Шерлок Голмс закурив люльку, найкращу супутницю його найглибших роздумiв.
– Можливо, тут усе ж е зачiпки, що вислизають вiд вас. Розгляньмо проблему при свiтлi чистого розуму. Ця людина посилаеться на якусь книжку – це вихiдний пункт.
– Щось дуже невизначене, мушу зiзнатися.
– І все ж ця проблема, коли вдуматися в неi, не здаеться менi нерозв’язною. Якi вказiвки мiстяться щодо цiеi книжки?
– Їх немае.
– Ну, я б так не сказав. Шифрування починаеться великим числом п’ятсот тридцять чотири. Вiзьмiмо за робочу гiпотезу, що тут iдеться про ту сторiнку, до якоi нас вiдсилають як до ключа шифру. Отже, це фолiант. Якi ще вказiвки е щодо цiеi грубезноi книжки? Наступний знак – Р2. Що скажете про нього?
– Роздiл другий.
– Навряд чи, Ватсоне. Якщо подано сторiнку, то номер роздiлу вже не мае значення. Крiм того, якщо сторiнка 534 стосуеться лише другого роздiлу, то розмiри першого роздiлу мали б бути просто жахливi.
– Рядок! – вигукнув я.
– Чудово, Ватсоне! Ви сьогоднi у формi! Звiсно, це рядок. Отже, починаемо тепер iз передбачення наявностi грубоi книжки, надрукованоi у два стовпчики, бо одне зi слiв позначене числом 293, а це бiльше, нiж може помiститися на сторiнку в один стовпчик. Тепер ще таке мiркування. Якби книжка була рiдкiсною, вiн одразу ж надiслав би ii менi. Насправдi ж вiн мав намiр, поки в його плани не втрутилися, повiдомити лише ключ до шифру. А це означае, що книжку я знайду в себе без зусиль. Інакше кажучи, Ватсоне, йдеться про якусь дуже поширену книжку.
– Схоже на те.
– Отже, ми можемо сильно звузити коло наших пошукiв, позаяк Порлок посилаеться на товсту й дуже поширену книжку, надруковану в два стовпчики.
– Бiблiя! – вигукнув я переможно.
– Авжеж, добре!.. Утiм, цей здогад, на жаль, не годиться. Адже саме Бiблiю найважче уявити в руках у когось iз соратникiв Морiартi. До того ж рiзних видань Бiблii iснуе така прiрва, що вiн не мiг розраховувати на наявнiсть у мене примiрника з потрiбною нумерацiею сторiнок. Нi, вiн посилаеться на щось конкретнiше, вiн знае напевно, що вказана ним сторiнка виявиться тотожною моiй п’ятсот тридцять четвертiй сторiнцi.
– Однак книжок, що вiдповiдають усiм цим вимогам, зовсiм небагато?
– Саме так. І саме в цьому наш порятунок. Нашi пошуки мають тепер обмежитися книжками з постiйною нумерацiею сторiнок, i до того ж такими, якi зазвичай е в усiх.
– Якийсь щорiчник.
– Браво, Ватсоне! Щорiчник! Вiзьмемо число «Щорiчника Вайтекера». Вiн дуже поширений. У ньому е потрiбна кiлькiсть сторiнок, i видрукуваний вiн у два стовпчики. – Голмс узяв томик iз книжковоi полицi. – Ось сторiнка п’ятсот тридцять четверта… другий стовпчик… про бюджет i торгiвлю Британськоi Індii. Записуйте слова, Ватсоне. № 13 – «Махратта». Боюся, початок розгадування шаради не надто сприятливий. Сто двадцять сьоме слово – «уряд». Тут уже е якийсь сенс, котрий мае, правда, мало стосунку до нас i до професора Морiартi. Тепер подивiмося далi. Що ж робить уряд Махратти? На жаль! Наступне слово – «пiр’я». Невдача, милий Ватсоне. Доводиться ставити крапку.
Голмс говорив жартiвливо, однак його насупленi брови свiдчили про ступiнь розчарування. Я сидiв також засмучений, поглядаючи на вогонь у камiнi.
Запанувала мовчанка, яку порушив несподiваний вигук Голмса, котрий з’явився з-за дверцят книжковоi шафи з пошарпаним томиком у руцi.
– Ми поплатилися, Ватсоне, за свою поспiшнiсть. Сьогоднi 7 сiчня, i ми взяли свiжий номер щорiчника. Але бiльш нiж iмовiрно, що Порлок скористався для свого послання минулорiчним номером. Без сумнiву, вiн повiдомив би про це, якби сам написав другого листа. Тепер погляньмо, на що нам покаже сторiнка 534. Тринадцяте слово – «маю», сто двадцять сьоме – «iнформацiя». Це вже щось.
Очi Голмса збуджено блищали.
– «Небезпека». Чудово! Записуйте, Ватсоне: «маю – iнформацiя – небезпека – загрожуватиме – дуже – скоро – якийсь». Далi маемо iм’я «Дуглас». «Заможний – помiщик – тепер – у – Бiрлстоун – замок – запевняти – вона – нагальна». Ось i все, Ватсоне! Що скажете про методику чистого розуму та ii результати?
Я не вiдривав очей вiд аркуша паперу, що лежав на столi i на якому я записав текст послання пiд диктування Голмса.
– Що за дивний i туманний спосiб висловлювати своi думки!
– Навпаки, Порлок дуже чiтко iх висловив, – заперечив Голмс. – Якщо ви використовуете лише один книжковий стовпчик для висловлювання своiх думок, то навряд чи знайдете все, що вам потрiбно. У дечому вимушено доводиться розраховувати на кмiтливiсть вашого кореспондента. Певна серйозна небезпека нависла над якимось Дугласом, заможним джентльменом, котрий живе, можливо, у своему маетку, на що й вказуе Порлок. Вiн переконаний: «запевняти» – найближче, що йому вдалося знайти до слова «впевнений», – що ця небезпека дуже близька. Такий результат нашоi роботи.
Шерлок Голмс вiдчував задоволення справжнього творця, який насолоджуеться своiм шедевром. Вiн ще продовжував тiшитися досягнутим успiхом, коли Бiллi оголосив про прибуття iнспектора Мак-Дональда зi Скотленд-Ярду.
У той час Алек Мак-Дональд ще не здобув теперiшньоi широкоi популярностi. Цей молодий представник карного розшуку виявив неабиякi здiбностi в рядi випадкiв, коли йому довiряли слiдство. Його висока костиста постать свiдчила про неабияку фiзичну силу, а вiдкрите високе чоло та очi, що виблискували з-пiд густих брiв, – про проникливiсть i розум. Вiн був мовчуном iз дещо суворим характером. За роки його служби в полiцii Голмс уже двiчi допомагав йому, вдовольняючись при цьому лише радiстю мислителя, котрий розв’язав надскладну проблему. Шотландець вiдповiдав глибокою вдячнiстю та повагою, радячись iз Голмсом у кожному скрутному випадку. Не надто схильний до приятелювання, Голмс ставився до шотландця iз симпатiею i дружньо всмiхнувся, побачивши колегу.
– Ви рання пташка, мiстере Мак. Боюся, що ваш вiзит спричинила якась нова надзвичайна подiя.
– Я вибрався так рано тому, що першi години пiсля злочину найдорожчi для нас…
Молодий iнспектор раптом затнувся й здивовано задивився на клаптик паперу, що лежав на столi.
– «Дуглас», – пробурмотiв вiн. – «Бiрлстоун»! Джентльмени, але ж це якась чортiвня! В iм’я всього святого, звiдки ви взяли цi iмена?!
– Із шифру, який доктор Ватсон i я щойно розгадали. А в чому рiч?
Інспектор продовжував здивовано витрiщатися на нас обох:
– Справа в тому, що мiстера Дугласа з Бiрлстоунськоi садиби по-звiрячому вбили сьогоднi вночi.
Роздiл 2
Мiркування Шерлока Голмса
Це був один iз тих драматичних моментiв, якi складали головний сенс життя мого приятеля. Було б перебiльшенням стверджувати, що вiн виглядав приголомшеним. У його вдачi не було й тiнi нечуйностi, але, звiсно, нерви його були загартованi постiйною напруженою роботою. Душевнi потяги чоловiка в такi митi нiби дрiмали, зате iнтелектуальна сприйнятливiсть загострювалася до краю. У цьому випадку на обличчi Голмса не було помiтно навiть слiду того жаху, який пройняв мене пiсля слiв Мак-Дональда, швидше за все воно виражало iнтерес, iз яким хiмiк спостерiгае за химерним скупченням кристалiв на днi реторти.
– Чудово! – промовив Голмс пiсля невеликоi паузи. – Дивовижно!
– Вас, здаеться, не здивувала ця звiстка?
– Я зацiкавився, мiстере Мак. Чому маю ще й дивуватися? Я отримав повiдомлення, що однiй особi загрожуе небезпека. За годину дiзнаюся, що задум реалiзували й що цю особу вбили. Я зацiкавлений, це так, але нiтрохи не здивований.
Голмс розповiв iнспектору про зашифрованого листа та знайдений до нього ключ. Мак-Дональд сидiв за столом, спершись пiдборiддям на обидвi руки, i слухав iз напруженою увагою.
– Я хотiв iхати до Бiрлстоуна сьогоднi ж уранцi та зайшов попросити вас поiхати зi мною. Але з вашого повiдомлення випливае, що ми можемо успiшнiше дiяти в Лондонi.
– Нi, не так, мiстере Мак, – заперечив Голмс.
– Зважте все, мiстере Голмс, – не здавався iнспектор. – День чи два всi газети будуть заповненi повiдомленнями про бiрлстоунську таемницю. Але що це за таемниця, якщо в Лондонi е людина, котра зумiла заздалегiдь передбачити злочин? Залишаеться лише схопити цю особу, i все з’ясуеться.
– Без сумнiву, мiстере Мак. Але яким чином ви плануете схопити цього Порлока, як вiн себе називае?
Мак-Дональд iз обох бокiв оглянув листа, отриманого Голмсом.
– Штемпель поставлений у Камбервiлi. Цей факт нам не може допомогти. Ім’я, гадаете, вигадане? Також, звiсно, не дуже сприятлива обставина. Кажете, що посилали йому грошi?
– Двiчi.
– Куди саме?
