Петра. І мати можливiсть, тату, зробити так багато доброго й корисного!
Лiкар Стокман. А ще як додати, що для свого рiдного мiста.
Фру Стокман. Дзвiнок!
Лiкар Стокман. Це, звiсно, вiн. (Стукають у дверi). Прошу!
Бурмiстр Стокман(заходить iз передпокою). Доброго здоров’я.
Лiкар Стокман. Просимо до хати, Петере.
Фру Стокман. Добридень, брате. Як ся маете?
Бурмiстр. Дякую, помаленьку. (Звертаеться до лiкаря). Учора пiсля роботи я отримав твою доповiдь щодо водогiнноi системи нашоi водолiкарнi.
Лiкар Стокман. Ну? Ти прочитав ii?
Бурмiстр. Прочитав.
Лiкар Стокман. І що ж ти на це скажеш?
Бурмiстр. Гм!.. (Кидае погляд убiк).
Фру Стокман. Ходiм, Петро! (Обидвi виходять у кiмнату лiворуч).
Бурмiстр(помовчавши). Тобi конче треба було робити це свое дослiдження потайки вiд мене?
Лiкар Стокман. Доки я не мав абсолютноi певностi…
Бурмiстр. Ти гадаеш, що тепер ти маеш ii?
Лiкар Стокман. Ти ж тепер i сам переконався.
Бурмiстр. І ти маеш намiр подати свою доповiдь у Курортну Управу, як до деякоi мiри офiцiйний документ?
Лiкар Стокман. Авжеж, треба ж зробити щось i не вiдкладати.
Бурмiстр. Ти у своiй доповiдi, своiм звичаем, уживаеш дуже сильних висловiв. Так, мiж iншим, ти кажеш, що в нас вiдбуваеться хронiчне отруення наших гостей.
Лiкар Стокман. Але, Петере, як же можна iнакше сказати? Ти подумай тiльки: заражена вода для внутрiшнього й зовнiшнього вжитку. І це для нещасних хворих, що iдуть сюди в повнiй надii i втрое за все платять, щоб вернути собi здоров’я!..
Бурмiстр. Наприкiнцi ти приходиш до висновку, що треба зробити ринву для бруду в Млиновiй Долинi i наново перекласти усю водогiнну сiтку.
Лiкар Стокман. Еге. Ти знаеш якийсь iнший вихiд? Я не знаю.
Бурмiстр. Сьогоднi вранцi я заходив в однiй справi до мiського iнженера i так, мiж iншим, напiвжартома виклав йому цi всi мiркування, як щось таке, що колись у майбутньому нам доведеться розглянути.
Лiкар Стокман. Колись у майбутньому?
Бурмiстр. Вiн, звiсно, усмiхнувся на мою гадану марнотратнiсть. Скажи, чи завдав ти собi труда подумати, скiльки все те, що ти пропонуеш, може коштувати? З тих вiдомостей, що я маю, усе стане, мабуть, у кiлька сотень тисяч корон.
Лiкар Стокман. Невже так багато?
Бурмiстр. Так, а потiм найгiрше; на роботу треба буде щонайменше – два роки.
Лiкар Стокман. Два роки, кажеш? Аж два роки!
Бурмiстр. Щонайменше. А що ми цей час будемо робити з курортом? Закриемо його? Звiсно, доведеться. Ти може сподiваешся, що хтось до нас зазирне, коли пiдуть чутки, що наша вода шкодить на здоров’я?
Лiкар Стокман. Так, Петере, але ж вона дiйсно шкодить.
Бурмiстр. І все це тепер, саме тепер, коли наш курорт починае йти вгору! В iнших, сусiднiх мiстах також е деякi данi, щоб улаштувати в себе курорти. І як тобi здаеться, чи не вживуть вони всiх заходiв, щоб повернути до себе хвилю приiжджих? Так, це безперечно. А ми стоятимемо на мiсцi й примушенi будемо напевне закрити водолiкарню, що так дорого нам коштувала. Отже, ти руйнуеш свое рiдне мiсто.
Лiкар Стокман. Я руйную?
Бурмiстр. Авжеж, якщо воно мае перед собою щось таке, що можна назвати майбутнiм, то тiльки завдяки курортовi. Ти розумiеш це так само добре, як i я.
Лiкар Стокман. Але що, ти гадаеш, тепер треба робити?
Бурмiстр. З твоеi доповiдi я не переконався, що умови водопостачання такi небезпечнi, як ти iх змальовуеш.
Лiкар Стокман. Вони навiть ще гiршi, розумiеш? А надто будуть улiтку, коли буде тепло.
Бурмiстр. Як i ранiше казав, я гадаю, що ти дуже перебiльшуеш. Досвiдчений лiкар повинен знати, яких тут треба вжити заходiв, повинен розумiти, що треба запобiгти шкiдливому впливовi, i якщо вiн цiлком безсумнiвно виявився, паралiзувати його.
Лiкар Стокман. Так. Що ж далi?
Бурмiстр. Водопостачання водолiкарнi вже е. Це факт; отже, з ним треба рахуватись, як iз фактом. Дуже можливо, що директори колись не вiдмовляться обмiркувати, у який спосiб (якщо будуть грошовi пожертви), – можна буде зробити деякi потрiбнi полiпшення.
Лiкар Стокман. І ти гадаеш, що я колись погоджусь на таку пiдлоту?
Бурмiстр. Пiдлоту?
Лiкар Стокман. Так, це пiдлота, брехня, обдурювання, злочин, чистий злочин проти людности, проти цiлого суспiльства!
Бурмiстр. Як я вже сказав ранiше, я зовсiм не переконався, що справдi загрожуе якась небезпека.
Лiкар Стокман. Нi, таке переконання в тебе е. Та iнакше й не може бути. Моя доповiдь надзвичайно точна й цiлком переконуе. Я це знаю. І ти це знаеш дуже добре, тiльки не хочеш признатися. Це ж ти тодi наполягав на тому, щоб будинок водолiкарнi й водогiн розташувати там, де вони тепер. І тепер це саме, ця твоя клята помилка не дозволяе тобi признатись!.. Ти думаеш, я не розкусив тебе?
Бурмiстр. А якщо б навiть i так? Може, я трохи занадто гостро ставлюсь до своеi репутацii, але ж i це в iнтересах мiста. Без морального авторитету я не можу керувати й вести справи так, як я вважаю за найкраще для загального добра. Через це, i ще через деякi мiркування, для мене дуже важливо, щоб твоя доповiдь не була подана на зiбрання Директорiв. Їi треба затримати задля загального добра. А потiм я подбаю, щоб передати справу на обмiркування, i ми без галасу зробимо все, що можливо. Тiльки щоб нiчого з цiеi фатальноi iсторii, жодного слова не дiйшло до широких мас.
Лiкар Стокман. Тепер уже цьому не можна стати на перешкодi, любий Петере.
Бурмiстр. Можна й треба стати на перешкодi.
Лiкар Стокман. Не можна, кажу тобi, занадто багато людей уже знають.
Бурмiстр. Багато знае? Хто ж це? Невже цi панове з «Народного Вiсника», що…
