Оповiдання про Шерлока Холмса = The Sherlock Holmes Stories
Артур Конан Ігнатiус Дойл
Видання з паралельним текстом
Сер Артур Ігнатiус Конан Дойл (1859–1930) – англiйський лiкар i письменник. У якостi корабельного медика вiн вирушив до Арктики на борту китобiйного судна, а через два роки – на захiд Африки. Як хiрург брав участь в англо-бурськiй вiйнi, за що отримав титул лицаря. Повернувшись на батькiвщину, Конан Дойл зайнявся медичною практикою. Але пацiентiв було мало, а вiльного часу – вдосталь. Тодi вiн почав писати оповiдання та повiстi, й саме так з’явився сищик Шерлок Холмс, який володiе дедуктивним методом не гiрше, нiж смичком улюбленоi скрипки. «Родзинкою» його образу стали iнтелектуальнiсть, iронiчнiсть i духовний аристократизм, що надають особливого блиску розкриттю заплутаних злочинiв. Дойл присвятив генiальному детективу понад пiвсотнi творiв. До цiеi книжки увiйшли кiлька кращих оповiдань про одного з найпопулярнiших персонажiв усiх часiв i народiв та його друга доктора Ватсона.
Артур Конан Дойл
Оповiдання про Шерлока Холмса = The Sherlock Holmes Stories
SIR ARTHUR CONAN DOYLE
THE SHERLOCK HOLMES STORIES
© Є. М. Тарнавський, переклад украiнською, 2019
© Л. Д. Киркач-Осiпова, художне оформлення, 2008
© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2011
Спiлка рудих
Це сталося восени минулого року. У Шерлока Холмса сидiв якийсь лiтнiй джентльмен, дуже повний, вогняно-рудий. Я хотiв було увiйти, але побачив, що вони обое захопилися бесiдою, i поквапився забратися. Однак Холмс затягнув мене до кiмнати та зачинив за мною дверi.
– Ви прийшли дуже вчасно, мiй любий Ватсоне, – привiтався вiн.
– Я боявся вам завадити. Менi здалося, що ви маете справу.
– Авжеж маю, i навiть дуже цiкаву.
– Може, я краще зачекаю в сусiднiй кiмнатi?
– Нi-нi… Мiстере Вiлсон, – сказав детектив, звертаючись до товстуна, – цей джентльмен неодноразово люб’язно допомагав менi в багатьох найбiльш вдалих розслiдуваннях. Не сумнiваюся, що й у вашiй справi вiн буде менi дуже корисний.
Гладун пiдвiвся з крiсла та кивнув, а його маленькi оченята, що заплили жиром, допитливо оглянули мене.
– Сiдайте сюди, на диван, – запропонував Холмс.
Вiн опустився в крiсло i, як завжди у хвилини задуми, з’еднав подушечки пальцiв обох рук докупи.
– Я знаю, мiй любий Ватсоне, – зазначив вiн, – що ви подiляете мiй потяг до всього незвичайного, усього, що порушуе наше одноманiтне буття. Якби ви не мали цього прагнення до незвичайних подiй, то не нотували б моi скромнi пригоди iз таким ентузiазмом… До того ж маю щиро зауважити, що деякi з ваших оповiдок дещо прикрашають мою дiяльнiсть.
– Зайва скромнiсть, вашi пригоди завжди здавалися менi дуже цiкавими, – заперечив я.
– Не далi, як учора, пригадую, що казав вам, що найсмiливiша фантазiя неспроможна уявити собi таких незвичайних i дивовижних випадкiв, якi зустрiчаються в буденному життi.
– Я тодi ж вiдповiв вам, що дозволяю собi сумнiватися в правильностi вашоi думки.
– Однак, докторе, вам доведеться визнати, що я маю рацiю, бо iнакше я б закидав вас стiлькома дивовижними фактами, що ви були б змушенi погодитися зi мною. Ось хоча б iсторiя, яку менi зараз розповiв мiстер Джабез Вiлсон. Обставини, в яких вона сталася, цiлком пересiчнi та буденнi, однак менi здаеться, що за все свое життя я не чув кращоi iсторii… Будь ласка, мiстере Вiлсон, повторiть свою розповiдь. Прошу вас про це не лише тому, щоб мiй приятель, доктор Ватсон, вислухав ii вiд початку до кiнця, але й для того, щоб менi самому не втратити навiть найменшоi дрiбницi. Звiсно, коли менi починають розповiдати про якийсь випадок, тисячi подiбних iсторiй виринають у моiй пам’ятi. Але цього разу змушений визнати, що нiчого схожого я нiколи не чув.
Гладкий клiент iз певною пихою випнув груди, витягнув iз кишенi плаща брудну зiм’яту газету та розклав ii на своiх колiнах. Поки вiн, витягнувши шию, пробiгав очима стовпчики оголошень, я уважно розглядав його та намагався, наслiдуючи манеру Шерлока, вгадати за одягом i зовнiшнiм виглядом, що це за людина.
На жаль, моi спостереження не дали майже нiяких результатiв. Одразу можна було помiтити, що наш вiдвiдувач – звичайнiсiнький крамар, самовдоволений, товстий i повiльний. Його штани були мiшкуватi, сiрi, у клiтинку. Його не дуже охайний темний сюртук був розстебнутий, а на темнiй жилетцi виднiвся масивний мiдний ланцюг, на якому замiсть брелока бовтався просвердлений наскрiзь квадратний шматочок якогось металу. Заношений цилiндр i вицвiлий коричневий плащ зi зморщеним оксамитовим комiром лежали кинутi на крiслi. Коротко кажучи, скiльки б я не вдивлявся в цього чоловiка, не змiг побачити нiчого вартого уваги, крiм вогняно-рудого волосся. Було ясно, що вiн вкрай здивований якоюсь неприемноюподiею.
Моi погляди не уникли проникливих очей Шерлока Холмса.
– Певна рiч, будь-кому ясно, – усмiхнувся вiн, – що наш гiсть колись займався фiзичною працею, нюхае тютюн, що вiн франкмасон, який був у Китаi, i що впродовж останнiх мiсяцiв йому доводилося багато писати. Крiм цих очевидних фактiв, я не мiг бiльше нiчого вгадати.
Мiстер Джабез Вiлсон випростався в крiслi i, не вiдриваючи вказiвного пальця вiд часопису, витрiщився на мого приятеля.
– Яким чином, мiстере Холмс, ви змогли все це дiзнатися? – поцiкавився вiн. – Звiдки знаете, наприклад, що я займався фiзичною працею? Я й справдi почав свою кар’еру корабельним теслею.
– Вашi руки розповiли менi про це, мiй любий сер. Ваша права рука бiльша за лiву. Ви працювали нею бiльше, тому м’язи на нiй розвиненi краще.
– А нюхання тютюну? А франкмасонство?
– Про франкмасонство здогадатися неважко, адже ви, всупереч суворому статуту свого ордену, носите шпильку для краватки iз зображенням дуги та кола.
– Отакоi! Я й забув про неi… Але як ви здогадалися, що менi доводилося багато писати?
– Про що ж iще можуть свiдчити ваш лискучий правий рукав i витерта матерiя на лiвому рукавi бiля лiктя!
– А Китай?
– Лише в Китаi могла бути витатуйована рибка, що прикрашае ваше праве зап’ястя. Я вивчав татуювання, i менi доводилося навiть писати про них науковi статтi. Звичай фарбувати риб’ячу луску в нiжно-рожевий колiр притаманний лише Китаю. Побачивши китайську монетку на ланцюжку вашого годинника, я остаточно переконався, що ви були в Пiднебеснiй.
Мiстер Джабез Вiлсон голосно зареготав.
– Он воно що! – сказав вiн. – Я спочатку подумав, що ви хтозна якими хитрими методами вiдгадуете, а, виявляеться, це так просто.
– Гадаю, Ватсоне, – звернувся до мене Холмс, – що я помилився, коли пояснив, яким чином дiйшов до своiх висновкiв. Як ви знаете, Omne ignotum pro magnifico[1 - Omne ignotum pro magnifico (лат.) – усе невiдоме показують величним.], i моiй скромнiй славi загрожуе крах, якщо буду такий вiдвертий… Ви знайшли оголошення, мiстере Вiлсон?
– Знайшов, – пiдтвердив той, тримаючи товстий червоний палець у центрi газетного стовпчика. – Ось воно. З цього все й почалося. Прочитайте самi, сер.
Я взяв газету й прочитав:
«Спiлка рудих на виконання заповiту покiйного Єзекii Гопкiнса з Лебанона, Пенсiльванiя (США), вiдкривае нову вакансiю для члена спiлки. Пропонуеться платня чотири фунти стерлiнгiв на тиждень за суто номiнальну роботу. Кожен рудий, не молодший двадцяти одного року, котрий перебувае при здоровому глуздi та тверезiй пам’ятi, може виявитися придатним для цiеi роботи. Звертатися особисто до Дункана Росса в понедiлок, об одинадцятiй годинi, в офiс спiлки на Флiт-стрит, Попс-корт, 7».
– Що, чорт забирай, це може означати? – вигукнув я, двiчi прочитавши надзвичайне оголошення.
Холмс безгучно засмiявся й увесь якось зiщулився в крiслi, а це слугувало безпомилковою ознакою, що вiн дуже задоволений.
– Чи не занадто пересiчне оголошення, як гадаете? – спитав вiн. – Ну, мiстере Вiлсон, продовжуйте свою оповiдку та розкажiть нам про себе, свiй дiм i про те, яку роль зiграло це оголошення у вашому життi. А ви, докторе, запишiть, будь ласка, що це за газета та ii дату.
– «Морнiнг кронiкл». 27 квiтня 1890 року. Рiвно два мiсяцi тому.
– Дуже добре. Продовжуйте, мiстере Вiлсон.
– Як я вам уже казав, мiстере Шерлок Холмс, – сказав Джабез Вiлсон, витираючи лоб, – у мене е маленька позичкова каса на Кобург-сквер, неподалiк вiд Сiтi. Спочатку моi справи йшли не дуже добре, за останнi два роки прибуткiв вiд неi вистачало хiба на те, щоб сяк-так заробляти на прожиття. Колись я мав двох помiчникiв, але тепер залишився лише один; менi важко було б платити i йому, але вiн погодився працювати на пiвставки, щоб мати можливiсть вивчити мою справу.
