Сафiна й перша лодiя стражникiв трохи приспустили вiтрила, i судна зразу стишили хiд.
А трете судно приткнулося носом до греблi, якраз навпроти пiдвищеноi дороги до селища.
Швидко зiбралися до сафiни озернi араби. I один збирач податкiв, що чомусь виявився на тюркськiй лодii, повiв з поселянами розмову. Вiн пiдiймав руки до неба, розводив широко на боки, хапався за голову, бив себе кулаками в груди. Певно, то був добрий знавець цих людей з озерного краю, бо швидко скiнчив своi казання, щось вийняв з-за пазухи i передав у руки шейховi.
Хлопчина краем ока побачив – шейх змахнув рукою, i добрi хлопцi пiдхопили мари з лодii та перенесли на тонку смужку греблi.
Матроси з лодii вiдштовхнулись вiд землi жердинами, i течiя та бадьорий вiтерець дозволили лодii наздогнати iнших мандрiвцiв.
Тiльки тонесенька смужечка землi пiднiмалась над плесом рiки – i зразу ж над водою виростали сотнi, тисячi, сотнi тисяч пальмових стовбурiв. Вони пiдносили в склисте й розпечене бiрюзове небо темно-зеленi вiяла пальмового листя.
Русло зробило зворот, i лодii винесло в широченнi, безкраi струменi Шатт-ель-Арабу – злитих вод правiчних рiк Тiгру та Євфрату.
I з хлопчикових очей назавжди зникли поселяни, що з марами над головами бiгцем просувались по тонесенькiй, мов волосинка, смужцi греблi. I здавалось, що то ожили учнi пророка Iси, i вiльно собi ходять по водах.
Безмежна ширина Шатт-ель-Арабу в цi веснянi днi наповнилася безлiччю вiтрильникiв. Хоча всi вони були добре впакованi вантажем i осiли в каламутнiй водi, рухались вони швидко й поспiшали наввипередки i вниз за течiею, i вгору проти течii. А вiтер весь час був низовий, з пiвдня. Надимав своею вогкiстю вiтрила вiд правоi руки.
Та вправнi капiтани так ставили своi навкiснi вiтрила, що вони напружувались мов велетенськi сiрi воли i тягли своi лодii i вгору, i вниз.
Алi вже на другий день призвичаiвся до шаленого поспiху в роботi i встигав споглядати й безкраю рiчку, й далекi пальмовi береги, i запам'ятовувати що було цiкавого на тих вiтрильниках, якi вони зустрiчали на своему шляху.
За день ходу до Басри, мiста на водi, мiста-брами до свiту чужого, не арабського – мiста, вимрiяного для купцiв i мандрiвцiв не менше, нiж для всiх правовiрних Мекка та Медiна, капiтан винайняв у прибережному селищi лоцмана. Цей пiдстаркуватий, але мiцний широкоплечий чоловiк став поруч iз стерновим на деменi i почав керувати рухом.
Капiтан пiдняв на ноги всiх матросiв i порозставляв на потрiбнi мiсця.
А лоцман-поводир усе приглядався до берегiв, до острiвцiв, порослих пальмами, i наказував стерновому:
– Праворуч, праворуч! Тепер лiворуч. Прямо, прямо! Тримай он на ту поодиноку зламану пальму! – Задирав пiдборiддя i кричав капiтановi: – Хiд тихiше!
А капiтан верещав на матросiв, що вчепились у линви снастей:
– Пiдтягай, пiдтягай вiтрило! Рею, рею розгортай на три кроки лiворуч!!!
Матроси напружувались до набрякання жил на руках i шиях, щосили тягли линви й канати. I всi блоки та дерев'янi частини – щогли i реi – вiдповiдали на iхнi зусилля рипiнням, скрипiнням, глухим потрiскуванням.
Тепер двi лодii зi стражниками-тюрками слiдували за сафiною, точно повторюючи всi змiни ii курсу.
Часом на широченному плесi, де, здавалося, й берегiв не було видно, повз сафiну вгору пропливали одне за одним судна.
Так близько, що здавалось – вони зараз зачепляться реями, заплутаються снастями.
Малий Алi мав на якийсь час перепочинок вiд жаровнi i приступив до лоцмана.
Вiн вклонився i спитав, не стримавшись, як справжнiй гречний багдадець:
– О шейх! Чому, поясни менi, темному, чому рiчка така широка, як море, а судна ось-ось зiткнуться i потоплять одне одного? Невже тiльки тут е достатня глибина?
Старий мов тiльки й чекав цього питання, наче кiнь на ристалищi знаку сурми в день перегонiв.
Вiй задер ще вище свое гостре, горбоносе обличчя, втягнув широкими нiздрями повiтря i виголосив на одному диханнi:
– Це тому, допитлива дитино, що вже не одну сотню лiт в нашому халiфатi не було порядку!.. Розпускай, розпускай вiтрило! Тримай он на ту третю могилу! Як прибрала руйнiвниця щастя i розлучниця людей нашого доброго i славного халiфа Гаруна ар-Рашида, вiдтодi нашi халiфи занедбали дiла вiри й людського буття. Занедбали, вiдповiдно, й устроiтелi та будiвничi спорудження нових гребель i каналiв. Забули звiздарi споглядати небо i обчислювати по зiрках, яка й коли буде повiнь. Мандейцiв-знавцiв 2 не питали про зiрки, а часом iм, як чаклунам, вкорочували життя… Розвертай вiтрило на крок праворуч! Тримай кермо на поодиноку пальму!.. А вiд повенi та швидкостi ii настання залежить кiлькiсть намулу, що створить обмiлини, запори та потаемнi груди… Розвертай, розвертай вiтрило праворуч на чотири крокуй Стiй! Пiдтягай вiтрило! Ти багдадець, цiкава дитино, у вас там течiя стрiмкiша i русло сталiше. А нам тут, менi та iншим рiчковим поводирям, доводиться кожного разу обстежувати русло… Розгортай, розгортай на повну силу вiтрило! Убога тепер ми краiна, хоча халiф, надiя правовiрних, почав збирати все докупи. Ах, якi колись були часи! Ти знаеш, адже я iз старовинного басрiйського роду. Ми жили тут ще до вас, до арабiв…
– О шейх! А хто ж ти – ти наче не перс i не iудей?! – здивувався хлопець.
– Я мусульманин. Але кров'ю iз старовинного роду мандейцiв. Я знаю iхню мову i книги, старi iхнi мудрецi навчили мене знанням зоряного неба, сонця, мiсяця. Та знання моi нiкому не потрiбнi – люди стали лiнивi розумом. I коли я щось iм сповiщав заздалегiдь, вони це вважали чародiйством. А чародiем бути небезпечно. Гей, капiтане! Дай перепочинок твоiм хлопцям! До тих трьох могил дно рiвне i глибоке!.. Добрi часи минули… Люди стали дрiбнi i безчеснi. Немае великих людей! От за часiв Гаруна ар-Рашида був справжнiй флот, справжне вiйсько! Тодi була справжня торгiвля, справжне будiвництво! Треба було халiфу впорядкувати землi навколо Басри – купили, полонили, привезли i пригнали до Басри тисячi тисяч невiльникiв. Звичайно, чорних, негрiв, iз краiни зiнджiв 3. Що тут тодi було?! Солончаки, ропа i сiль на поверхнi грунту! Тодi устроiтелi та будiвничi поставили рабiв-зiнджiв до працi. Вони колупали лопатами солонцi, знiмали шар за шаром, поки не з'являлась солодка земля. А мертву солону землю вони згрiбали i насипали над своiми мертвими товаришами! Он бачиш – одна за одною три великi наче гори над водою – то все могили зiнджiв! Нiхто не знае, скiльки iх сконало. От були часи – всi солончаки на фiнiковi гаi перетворили! Де е кращi фiнiки, нiж басрiйськi?! Капiтане, став хлопцiв до вiтрила! Ото я й кажу – був порядок. А тепер що? Капiтане, вiтрило на два кроки лiворуч. Керманичу! – Вперше широкоплечий чоловiк пiдвищив голос на керманича. – Тримай стерно ледь-ледь праворуч! Тут лежить затонулий басрiйський вiтрильник. Капiтане! Двох хлопцiв постав на носi – нехай жердинами мацають дно! Я, нащадок халдейських магiв, учень знаменитих граматикiв басрiйських, я став поводирем оцих ночов з чужими лахами? Нiкого тепер не цiкавлять нi зорянi науки, нi чиста, досконала арабська мова. Всiх лише радуе тепла балабушка в ротi та оманливий блиск динарiв!
Вы ознакомились с фрагментом книги.
Для бесплатного чтения открыта только часть текста.
Приобретайте полный текст книги у нашего партнера:
