок, яка невинно повiдомляла, що в старому шкiльному будиночку, крiм арифметики й iменникiв, можна вивчити ще й iншi речi, особливо «коли вчитель затримуе пiсля урокiв». Махнувши кiнчиком ситцевого платтячка, вона блискавично зникала й у мить з’являлася вишуканою «парижанкою», адже мистецтво завиграшки зближае мiж собою старий червоний млин i Мулен Руж[2 - Мулен Руж (з фр. буквально перекладаеться як «червоний млин») – знамените класичне кабаре в Парижi, створене 1889 року.]. А тодi…

А тодi самi знаете що. Це знав i Боб Гарт, але вiн побачив також i щось iнше. Вiн збагнув, що Черрi е единою професiоналкою, котра найкраще пасувала на роль Гелен Граймс у скетчi, який вiн написав i тримав у своiй валiзi. Певна рiч, Боб Гарт, як i будь-який iнший пересiчний актор, бакалiйник, газетяр, професор, маклер або фермер, мав десь приховану власну п’есу. Такi тримають у валiзах, дуплах дерев, столах, копицях сiна, вiддiленнях для паперу, внутрiшнiх кишенях, сейфах, шкатулках i лантухах для вугiлля, чекаючи на появу чергового пана Фромена[3 - Чарльз i Денiел Фромени – вiдомi американськi продюсери та режисери кiнця XIX ст.]. Їх iснуе до п’ятдесяти семи рiзних типiв.

Але скетчу Боба Гарта не судилося закiнчити життя в слоiку для маринаду. Вiн назвав його «Забави для мишей». З того часу, як автор його написав, вiн тримав цю звiстку в таемницi й ховав в очiкуваннi, поки знайде кандидатку, котра пасуе до його концепцii ролi Гелен Граймс. А тут вiн уздрiв i саму Гелен, iз усiею ii безневинною невимушенiстю, молодiстю, жвавiстю та бездоганним вiдчуттям сцени, навiть на його критичний смак.

Пiсля того, як виступ скiнчився, Гарт знайшов у касi менеджера й отримав домашню адресу Черрi. Наступного дня о п’ятiй вiн подзвонив у дверi миршавого старого будиночка у Вест-Фортiсi та подав свою вiзитiвку.

При свiтлi дня, у старосвiтськiй блузцi та звичайнiй вовнянiй спiдницi, iз пiдiбраним волоссям та очима сестри милосердя, Вайнона Черрi могла б грати роль Пруденс Вайс, доньки диякона, у великiй ненаписанiй драмi з життя Новоi Англii, яку ще нiхто не iнсценiзував.

– Я бачила вашу виставу, пане Гарт, – повiдомила господиня пiсля того, як ретельно оглянула вiзитiвку гостя. – З якоi причини ви хотiли мене бачити?

– Я переглянув ваш виступ минулого вечора, – заявив Гарт. – Я написав скетч, який нiкому ще не показував. Вiн розрахований для двох, i, гадаю, ви можете виконати в ньому другу роль. Я вирiшив, що варто побачити вас задля цього.

– Проходьте до вiтальнi, – запросила панна Черрi. – Я давно очiкувала чогось такого. Адже бiльше хотiла б грати, а не перевтiлюватися.

Боб Гарт сягнув до своеi кишенi по заповiтнi «Забави для мишей» i прочитав ii уголос.

– Прочитайте ще раз, будь ласка, – попросила панна Черрi.

Пiсля цього вона вказала, як ii можна покращити – ввести роль посланця замiсть телефонного дзвiнка, обiрвати дiалог безпосередньо перед кульмiнацiею, коли персонажi боролися за револьвер, i цiлком змiнити слова та дii Гелен Граймс у мiсцi, де ii доймають ревнощi. Гарт визнав слушними всi ii правки й не сперечався. Адже юнка вiдразу ж помiтила всi слабкi мiсця скетчу. Це була iнтуiцiя жiнки, якоi йому бракувало. Наприкiнцi iхньоi бесiди Гарт був уже готовий закластися своiми навичками, досвiдом i заощадженнями своiх чотирьох рокiв у водевiлях, що «Забави для мишей» розцвiтуть у багаторiчну квiтку в гастрольному садочку. Панна Черрi була розважливiшою. Пiсля тривалого морщення ii гладенького молодого чола й постукування об своi маленькi бiлi зубчики кiнчиком олiвця вона нарештi дала свою вiдповiдь.

– Пане Гарт, – повiдала вона. – Менi здаеться, що ваш скетч матиме успiх. Ця роль Граймс написана наче зумисне для мене. Я можу ii зiграти так, що вона видiлятиметься, як полковник Сорок четвертого полку посеред базару. І я бачила вашу роботу. Знаю, що ви можете зробити з iншою роллю. Але бiзнес е бiзнес. Скiльки ви отримуете на тиждень за номер, який виконуете зараз?

– Двiстi, – вiдповiв Гарт.

– А я отримую сто за свiй, – правила свое Черрi. – Це звична знижка для жiнки. Але я живу на них i щотижня вiдкладаю кiлька банкнот пiд цеглу в старому коминi на кухнi. Менi подобаеться сцена, я люблю ii, але е ще дещо, що люблю ще бiльше – це маленька хатинка в провiнцii, яку куплю колись, з рябими курми та шiстьма качками, що тиняються навколо двору. А тепер дозвольте менi сказати вам, пане Гарт, що мене цiкавить лише бiзнес. Якщо ви хочете, щоб я грала у вашому скетчi, я це зроблю. І вiрю, що нам це до снаги. Але я ще дещо хочу сказати. Маю повiдомити, що в моему характерi немае жодних дурниць, i я працюю на сценi за те, що менi платять, так само, як iншi дiвчата працюють у крамницях чи офiсах. Я збиратиму грошi, щоб утримувати себе, коли вже буду застара для театральних вибрикiв. Нiякого будинку для лiтнiх людей або притулку для необачних актрис менi не треба. Якщо хочете зробити мене дiловим партнером, пане Гарт, без всiляких там витребеньок, то я в дiлi. Я дещо знаю про театральнi трупи, але хочу, щоб ми стали iнакшими. Хочу, щоб ви знали, що я працюю на сценi для того, аби щодня забирати певну суму коштiв у конвертi з нiкотиновими плямами на ньому в мiсцi, де його лизнув касир. Таке маю хобi – вiдкладати на похмурi дощовi днi у своему майбутньому. І хочу, щоб ви знали, яка я. Не знаю, як виглядае нiчний ресторан, бо п’ю лише немiцний чай, нiколи не теревенила з чоловiком бiля входу до театру й тримаю грошi в п’ятьох ощадних банках.

– Панно Черрi, – озвався Боб Гарт своiм спокiйним, серйозним голосом, – ви маете право висувати своi власнi умови. Фраза «лише бiзнес» налiплена на мiй капелюх i трафаретом вибита на моiй барсетцi. Увi снi я завжди бачу бунгало з п’ятьох кiмнат на пiвнiчному березi Лонг-Айленду, з японцем, котрий варить зупу з молюскiв i пече качку по-пекiнськи, а я на ганку, загорнений у пончо, гойдаюся в гамаку й читаю «У нетрях Африки» Стенлi[4 - Генрi Мортон Стенлi (1841–1904) – вiдомий валлiйський журналiст i визначний мандрiвник Африкою, котрий вiдкрив рiчку Конго, гiрську гряду Рувензорi, а також розгадав загадку витокiв Бiлого Нiлу.]. І бiльше нiкого навколо. Ви нiколи не цiкавилися Африкою, чи не так, панно Черрi?

– Нiколи, – пiдтвердила вона. – А що я намiряюся зробити зi своiми грошима, то це покласти iх у банк. Тепер можна отримати чотири вiдсотки рiчних за депозити. Я вже полiчила, що за десять рокiв буду мати прибуткiв десь близько 50 доларiв на мiсяць лише самих вiдсоткiв. Також я могла б навiть iнвестувати частину свого капiталу в дрiбний бiзнес, скажiмо, майстерню з пошиття капелюшкiв або салон краси, i заробити ще бiльше.

– Ну, – зауважив Гарт, – бачу, що вашi думки рухаються в правильному напрямку, так чи iнакше. Є багато акторiв, котрi чогось вартi, i вони також могли б вiдкладати дещицю на чорний день, якби не тринькали своi грошики. Дуже радий, що у вас правильний погляд на бiзнес, панно Черрi. Я мiркую так само й вважаю, що цей скетч подвоiть те, що ми зараз заробляемо, коли вдасться його iнсценiзувати.

Подальша доля скетчу «Забави для мишей» – це iсторiя всiх успiшних п’ес. Гарт i Черрi коротили ii, рiзали, переробляли, виконували хiрургiчнi операцii на реплiках, змiнювали фрази, повертали iх назад, доповнювали, перейменовували, повертали стару назву, переписували, замiнили стилет на пiстолет, повернули револьвер – пропустили скетч крiзь усi вiдомi процеси редагування та покращення.

Вони репетирували п’есу в порожнiй вiтальнi пансiонату, яку рiдко використовували до цього, поки не досягнули того, що старовинний годинник перед боем щоразу шипiв за уламок секунди до клацання незарядженого револьвера, який Гелен Граймс тримала в руцi пiд час репетирування хвилюючоi кульмiнацiйноi сцени.

Авжеж, це була захоплююча й бездоганна праця. На сценi ж використовували справжнiй револьвер 32-го калiбру, заряджений справжнiми набоями. Гелен Граймс, народжена на Дикому Заходi, майстернiстю та смiливiстю не поступалася Баффало Бiллу, до безтями закохана у Френка Дезмонда, особистого секретаря i конфiденцiйного помiчника зятя свого батька, «Арапахо»[5 - Арапахо – плем’я iндiанцiв, котрi жили в штатах Вайомiнг та Оклагома.] Граймса, короля рогатоi худоби й власника чвертi мiльйона доларiв i великого ранчо, яке, судячи з краевиду, розташоване десь у Дикому Полi або в Амагансеттi, що в штатi Нью-Йорк. Дезмонд (за межами сцени – пан Боб Гарт) носить онучi, мисливськi штани йподае свою адресу в мiстi Нью-Йорк, залишивши вас дивуватися, чому, що ж вiн робить у Дикому Полi або в тому ж таки Амагансеттi, i водночас метикувати, навiщо мiльйонеровi онучi на своему ранчо та ще й секретар на додачу.

Ну, так чи iнакше, але ви знаете так само добре, як i я, що ми всi любимо такi п’еси, визнаемо це чи нi – такий собi покруч «Синьоi Бороди-молодшого» та «Цимбелiна»[6 - «Цимбелiн» – п’еса Вiльяма Шекспiра, опублiкована вже пiсля його смертi.], якого грають росiяни.

У «Забавах для мишей» були лише двi з половиною ролi. Гарт i Черрi, звiсно, виконували двi з них, а половина дiсталася робiтнику сцени, котрий лише раз за всю виставу вибiгав на сцену в смокiнгу й панiчно лементував, що будинок оточили iндiанцi, а також, аби прикрутити газ в коминку за наказом хазяiна.

У скетчi була ще одна дiвчина – красуня з П’ятоi авеню – котра навiдувала ранчо й спромоглася зачарувати Джека Валентайна, коли той iще був заможним завсiдником клубiв на нижнiй Третiй авеню, до того, як той втратив усi своi статки. Ця дiвчина з’являлася на сценi лише на свiтлинi – Джек тримав ii портрет на коминку у вiтальнi в Дикому Полi. Гелен, природно, ревнувала.

А тепер – до захоплюючих подiй. Старий «Арапахо» Граймс однiеi ночi вмирае вiд грудноi жаби – це пошепки повiдомляе нам на сценi Гелен у присутностi лише його секретаря. І того ж дня фермер залишив 647 тисяч готiвкою у своiй бiблiотецi (на ранчо!), щойно отриманих за продаж череди худоби на Сходi (ось як чому ми платимо такi високi цiни за вiдбивну!). І грошi – наче корова язиком злизала. Джек Валентайн був единим, хто перебував поряд iз мiльйонером, коли той (буцiмто) дав дуба.

«Бог свiдок, я люблю його, але якщо вiн зробив це вчинок…» Ви ж усе розумiете? І тодi згадують про не надто пристойну дiвчину з П’ятоi авеню, котра так i не виходить на сцену. Чи можемо ми ii в чомусь звинувачувати, коли Театральний траст обмежуе цiни на квитки, а сукнi на спинi застiбае помiчник режисера, бо кравчинi зараз коштують занадто дорого?

Але постривайте. Настае кульмiнацiя. Гелен Граймс бiльше вже не може стримуватися. Вона переконуе себе в тому, що Джек Валентайн – не лише пiдступний, але й користолюб. Втрати 647 тисяч доларiв i коханця в галiфе для верховоi iзди з такими лампасами по боках, як температурна крива хворого на черевний тиф, цiлком достатньо, щоб вивести зi себе будь-яку шляхетну ледi. Ось так!

Вони стоять у бiблiотецi (на ранчо!), прикрашенiй головами лосiв на стiнах (хiба лосi жили колись в Амагенсеттi?), i починаеться розв’язка. Не знаю цiкавiшого мiсця у виставi, нiж розв’язка пiсля кульмiнацii.

Гелен вважае, що грошi поцупив Джек. Бо хто ще був там, щоб iх прихопити? Адже директор просидiв бiля каси, оркестр не покидав своiх мiсць у ямi i нiхто не мiг пройти повз швейцара Старого Джиммi, якщо тiльки не змiг би показати скайтер’ера або автомобiль як гарантiю власноi платоспроможностi.

Остаточно втративши голову, як ми й повiдомляли ранiше, Гелен каже Джеку Валентайну: «Розбiйник i злодiй, i, що ще гiрше, – викрадач довiрливих сердець, тебе чекае ось яка доля!»