– Мiй господине! – вiв свое капiтан. – Повсть була бiла, тепер вона чорна! Подерлась i обгорiла на цiлий лiкоть! Заплати – i можеш собi забрати!
Пiсля капiтана напосiв на Джафара збирач податкiв. Той, що перший залiз пiд паки з пряжею. Вiн вимагав неймовiрнi грошi за свою втрачену паку бавовни.
Молодий прикажчик купецький, що з Мосулу, став над малим i дивився, як той грайливо, ретельно вишкрябував дошки вiд бруду – сумiшi олii та золи. Великi, з пухнастими вiями, очi молодика звузились, i вiн зневажливо процiдив:
– Однi полохливi шакали, другi пожадливi пси! – Вiн, не клiпаючи, подивився на малого. – А ти не боягуз.
Алi здвигнув плечима.
– Їм потрiбнi грошi. А я найбiднiший на сафiнi. Для чого iм мене чiпати?..
Тут звiдкiлясь наче виринув кухар i спитав прикажчика;
– Мiй господине! Чому гаеш час i не вимагаеш вiд Джафара плати за корчагу олii? Дивна олiя. Не олiя – мед! А як горiла! Ще б трохи – i вона б спалила смоленi човни цих байстрюкiв. Не гай часу – вимагай свое – Джафар не збiднiе!
Молодик, не повертаючи голови, скоса зиркнув на кухаря i мовчки вiдiйшов.
Кухар забурмотiв собi пiд носа в рештки обсмалених вусiв:
– Дивний цей мосулець. Так себе тримае, немов вiн тут най родовитiший i найбагатший на всiй сафiнi… А всього лиш прикажчик!.. Багатьох я бачив подорожнiх… а цей щось собi мае на умi…
Спочатку Джафар репетував, що всi його грабують, хочуть пустити жебраком по майданах. Та зрештою вiн викричався, заспокоiвся, а тодi вже розплатився з усiма, виторгувавши собi кiлька дирхемiв.
Тюркам вiн купив у капiтана корчагу вина, а грошi для лiкування пообiцяв дати, коли припливуть до Басри. Спочатку тюрки обурилися, але, впившись солодкого вина, знов прийшли до Джафара i сказали, що найкращi лiки для ран – добре вино. I нема чого iм чекати до Басри. Нехай для пiдправки здоров'я виставить ще одну корчагу.
Про людське око Джафар почав сперечатись. Але всiм було зрозумiло, що друга корчага обiйдеться йому дешевше у разiв десять, нiж платня охоронцям за iхнi подряпини та гулi.
Коли судна пливли по широкiй чистiй водi, Джафар покликав кухаря. Замовив собi смажену по багдадськи курку.
– Дивись, зроби все так, як я кажу! Щоб була справжня курка. Щоб я вiдчув насолоду душi й тiла! Та скажи менi, ти добре знаеш, як пiдготувати курку для смаження?!
Кухар почав говорити, що i як треба, проте Джафар перебив його:
– Слухай, ти, син грiха й нещастя, слухай уважно! Вiзьми найкращу курку… Я плачу за неi три дирхеми.
– Але, шановний мiй володарю, зiрка багдадського базару, тут не базар-сук, а корабель. Тут кожна курка коштуе п'ять дирхемiв.
– Ти, син грiха i нещастя, я куплю найкращу курку за дирхем битий, чорний, в найближчому селищi! Тобi це вiдомо?!! – волав Джафар.
– Мiй господине! Наше судно стане на стоянку лише ввечерi. До того часу капiтан не спинить.
– Грабiжник… вбивця… розбiйник… i злодюга! – прохрипiв товстун. – Ти хочеш з мене здерти шкiру i вицiдити кров!.. До речi – добре зцiди кров iз курки! До краплi!
Кухар скривив i так кривого рота в недобрiй посмiшцi.
– Хiба я божевiльний, щоб, купивши по три дирхеми курку на багдадськiм базарi, знову ж ii продати на сафiнi за три дирхеми?! А добiрна пшениця i просо для курей, щоб вони неслися? А плетена клiтка з пареноi лози?
– Добре, чотири дирхеми!
– Нi. Або п'ять дирхемiв, або будемо iсти рибу!
– Добре, син блудницi i смiттяра, п'ять дирхемiв. Але за них найкращу, найкращу курку!!!
Джафар витягав по черзi усiх курей з клiтки, важив у руках, роздував пiр'я на гузнi, щоб краще бачити, яка з них жирнiша.
Коди ж товстун вибрав найжирнiшу, кухар сказав, що всi курки коштують по п'ять дирхемiв, а саме оця коштуе шiсть дирхемiв.
На Джафара просто стiй напав, i вiн кiлька хвилин лише ворушив губами. Але все ж заплатив за курку шiсть дирхемiв.
– Вiдвари ii,– товстун загинав пальцi, – по-друге – роздiли на частини i залий часниковим розчином. Потiм залий яйцем i засмаж на сковородi. Засип шматки вареним рисом та залий другим яйцем i доброю олiею, та трохи пiдсмаж! Та дивися, син грiха i розпусти, щоб олiя була найкраща, iз сiрiйських оливок! Та починай швидше готувати!.. А поки треба чимось перебити голод.
– Є корзина добрих басрiйських фiнiкiв, – вiдповiв кухар йому. – Найкращих. Для себе купував.
– Неси! – видихнув Джафар нетерпляче. Коли ж малий з корзиною прибiг, то Джафар, вiдкривши кришку, уважно оглянув, чи всi фiнiки, i подивився пiдозрiло на малого.
– Ти не вкрав хоча б одного, га? Ти, син жебрака i повii.
– Хiба ви знали мою маму? – вiдповiв йому хлопчик. – Бо я про неi нiчого не знаю… А от тато мiй людина поважна – вiн уже двадцять п'ять рокiв працюе смiттярем на базарi бiля Зеленоi Брами. Це там, де торгують живою i битою птицею ти рiзним м'ясом…
Джафар на слова Алi ледь не вдавився кiсточкою вiд фiнiка, з шумом виплюнув ii i гаркнув:
– Пiшов геть звiдсiля, скелетина чортова!
Джафар, сопучи та гикаючи, жер фiнiки. А хлопчина поспiшив чистити цибулю, часник, кришити рiзну зелень до соусу i глядiти за тим, щоб вогонь на жаровнi був рiвний i курка рiвно виварювалась у бронзовiм казанi.
Коли кухар рiзав курку, то вiн вицiджував з неi кров на дно розбитого горщика, довго струшував, щоб усi краплини кровi впали на денце, не забруднивши дощок палуби. I наказав малому викинути черепок з кров'ю у рiчку. Тiльки обережно, щоб не забруднив корабель кров'ю, бо це погана прикмета!
Та хлопець не виконав його наказ. Вiн згадав слова одного вченого суфiя на базарi, де той тлумачив слова хадисiв i Корану, що всi закони добрi, якщо вони йдуть на користь людинi, якщо ж вони проти людини, то iх можна полишити без уваги!
Алi зробив вигляд, що кинув черепок у воду, а сам запхав його в щiлину мiж паками.
Коли кухаря покликав Джафар i знов почав йому торочити про курку, хлопець поставив черепок на жарини. – i вмить кров була готова. Видер ii з черепка i заковтнув просто з пiр'ям. Бо всерединi його рвало на шматки вiд голоду. Подумав, що дивна рiч, але йому, як i Джафаровi пiсля такоi веремii, захотiлося не просто наiстися, а нажертися вiд пуза.
Алi i кухар порпалися з куркою.
Джафар запихався фiнiками i крадькома зиркав на молодого мосульця. Вiдчувалося, що вiн таки не втерпить i спитае в молодика, чого той не править грошi за розбиту корчагу олii? Та молодик сидiв з усiм гуртом купцiв. I Джафаровi довелося би йти до них. А цього товстун не мiг собi дозволити – вiн був найбагатшим i не до лиця йому мiшатися з гуртом!
Та й покликати його теж було не з руки Джафаровi. Для чого показувати всiм, що ти стурбований, чи доведеться тобi платити за корчагу олii, чи нi?
А тим часом обварена курка була подiлена на частини i кухар занурив ii настоюватись у часниковий соус.
Алi за той же час почистив луску з великих вусачiв, випотрошив, попластав навпiл та й склав на решiтку.
I пiд доглядом кухаря почав потроху смажити рибу для купцiв.
Вони ж усi зiбралися на носi й сидiли там щiльним гуртом.
Джафар же сидiв на порозi своеi каюти i нетерпляче й гучно втягував носом повiтря, принюхуючись до таких спокусливих запахiв курячого бульйону, часника i кислого вина, кунжутноi олii та смаженоi риби, шафрану, солодкоi цибулi та духмяноi кiндзи.
