Мартен Кийл. Нiколи не можна звiряти нi на кого. Обдурять ранiше, нiж здогадаетесь про це. Ну, то це, виходить, правда?
Лiкар Стокман. Розумiеться, правда. Сiдайте ж, тестю. (Показуе йому на канапу). Хiба ж це не справжне щастя для мiста?
Мартен Кийл(намагаеться стримати смiх). Щастя для мiста?
Лiкар Стокман. Що так вчасно я зробив це вiдкриття.
Мартен Кийл(як i перше, стримуючи смiх). Так, так, так. От нiколи 6 я не подумав, що ви можете утнути таку штуку зi своiм рiдним братом.
Лiкар Стокман. Штуку?
Фру Стокман. Любий тату…
Мартен Кийл(спираеться руками й пiдборiддям на головку своеi палицi й хитро пiдморгуе до лiкаря). То як же тепер? У водопровiдних трубах з’явилися якiсь звiрi? Так?
Лiкар Стокман. Еге, бактерii.
Мартен Кийл. І iх, отих звiрiв, там дуже багато, сказала Петра. Сила-силенна!
Лiкар Стокман. Звiсно. Може цiлi сотнi тисяч.
Мартен Кийл. І немае нiкого, хто мiг би бачити iх? Так?
Лiкар Стокман. Нi, iх бачити не можна.
Мартен Кийл(з тихим клекотливим смiхом). Краще за це, чорт мене забирай, я ще зроду не чув вiд вас.
Лiкар Стокман. Як? Що ви думаете?
Мартен Кийл. Тiльки, нiзащо у свiтi ви не переконаете бурмiстра, що це правда.
Лiкар Стокман. Ну, це ми ще побачимо!
Мартен Кийл. Невже ви гадаете, що вiн може стати божевiльним?
Лiкар Стокман. Я сподiваюсь, що все мiсто стане таке божевiльне.
Мартен Кийл. Усе мiсто – так! Дуже навiть легко. Так iм i треба. Вони розумнiшi за нас, старих. Вони мене викинули з Управи, як собаку, забалотували, кажу вам. Ну ось тепер i маете! Утнiть iм таки цю штуку, Стокмане.
Лiкар Стокман. Але послухайте но, тестю…
Мартен Кийл. Утнiть штуку, кажу я вам. Якщо вам пощастить, i бурмiстр зi своiми приятелями тикнуться носом у стiну, то я зараз же даю сто корон на бiдних.
Лiкар Стокман. О, це дуже добрий вчинок!*
Мартен Кийл. Я – людина маленька, менi нема звiдки розкидатись грiшми, проте якщо вам пощастить – пiвсотнi корон на бiдних на Рiздво.
З передпокою входить редактор Говстад.
Говстад. Добридень. (Спиняеться). Вибачте.
Лiкар Стокман. Заходьте, заходьте.
Мартен Кийл(знову смiеться). Як, i вiн? І вiн заодно з вами?
Говстад. Що ви хочете сказати?
Лiкар Стокман. А звiсно, заодно.
Мартен Кийл. Як це я зразу не догадався? Звiсно, мусить бути в газетах. А, правда, хитра ви людина, Стокмане. Ну, влаштовуйте, а я пiду.
Лiкар Стокман. Куди ви, тестю? Ще посидьте трохи.
Мартен Кийл. Нi, пiду. А ви гарненько обмiркуйте цю штуку. Побачите, вам це не пошкодить.
Виходить. Фру Стокман проводжае його.
Лiкар Стокман(смiючись). Нi, ви тiльки подумайте, вони, цi старi люди, жодному слову не вiрять щодо водогiнноi сiтки.
Говстад. То ось у якiй справi…
Лiкар Стокман. Так, ми говорили з ним про це. Може, й ви в тiй самiй справi?
Говстад. Еге, я прийшов у тiй самiй справi. Чи знайдеться у вас вiльна хвилина для мене, пане лiкарю?
Лiкар Стокман. Скiльки хочете, мiй любий.
Говстад. Чули ви будь-що вiд бурмiстра?
Лiкар Стокман. Ще нi. Вiн потiм сюди прийде.
Говстад. З учорашнього вечора я знову думав трохи про цю справу.
Лiкар Стокман. І що надумали?
Говстад. Для вас, як лiкаря i людини науки, цей випадок стоiть, так би мовити, сам собою, тобто вам i на думку не спадае, що вiн тiсно пов’язаний з iншим.
Лiкар Стокман. Так? У який же спосiб? Сiдайте, мiй друже. Нi, сюди на канапу.
Говстад сiдае на канапу, а лiкар – у крiсло по другий бiк столу.
Лiкар Стокман. Ну? То ви гадаете?
Говстад. Ви вчора казали, що отруена вода iде з бруду, що в грунтi.
Лiкар Стокман. Абсолютно немае сумнiву, що вона йде з цього зараженого болота в Млиновiй Долинi.
Говстад. Вибачте, лiкарю, але я гадаю, що вона йде зовсiм з iншого болота.
