Тiтоньки годували, виховували Робiнзона й пiклувалися про нього безперестанку.
– Робiнзоне! Робiнзоне! – гукала тiтонька Роха. – Хутчiй сюди! Я чую, курочка кудкудаче. Принеси менi яечко, та гляди ж не розбий!
– Кувi, кувi, кувi! – вiдзивався Робiнзон, немов маленьке французеня.
– Робiнзоне! Робiнзоне! У мене впала защiпка, бiжи сюди, пiднiми ii для мене! – кликала тiтонька Брьоха з галявинки, де сушила бiлизну (сама вона була такою товстою, що вже не могла нахилитися i що-небудь пiдняти).
– Кувi, кувi, кувi! – вiдповiдав Робiнзон.
Обидвi тiтоньки були дуже-дуже огрядними. А перелази в околицях Стiмута вузькi. Дорiжка, що вела з «Там-де-Кнур» до мiста, перетинала багато полiв – червона протоптана стежка в невисокiй зеленiй травi, в якiй ряснiли ромашки. А коли стежка переходила з одного поля на друге поле, там обов’язково був перелаз у виглядi сходiв, по яких треба було перебиратися через живоплiт.
– Це не я занадто товста, це перелази занадто вузькi, – сказала тiтонька Роха тiтоньцi Брьосi. – Ти б змогла через них протиснутися, якщо я залишуся вдома?
– Я точно не зможу! Я вже два роки, як не можу, – вiдказала тiтонька Брьоха. – Жахливо, це так жахливо з боку вiзника, що вiн перевернув свою ослячу упряжку якраз напередоднi базарного дня. І що тепер робити з яйцями по два двадцять за дюжину? І що ти скажеш, скiльки ж це треба чимчикувати в обхiд по шляху, замiсть того, щоб пройти навпрошки через поля!
– Чотири милi, це якщо в один кiнець, – зiтхнула тiтонька Брьоха. – А я тепер перу останнiм шматком мила. І все-таки, як же нам скупитися? Вiслюк каже, що вiзок вiдремонтують тiльки за тиждень.
– А як ти гадаеш, ти не протиснешся через перелази, якщо пiдеш до обiду?
– Нi, не протиснуся, я мiцно застрягну, i ти також застрягнеш, – промовила тiтонька Брьоха.
– А що ти думаеш, чи могли б ми ризикнути… – почала тiтонька Роха.
– Ризикнути вiдправити Робiнзона по стежцi до Стiмута? – закiнчила тiтонька Брьоха.
– Кувi, кувi, кувi! – вiдгукнувся Робiнзон.
– Менi б не дуже хотiлося посилати його одного, хоча за розмiрами вiн якраз пiдходить.
– Кувi, кувi, кувi! – вiдгукнувся Робiнзон.
– А тут нiчого iншого й не поробиш, – пiдсумувала тiтонька Роха.
Отож Робiнзона посадили у ванну й помили останнiм шматком мила. Його пошкребли, витерли й причепурили, так що вiн виблискував, як нове пеннi. Потiм на нього одягли блакитну блузу та панталони й наказали йти на базар у Стiмутi iз великим кошиком для покупок.
У кошика поклали двi дюжини яець, букет нарцисiв, двi головки цвiтноi капусти весняного урожаю, також там був i обiд для Робiнзона з кiлькох бутербродiв iз повидлом. Яйця, i квiти, i городину вiн мав продати на базарi, а додому принести рiзнi товари з магазинiв.
– І дивися ж будь обережним у Стiмутi, небоже Робiнзоне. Остерiгайся рушничного пороху, i корабельних кокiв, i фургонiв для перевезення меблiв, i ковбас, i взуття, i кораблiв, i сургучу. Пам’ятай, що треба купити синьку, мило, шерстяних ниток для штопання – i що там ми ще хотiли? – сказала тiтонька Роха.
– Шерстянi нитки, мило, синька, дрiжджi – що ми ще хотiли? – сказала тiтонька Брьоха.
– Кувi, кувi, кувi! – вiдповiв Робiнзон.
– Синька, мило, дрiжджi, шерстянi нитки для штопання, насiння капусти – це п’ять, а ще мало бути щось шосте. Було ж покупок на двi бiльше, нiж чотири, бо на кутках його носовичка якраз забракло мiсця для двох вузлiв на пам’ять. Шiсть покупок мало б бути…
– Я згадала! – вигукнула тiтонька Роха. – Це був чай! Чай, синька, мило, нитки для штопання, дрiжджi, насiння капусти. Бiльшiсть з цього ти зможеш купити в крамницi мiстера Мамбi. Поясни йому про вiзок, Робiнзоне, скажи йому, що ми привеземо випрану бiлизну i побiльше городини наступного тижня.
– Кувi, кувi, кувi! – вiдповiв Робiнзон, вирушаючи в путь iз великим кошиком.
Тiтонька Роха i тiтонька Брьоха стояли на порозi. Вони дивилися, аж поки вiн не пропав iз виду, пройшовши униз по полю й благополучно перебравшись через перший iз численних перелазiв. Коли вони повернулися до своеi роботи по господарству, то розмовляли одна з одною грубо й роздратовано, бо на душi в них було неспокiйно за Робiнзона.
– Краще б ми його нiкуди не вiдпускали. Це все ти зi своею дурною синькою! – проказала тiтонька Роха.
– Ну так, справдi! Синька! Це все твоi шерстянi нитки i яйця! – рохнула у вiдповiдь тiтонька Брьоха. – Ти краще пiди спитай вiзника i його ослячу упряжку, чому вiн не мiг перекинутися в канаву вже пiсля базарного дня?
Глава III
Дорога до Стiмута була неблизькою, навiть якщо йти через поля. Але стежка весь час збiгала вниз, тож Робiнзон не сумував. Вiн виспiвував свою коротеньку пiсеньку, радiючи погожому ранковi i повискуючи: – «Кувi, кувi, кувi!» Жайворонки теж спiвали високо над головою.
А ще вище на тлi блакитного неба великi бiлi чайки ширяли широкими кругами. Їхнi хриплi крики долинали з вишини до землi вже добре пом’якшеними. Поважнi граки й жвавi галки походжали по левадi помiж ромашок i жовтцю. Ягнята вистрибували й мекали, а вiвця озирнулася на Робiнзона.
– Обережнiше там у Стiмутi, маленька свинко, – застерегла вона по-материнськи.
Робiнзон крокував, аж поки геть не захекався, i йому було дуже жарко. Вiн уже перетнув п’ять широких полiв i подолав стiльки ж перелазiв: перелазiв-сходiв, перелазiв-драбин, перелазiв iз дерев’яних стовпчикiв. Деякi з них були вельми незручними, якщо йти з великим кошиком. Ферми «Там-де-Кнур» уже не було видно, коли вiн обернувся. А вдалинi перед ним, за фермерськими полями й прибережними скелями, – аж нiтрохи не наблизившись, пiдiймалося, немов стiна, темно-сине море.
Робiнзон сiв вiдпочити пiд живоплотом, вибравши мiсце, захищене вiд сонця. Жовтi котики верби цвiли в нього над головою, сотнi квiток первоцвiту ряснiли на насиповi, скрiзь ширився теплий запах моху й трави i парувала волога червона земля.
– Якщо я з’iм свiй обiд тепер, то не муситиму нести його далi! Кувi, кувi, кувi! – сказав Робiнзон.
Вiд прогулянки вiн так зголоднiв, що залюбки з’iв би i одне яечко, а не тiльки бутерброди з повидлом, але вiн був занадто добре вихований.
– Тодi iх уже не буде двi дюжини, – зауважив Робiнзон.
Вiн назбирав букетик первоцвiту й перев’язав його шерстяною ниточкою для штопання, яку тiтонька Роха дала йому як зразок.
– Я продам його на базарi, а грошi будуть тiльки моiми, за своi пеннi я куплю цукерок. А скiльки в мене пеннi? – запитався Робiнзон, риючись у себе в кишенi. – Одне вiд тiтоньки Рохи, одне вiд тiтоньки Брьохи, i одне мое власне буде за первоцвiти – о, кувi, кувi, кувi! Он хтось скаче по дорозi! Я запiзнюся на базар!
Робiнзон пiдскочив i перетягнув свого кошика через дуже тiсний перелаз. Саме в цьому мiсцi стежка перетинала велику основну дорогу. Вiн побачив чоловiка верхи на конi. Старий мiстер Пепперiл пiд’iхав, сидячи на гнiдому конi з бiлими ногами. Його два високi хорти бiгли поперед нього, заглядаючи через перекладини усiх ворiт усiх полiв, якi вони минали. Хорти пiдстрибом пiдбiгли до Робiнзона, вони були дуже великi й дружелюбнi, вони облизали його обличчя i поцiкавилися, що вiн несе у кошиковi? Мiстер Пепперiл гукнув iх: – До мене, Пiрате! До мене, Листоношо! Пiдiйдiть-но сюди, шановнi! – Вiн зовсiм не хотiв нести вiдповiдальнiсть за яйця.
Дорогу нещодавно встелили гострою новою щебiнкою з кременю. Мiстер Пепперiл спрямував гнiдого коня до порослого травою узбiччя i звернувся до Робiнзона. Це був життерадiсний лiтнiй джентльмен, вельми привiтний, з червоним лицем i сивими бакенбардами. Усi зеленi поля i червонi орнi землi мiж Стiмутом i «Там-де-Кнуром» належали йому.
– Здоров, здоров! І куди це ти вирядився, маленька свинко Робiнзоне?
– Вiтаю, мiсере Пепперiле, сер. Іду я на базар. Кувi, кувi, кувi! – сказав Робiнзон.
– Як, сам-один? А де ж мiс Роха i мiс Брьоха? Не захворiли, сподiваюся?
Робiнзон пояснив усе про вузькi перелази.
– Цiкаво, цiкаво! Занадто гладкi, занадто гладкi? Отож ти пiшов зовсiм сам? А чому твоi тiтоньки не заведуть собi пса, щоб бiгав у справах?
Робiнзон вiдповiдав на всi запитання мiстера Пепперiла дуже старанно й увiчливо, продемонструвавши неабиякий розум i глибоке знання овочiв як на такого молодого хлопчину. Вiн бiг пiдтюпцем майже пiд конем, дивлячись знизу на його блискучу гнiду шерсть i широку бiлу попругу, а також на бiлi гамашi й коричневi шкiрянi чоботи мiстера Пепперiла. Мiстеровi Пепперiлу Робiнзон вельми сподобався, i вiн дав йому ще одне пеннi. Коли крем’яне покриття закiнчилося, вiн натягнув вiжки й торкнувся коня пiдборами.
– Ну що ж, гарного тобi дня, мала свинко. Передавай вiтання своiм тiтонькам. І будь обачним у Стiмутi. – Мiстер Пепперiл свиснув своiм собакам i помчав уперед.
Робiнзон також пiшов далi по дорозi. Вiн проминув садок, де сiм худих i брудних свиней рилися в землi. І в iхнiх носах не було срiбних колець! Вiн пройшов по Стайфордському мосту, навiть не зупинившись, щоб подивитися через парапет, як маленькi рибки, пливучи проти течii, балансують у повiльному потоцi, або як бiлi качки плещуться помiж заростями водяного жовтцю. Вiн звернув до Стайфордського млина, щоб переказати Мельниковi прохання тiтоньки Рохи щодо борошна, а Мельникова жiнка пригостила його яблуком.
Вы ознакомились с фрагментом книги.
Для бесплатного чтения открыта только часть текста.
Приобретайте полный текст книги у нашего партнера:
