– Менi здаеться, iнспекторе, – зауважив Голмс, – що вам доведеться викликати телеграфом конвой, бо якщо моi гiпотези слушнi, вам доведеться доправити до в’язницi графства надзвичайно небезпечного злочинця. Хлопчик, якого я посилаю iз запискою, може заодно вiдправити i вашу телеграму. Ми повернемося до мiста пообiднiм потягом, Ватсоне, оскiльки сьогоднi ввечерi менi ще треба буде закiнчити один цiкавий хiмiчний аналiз. А справа, яка привела нас сюди, швидко наближаеться до розв’язки.
Коли хлопчик iз запискою поскакав, Шерлок Голмс закликав слуг. Вiн наказав кожного чоловiка, хто з’явиться в оселi та забажае бачити панi Гiлтон Кьюбiтт, негайно вести до вiтальнi, не повiдомляючи йому про те, що тут сталося. Вiн наполегливо зажадав якнайточнiшого виконання цього наказу. Потiм вирушив до вiтальнi та додав, що все тепер дiятиметься без нашоi участi, а нам залишаеться лише сидiти i чекати, що за дичина втрапить у нашi сiтi. Лiкар подався до своiх пацiентiв. З Голмсом залишилися лише iнспектор i я.
– Я допоможу вам згаяти цю годину цiкаво та корисно, – запропонував сищик-аматор, пiдсунув свое крiсло до столу та розклав перед собою безлiч рiзних папiрцiв iз зображенням чоловiчкiв у танцi. – Перед вами, друже Ватсон, менi необхiдно загладити свою провину: я надто довго дратував вашу цiкавiсть. Для вас же, iнспекторе, вся ця справа стане чудовим професiйним уроком. Передусiм маю вам розповiсти про своi зустрiчi з паном Гiлтоном Кьюбiттом на Бейкер-стрит.
І вiн коротко виклав iнспектору те, що ми й так знаемо.
– Ось передi мною цi кумеднi малюнки, якi могли б викликати посмiшку, якби не виявилися провiсниками такоi страшноi трагедii. Я чудово знаю всi типи тайнопису i сам е автором науковоi працi, в якiй проаналiзував сто шiстдесят рiзних шифрiв, однак змушений зiзнатися, що цей для мене повна несподiванка. Мета винахiдника цiеi системи полягала, вочевидь, у тому, щоб приховати, що цi значки е письменами, i видати iх за дитячi малюнки. Але кожен, хто здогадаеться, що цi значки вiдповiдають лiтерам, без особливих зусиль розгадае iх, якщо скористаеться визнаними правилами дешифрування. Перша записка була така коротка, що дала менi можливiсть зробити лише один правдоподiбний висновок, що виявився згодом правильним. Маю на увазi прапорцi. Їх використовують лише для того, щоб вiдзначати кiнцi окремих слiв. Бiльше нiчого з першоi записки я встановити не мiг. Був потрiбен свiжий матерiал. Вiдвiдавши мене вдруге, пан Гiлтон Кьюбiтт передав менi три новi записки, з яких остання, цiлком iмовiрно, мiстила лише одне слово, адже в нiй не було прапорцiв. Двi iншi записки починалися, без сумнiву, з одного i того ж слова з чотирьох лiтер. Ось iз цього:
Як бачите, воно закiнчуеться тiеi ж лiтерою, що i починаеться. Тут мене осiнила щаслива думка. Листи зазвичай починаються з iменi того, кому лист адресовано. Той, хто писав панi Кьюбiтт цi послання, був безумовно близько з нею знайомий. Цiлком природно, що вiн називае ii просто по iменi. А iм’я ii складаеться з чотирьох букв i закiнчуеться тiеi ж буквою, який починаеться: звуть ii Ілсi. Таким чином я став власником трьох лiтер: І, Л i С.
Отже, в двох записках вiн звертаеться до панi Кьюбiтт на iм’я i, мабуть, чогось вимагае вiд неi. Чого ж вiн може вiд неi вимагати? Чи не хоче вiн, щоб вона прийшла кудись, де вiн мiг iз нею поспiлкуватися? Я звернувся до другого слова третьоi записки. Ось до цього:
У ньому сiм лiтер: третя буква й остання – І. Я припустив, що слово це «приходь», i вiдразу отримав ще сiм лiтер: П, Р, И, X, О, Д, Ь. Тодi звернувся до тiеi записки, яка складалася всього з одного слова. Як ви знаете, це слово з’явилося на дверях комори, на нижнiй панелi, збоку вiд попереднього напису. Я припустив, що воно е вiдповiддю i що його написала панi Кьюбiтт. Ось воно:
Пiдставивши в нього тi лiтери, якi вже знаемо, виходить:…i…о…и. Що б могла панi Кьюбiтт вiдповiсти на його прохання прийти? Раптом я здогадався. Вона вiдповiла: «Нiколи». Тепер я вже знав стiльки лiтер, що мiг повернутися до найпершоi записки. Ось вона:
Якщо пiдставити пiд цей напис вже вiдомi нам лiтери, можна прочитати…у…сл…н. Припустимо, що друге слово тут. У такому випадку, останне слово – Слейн. Це прiзвище, надзвичайно поширене в Америцi. Коротеньке слiвце з двох букв, що стоiть перед прiзвищем, вочевидь, iм’я. Яке ж iм’я може складатися з двох лiтер? В Америцi поширене iм’я Аб. Тепер залишаеться встановити тiльки перше слово фрази; воно складаеться всього з однiеi букви, i вiдгадати його неважко: це займенник я. Отже, в першому посланнi написано: «Я тут. Аб Слейн». Ну, а тепер вже е стiльки букв, що я без жодних зусиль можу прочитати i другу записку. У нiй написано: «Ілсi, я живу в Елриджа». Менi спало на думку, що «Елридж» – назва садиби або заiзду, в якому живе автор повiдомлень.
Інспектор Мартiн i я з величезною увагою вислухали докладний i чiткий звiт про те, яким чином мiй приятель розгадував таемницю чоловiчкiв у танцi.
– Що ж ви зробили далi, сер? – спитав iнспектор.
– Позаяк iм’я Аб вживаеться лише в Америцi й оскiльки вся справа почалася з того, що з Америки надiйшов лист, я мав усi пiдстави припустити, що цей Аб Слейн – американець. Крiм цього, я запiдозрив, що за всiм цим криеться якийсь злочин. Моя пiдозра виникла з того, що панi Кьюбiтт запекло приховувала вiд чоловiка свое минуле. Я послав телеграму у нью-йоркське полiцейське управлiння пану Вiлсону Гаргрiву, котрий не раз користувався моею поiнформованiстю лондонського злочинного свiту. Я спитав його, хто такий Аб Слейн. Вiн менi вiдповiв: «Найнебезпечнiший бандит у Чикаго». Того вечора, коли я отримав цю вiдповiдь, Гiлтон Кьюбiтт передав менi останне послання Слейна. Пiдставивши пiд нього вже знайомi лiтери, я отримав фразу:
«Ілсi готуйся до с…е…тi». Так я дiзнався лiтери м i р, якi досi менi не траплялися. «Ілсi, готуйся до смертi!» Мерзотник вiд прохань перейшов до погроз, а я знаю, що у чиказьких бандитiв слова не розходяться з дiлом. Тому вiдразу ж поквапився до Норфолка зi своiм приятелем i колегою, доктором Ватсоном, але, на жаль, ми прибули тодi, коли найгiрше вже сталося.
– Велика честь – разом iз вами розкрити злочин, – м’яко зауважив iнспектор. – Однак, сподiваюся, ви дозволите менi сказати вам кiлька вiдвертих слiв. Ви вiдповiдаете тiльки перед собою, а я вiдповiдаю перед своiм начальством. Якщо цей Аб Слейн, котрий живе в Елриджа, справдi вбивця й якщо вiн утече, поки я сиджу тут, менi буде непереливки.
– Вам нема потреби турбуватися: вiн не спробуе втекти.
– Звiдки ви взяли?
– Втекти – означае зiзнатися у своiй провинi.
– У такому разi, iдьмо i вiзьмiмо його.
– Вiн прийде сюди з хвилини на хвилину.
– З якого дива вiд сюди прийде?
– Бо я йому написав i попросив прийти.
– Все це дуже необачно, пане Голмс! Невже вiн прийде тому, що ви його попросили? Чи не легше припустити, що ваш лист викличе в ньому пiдозри i вiн спробуе втекти?
– Все залежить вiд того, як скласти лист, – зауважив Шерлок. – Якщо не помиляюся, цей джентльмен уже йде до нас власною персоною он тiею стежкою.
Дорiжкою, що провадила до будинку, прошкував якийсь чоловiк. Це був високий, вродливий, смаглявий чоловiк у сiрому костюмi та крислатому капелюсi, з чорною жорсткою бородою та великим хижим носом. На ходу вiн махав цiпком i крокував iз таким виглядом, нiби все навкруг належить йому. Нарештi пролунав гучний, упевнений дзвiнок.
– Раджу, джентльмени, – спокiйно зазначив Голмс, – сховатися за дверi. Коли маеш справу з такою людиною, треба бути вкрай обережним. Приготуйте кайданки, iнспекторе. А розмовляти з ним буду я.
Цiла хвилина минула в тишi – одна з тих, якi не забудеш нiколи. Потiм дверi вiдчинилися i наш гiсть зайшов до кiмнати. В одну мить Шерлок приставив револьвер до його чола, а Мартiн натягнув кайданки на його зап’ястя.
Все було зроблено так швидко та вправно, що наш бранець опинився в неволi ще до того, як помiтив нападникiв. Вiн якийсь час глипав то на одного, то на другого своiми блискучими чорними очиськами, а потiм гiрко засмiявся:
– Ну, джентльмени, цього разу ви мене спiймали! Тепер уже менi вiд вас не втекти… Однак мене викликала сюди листом панi Гiлтон Кьюбiтт… Нi, не кажiть менi, що вона з вами змовилася. Невже вона допомогла вам заманити мене в цю пастку?
– Панi Гiлтон Кьюбiтт важко поранена та перебувае на межi життя i смертi.
Вiн голосно зойкнув, i його лемент, сповнений горя, пронiсся по всьому будинку.
– Та ви з глузду з’iхали! – заверещав вiн люто. – Це вiн поранений, а не вона! Хiба у когось вистачило б духу поранити маленьку Ілсi? Я погрожував iй, хай Бог мене милуе, але не торкнувся б жодноi волосини на ii прекраснiй головi. Вiзьмiть своi слова назад, чуете, жевжику! Скажiть, що вона не поранена!
– Їi знайшли важко пораненою бiля свого мертвого чоловiка.
З глибоким стогоном вiн опустився на тапчан i затулив руками свое обличчя. Вiдтак мовчав аж п’ять хвилин. Потiм вiдтулив обличчя й озвався з холодним спокоем вiдчаю.
– Менi немае чого приховувати вiд вас, джентльмени, – сказав вiн. – Я стрiляв у нього, але i вiн стрiляв у мене. Отже, це не можна назвати вбивством. Якщо ж гадаете, що я спроможний поранити ту жiнку, отже, ви не знаете нi ii, нi мене. Жоден чоловiк нiколи не кохав жодноi жiнки так, як я ii. Я мав усi права на неi. Вона була менi призначена вже багато рокiв тому. На якiй пiдставi той англiець став помiж нас? Я першим отримав на неi права i вимагав лише того, що менi належиться.
– Вона розлучилася з вами, коли дiзналася, хто ви такий, – суворо сказав Голмс. – Вона втекла з Америки, щоб сховатися вiд вас, i вийшла в Англii замiж за поважну людину. Ви погрожували iй, переслiдували ii, намагалися змусити ii покинути чоловiка, котрого вона кохала та поважала, i втекти з вами… Але вона вас боялася та ненавидiла. Ви скiнчили тим, що вколошкали цього шляхетного чоловiка та довели його дружину до самогубства. Ось чого ви досягли, пане Слейн, i за це вам доведеться вiдповiсти.
Вы ознакомились с фрагментом книги.
Для бесплатного чтения открыта только часть текста.
Приобретайте полный текст книги у нашего партнера:
