Оврул приставляв до скелi лiву руку, спираючись на неi правою, i поволi водив пензлем по шорсткому каменi. Коли фарба на пензлi кiнчалася, – вiн починав пальцями розрiвнювати на стiнi ще теплi напливи. Потiм знов брався за пензель i старанно обводив туго нап’яте вiтрило, гострий нiс корабля, линви, щоглу.
Оврул дуже поволi спинався на драбину i спускався з неi додолу. Вiн знав, що пiсля швидких, напружених рухiв його руки починають тремтiти, i важко буде тодi провести рiвну лiнiю.
– Чорну фарбу я зроблю завтра i тодi кiнчу корабель, – сказав сам до себе старий i пiшов до джерельця в буйних заростях папоротi. Вiн довго обмивав синюватим глеем фарбу з пальцiв, потiм, скинувши подертого плаща, розтер мокрим пуком бiлоцвiту худе зморшкувате тiло, розмальоване татуiровкою та шрамами.
Вы ознакомились с фрагментом книги.
Для бесплатного чтения открыта только часть текста.
Приобретайте полный текст книги у нашего партнера:
