– У Камбервiльське поштове вiддiлення чеками одного з банкiв.
– І жодного разу не поцiкавилися, хто приходив за ними?
– Нi.
Інспектор був явно здивований.
– Чому ж?
– Бо я завжди тримаю свое слово. Пiсля першого ж листа пообiцяв, що не буду його шукати.
– Гадаете, що вiн лише пiшак i що за ним стоiть якась велика риба?
– Я не думаю, я знаю.
– Той професор, про котрого я чув вiд вас?
– Власне, так.
– Не стану приховувати вiд вас, мiстере Голмс, що в нас у Скотленд-Ярдi вважають, що ви даремно маете зуб на цього професора. Я зiбрав певну iнформацiю про нього: вiн мае репутацiю поважного й талановитого науковця.
– Радий, що ви визнаете його талановитим.
– Пiсля того як менi стало вiдоме ваше ставлення до нього, я визнав за необхiдне побачитися з ним. Зi своiм благородним обличчям, iз сивими скронями та якоюсь особливо врочистою манерою триматися, вiн був схожий на справжнього мiнiстра. Коли вiн на прощання поклав менi руку на плече, це виглядало так, немов батько благословляе сина, вiдпускаючи його в жорстокий свiт.
Голмс усмiхнувся.
– Чудово! – вигукнув вiн. – Це справдi вражаюче! Скажiть, любий Мак-Дональде, ця приемна iнтимна бесiда вiдбувалася в кабiнетi професора?
– Атож.
– Гарна кiмната, чи не так?
– Дуже гарна.
– Ви сидiли бiля його письмового столу?
– Еге ж.
– Так, що ви опинилися проти джерела свiтла, а його обличчя залишалося в тiнi?
– Це вiдбувалося ввечерi… Авжеж, свiтло лампи було спрямоване в мiй бiк.
– Цього й слiд було очiкувати. Чи звернули ви увагу на картину за спиною професора на стiнi?
– Ще б пак, звiсно, я помiтив картину: на нiй зображена голова дiвчини впiвоберта.
– Це картина Жана Батиста Греза, знаменитого французького художника, котрий жив у другiй половинi XVIII столiття.
Інспектор слухав зовсiм байдуже.
– Чи не краще нам… – почав було вiн.
– Ми саме це й робимо, – зупинив його Голмс. – Усе, про що я кажу, мае прямий стосунок до того, що ви називаете бiрлстоунською таемницею. Це навiть можна назвати ii стрижнем.
Мак-Дональд ледь помiтно всмiхнувся.
– Ви думаете занадто швидко для мене, мiстере Голмс. Вiдкидаете одну чи двi ланки у своiх мiркуваннях, а тому я не можу встигнути за вами. Що може бути спiльного мiж давно померлим художником i бiрлстоунською справою?
– Одну вiдому картину Греза нещодавно на аукцiонi «Порталiс» оцiнили в один мiльйон двiстi тисяч франкiв.
Обличчя iнспектора вiдразу ж набуло жвавого зацiкавлення.
– Хочу нагадати вам, – продовжував Голмс, – що розмiр платнi професора Морiартi можна дiзнатися вкрай легко: вiн отримуе сiмсот фунтiв на рiк.
– У такому разi, як же вiн змiг придбати…
– Саме так: як змiг?
– Продовжуйте, будь ласка, мiстере Голмс. Мене це дуже зацiкавило. Непроста iсторiя!
– А як щодо Бiрлстоуна? – спитав Голмс усмiхаючись.
– У нас iще е час, – вiдповiв iнспектор, зиркнувши на годинник. – Бiля ваших дверей на мене чекае кеб, який за двадцять хвилин доправить нас на вокзал Вiкторii. Але щодо тiеi картини… Ви, мiстере Голмс, здаеться, якось казали менi, що нiколи не навiдували професора Морiартi?
– Правильно, нiколи.
– То звiдки ви знайомi з його помешканням та iнтер’ером?
– А це вже зовсiм iнша рiч. Я тричi побував там без запрошень, двiчi пiд рiзними приводами очiкував його й iшов ще до його повернення. А втрете… Ну, про той вiзит не буду поширюватися перед офiцiйним представником карного розшуку. Скажу лише, що того разу я дозволив собi переглянути його папери. Результати були зовсiм несподiванi!
– Виявили якийсь компромат?
– Абсолютно нiчого. Це мене й вразило. Утiм, е одна рiч, про яку ви тепер знаете, – картина. Слiд гадати, що вiн дуже заможний чоловiк. Але як вiн набув своiх статкiв? Його молодший брат служить начальником залiзничноi станцii десь на заходi Англii. Кафедра дае йому сiмсот фунтiв на рiк. Тим часом у нього е справжнiй Грез.
– Гадаете, його статки здобутi незаконними шляхами?
– Певна рiч. Але я маю й iншi пiдстави для такого висновку: десятки найтонших ниток звивистими манiвцями ведуть до центру павутини, де ховаеться ця на вигляд бездiяльна, але отруйна iстота. Я згадав про Греза лише тому, що ви бачили його на власнi очi.
– Зiзнаюся, усе, що ви розповiли, украй цiкаве. Але вкажiть на щось конкретнiше. У чому його слiд звинувачувати: у пiдробках, виготовленнi фальшивих грошей, убивствах? Звiдки вiн бере кошти?
– Ви читали про Джонатана Вайлда?
– Ім’я начебто знайоме. З якогось роману, чи не так? Зiзнаюся, не люблю детективiв iз романiв: героi здiйснюють подвиги, але нiколи не розповiдають, як саме вони це роблять. Вигадка, мало схожа на реальнiсть.
– Джонатан Вайлд – не детектив i не герой роману. Це видатний злочинець, який жив у минулому столiттi.
– У такому разi менi до нього немае дiла. Мене цiкавить винятково сучасне життя, я людина практична.
