Собака Баскервiлiв. Долина страху
Артур Конан Ігнатiус Дойл
Зарубiжнi авторськi зiбрання
«Собака Баскервiлiв» – одна з найвiдомiших iсторiй про генiального сищика Шерлока Голмса. Цього разу вiн розв’язуе майже мiстичну справу: за жахливих обставин вмирае власник Баскервiль-холу сер Чарльз. Вважають, що його смерть спричинила поява якогось чудовиська, адського створiння, яке переслiдуе Баскервiлiв уже не одне столiття. Голмс розкривае давню таемницю i звiльняе Баскервiлiв вiд родового прокляття.
У повiстi «Долина страху» Шерлок Голмс отримуе листа, в якому йдеться про пiдготовку нападу на мiстера Дугласа. Але вже за п’ять хвилин по тому вiн дiзнаеться, що мiстера Дугласа вбито у власному маетку. Голмс береться за розслiдування i доходить висновку, що вбито зовсiм не мiстера Дугласа, а того, хто хотiв його вбити…
Артур Конан Дойл
Собака Баскервiлiв
Долина страху
Серiя «Зарубiжнi авторськi зiбрання» заснована у 2015 роцi
Переклад з англiйськоi Євгена Тарнавського
Художник-оформлювач О. А. Гугалова-Мешкова
© Є. В. Тарнавський, переклад украiнською, 2017
© О. А. Гугалова-Мешкова, художне оформлення, 2020
© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2015
* * *
Собака Баскервiлiв
Роздiл I
Пан Шерлок Голмс
Пан Шерлок Голмс сидiв за столом i снiдав. Зазвичай вiн пiдiймався достатньо пiзно, якщо не брати до уваги тих частих випадкiв, коли йому й зовсiм не доводилося лягати. Я стояв на килимку бiля камiна i вертiв у руках цiпок, забутий нашим учорашнiм вiдвiдувачем, хорошу товсту палицю з рукiв’ям – з тих, якi називають «вагомим доказом». Трохи нижче пiд рукiв’ям було врiзане срiбне колечко шириною близько дюйма. На ньому було викарбовано: «Джеймсу Мортiмеру, Ч. К. X. О., вiд його друзiв по ЧКЛ» i дата: «тисяча вiсiмсот вiсiмдесят чотири». У старi часи з такими цiпками – солiдними, важкими, надiйними – ходили поважнi домашнi лiкарi.
– Отже, Ватсоне, що ви думаете про нього?
Голмс сидiв спиною до мене, й я гадав, що моi манiпуляцii залишаються для нього непомiченими.
– Звiдки ви знаете, що я роблю? Можна подумати, що у вас очi на потилицi!
– Чого нема, того нема, зате перед собою маю начищений до блиску срiбний кавник, – вiдповiв вiн. – Нi, справдi, Ватсоне, що ви скажете про цiпок нашого вiдвiдувача? Ми з вами прогавили його i не знаемо, навiщо приходив. А якщо вже нам так не пощастило, доведеться звернути особливу увагу на цей випадковий сувенiр. Обстежте палицю та спробуйте вiдтворити по нiй образ ii власника, а я вас послухаю.
– Менi здаеться, – почав я, намагаючись у мiру своiх сил наслiдувати метод мого приятеля, – цей лiкар Мортiмер – успiшний медик середнiх рокiв, до того ж усiма шанований, оскiльки друзi нагороджують його такими знаками уваги.
– Слушно! – сказав Голмс. – Чудово!
– Крiм цього, я схильний думати, що вiн сiльський лiкар, отже, йому доводиться долати значнi вiдстанi пiшки.
– І чому ж?
– Тому що його цiпок, колись доволi непоганий, так збитий, що я не уявляю собi його в руках мiського медика. Товстий залiзний наконечник зовсiм стерся, мабуть, доктор Мортiмер пройшов iз ним купу миль.
– Дуже доречна думка, – погодився Шерлок.
– Знову ж напис: «Вiд друзiв по ЧКЛ». Я вважаю, що лiтери «КЛ» означають клуб, найiмовiрнiше мисливський, членам якого вiн надавав медичну допомогу, за що йому i зробили цей невеликий дарунок.
– Ватсоне, ви перевершили самого себе! – зауважив Голмс, вiдкидаючись на спинку крiсла та пiдкурюючи цигарку. – Не можу не визнати, що, описуючи з властивою вам люб’язнiстю моi скромнi заслуги, ви зазвичай применшуете своi власнi можливостi. Якщо й вiд вас самого не надходить яскраве сяйво, то ви, у будь-якому випадку, е провiдником свiтла. Хiба мало таких людей, котрi, не маючи власного таланту, все ж володiють незвичайною здатнiстю запалювати його в iнших! Я вам дуже заборгував, друже мiй.
Я вперше почув вiд Шерлока таке визнання i маю сказати, що його слова принесли менi величезне задоволення, бо байдужiсть цього чоловiка до мого захоплення ним i до всiх моiх спроб описати методи його роботи не раз обмежувала мое самолюбство. Крiм цього, я пишався тим, що менi вдалося не тiльки опанувати метод Голмса, а й застосувати його на практицi та заслужити цим похвалу мого товариша.
Шерлок узяв цiпок у мене з рук i кiлька хвилин розглядав його неозброеним оком. Потiм, явно зацiкавившись чимось, вiдклав цигарку набiк, пiдiйшов до вiкна i знову став оглядати палицю, але вже через збiльшувальне скло.
– Не бозна-що, та все ж цiкаво, – сказав вiн, повертаючись на свое улюблене мiсце в кутку тапчана. – Певна iнформацiя тут, безумовно, е, вона й стане основою для деяких висновкiв.
– Невже вiд мене щось вислизнуло? – перепитав я не без почуття самовдоволення. – Сподiваюся, я нiчого серйозного не оминув?
– На жаль, любий мiй Ватсоне, бiльша частина ваших висновкiв помилкова. Коли я сказав, що ви служите для мене хорошим стимулом, то це, щиро кажучи, треба було розумiти так: вашi хиби iнодi допомагають менi вийти на правильний шлях. Але зараз ви не дуже помиляетеся. Цей чоловiк, безумовно, практикуе не в мiстi, i йому доводиться здiйснювати великi прогулянки пiшки.
– Отже, я мав рацiю.
– Щодо цього – так.
– Але ж це все?
– Нi, нi, любий Ватсоне, не все, далеко не все. Так, наприклад, я б сказав, що такий подарунок лiкар найiмовiрнiше може отримати вiд якоiсь лiкарнi, а не вiд мисливського клубу, а коли перед лiкарнею стоять лiтери «ЧК», назва «Черiнг-кроська» напрошуеться сама собою.
– Можливо, ви маете рацiю.
– Все наводить на саме таке тлумачення. Й якщо ми приймемо мiй здогад за робочу гiпотезу, то у нас будуть додатковi данi для вiдтворення особи нашого невiдомого вiдвiдувача.
– Гаразд. Припустимо, що лiтери «ЧКЛ» означають «Черiнг-кроська лiкарня». Якi ж iншi висновки можна звiдси зробити?
– А вам нiчого не спадае на гадку? Ви ж вивчали мiй метод. Спробуйте його застосувати.
– Висновок очевидний: перш нiж поiхати в село, цей чоловiк практикував у Лондонi.
– А що, якщо посунутися трохи далi? Погляньте на це ось пiд яким кутом зору: з якоi нагоди цей дарунок? Коли його друзi вважали за потрiбне подарувати спiльно йому цей цiпок, аби показати свое шанування? Вочевидь, тодi, коли доктор Мортiмер звiльнився з лiкарнi, вирiшивши зайнятися приватною практикою. Йому зробили подарунок, це ми знаемо. Припустiмо, що роботу в лiкарнi вiн змiнив на сiльську практику. Чи будуть нашi висновки занадто смiливими, якщо сказати, що подарунок був зроблений саме через його звiльнення?
– Таке цiлком можливе.
– Тепер зазначте, що вiн не мiг перебувати в штатi консультантiв лiкарнi, бо це дозволено тiльки лiкарям iз солiдною лондонською практикою, а такий лiкар навряд чи поiхав би з мiста. Тодi ким вiн був? Якщо працював там, не будучи штатним консультантом, отже, йому призначалася скромна роль куратора[1 - Куратор – молодший медик, що наглядав за хворими в клiнiцi.], котрий живе при лiкарнi, тобто трохи бiльша, нiж роль практиканта. І вiн звiльнився звiдти п’ять рокiв тому – гляньте на дату на цiпку. Таким чином, любий Ватсоне, ваш солiдний лiтнiй домашнiй лiкар випарувався, а замiсть нього перед нами вирiс вельми симпатичний чоловiк вiком близько тридцяти рокiв, не марнославний, неуважний, котрий нiжно любить свого собаку, який дещо бiльший за тер’ера, але менший за мастифа.
Я недовiрливо реготнув, а Шерлок Голмс вiдкинувся на спинку тапчана i випустив у стелю маленькi колечка диму, якi плавно похитувалися в повiтрi.
– Що стосуеться останнього пункту, то його нереально перевiрити, – сказав я, – однак певну iнформацiю про вiк цього чоловiка i його кар’еру знайти можна.
Я зняв зi своеi маленькоi книжковоi полички медичний довiдник i знайшов потрiбне прiзвище. Там виявилося кiлька Мортимерiв, але я вiдразу ж вiдшукав нашого вiдвiдувача i прочитав уголос все, що його стосувалося:
