Пригоди Шерлока Голмса
Артур Конан Ігнатiус Дойл
Зарубiжнi авторськi зiбрання
У цiй книжцi Шерлок Голмс знову розслiдуе лондонськi злочини. Оповiдання «Скандал у Богемii», «П’ять апельсинових зерняток», «Блакитний карбункул», «Пригода зi строкатою стрiчкою» – пiзнiше, уже в 1920-х роках, незадовго до своеi смертi, сам Дойл назве одними з кращих своiх творiв. А у таких персонажах, як вiдчайдушна гувернантка мiс Гантер («Пригода з мiдяними буками»), гiдравлiк Вiктор Геттерлi («Випадок iз пальцем iнженера») чи лудильник Джон Горнер («Блакитний карбункул»), простi лондонцi – та й загалом англiйцi – легко впiзнавали самих себе.
Артур Конан Дойл
Пригоди Шерлока Голмса
Серiя «Зарубiжнi авторськi зiбрання» заснована у 2015 роцi
Переклад з англiйськоi Євгена Тарнавського
Художник-оформлювач О. А. Гугалова-Мешкова
© Є. В. Тарнавський, переклад украiнською, 2021
© О. А. Гугалова-Мешкова, художне оформлення, 2021
© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2015
Скандал у Богемii
I
Для Шерлока Голмса вона завжди залишалася «Тiею жiнкою». Я нiколи не чув, щоб вiн називав ii якимось iншим iм’ям. В очах детектива вона затьмарювала всiх представниць своеi статi. Не те, щоб вiн мав до Ірен Адлер якесь почуття, подiбне на кохання. Усi почуття, особливо любов, були ненависнi холодному, виваженому й на диво врiвноваженому розуму детектива. Менi здаеться, що вiн був найдосконалiшою машиною для аналiзу та стеження, яку будь-коли бачив свiт. Але в ролi закоханого Голмс виявився б не на своему мiсцi. Вiн завжди згадував про нiжнi почуття не iнакше, як iз презирливою посмiшкою, глузуючи. Нiжнi почуття були в його очах чудовим об’ектом для спостереження, iдеальним засобом проникнення в людськi справи й мiркування. Але для досконалого мислителя допустити таке вторгнення почуття до свого витонченого й чудово налагодженого внутрiшнього свiту означало б внести туди сум’яття, яке звело б нанiвець усi досягнення його думки. Пiщинка, що втрапила в чутливий iнструмент, або трiщина в однiй iз його могутнiх лiнз – ось чим було б кохання для такого чоловiка, як Голмс. І все ж для нього iснувала одна жiнка, i це була покiйна Ірен Адлер, особа вельми сумнiвноi репутацii.
Останнiм часом я не часто бачився з Голмсом – мiй шлюб вiддалив нас. Мого особистого безхмарного щастя та суто родинних зацiкавлень, якi виникають у чоловiка, коли вiн уперше стае господарем власного домашнього вогнища, було досить, аби поглинути всю мою увагу. Тим часом Голмс, котрий ненавидiв своею богемною душею будь-який прояв свiтського життя, залишався жити в нашiй квартирi на Бейкер-стрит, оточений стосами своiх старих книжок, чергуючи тижнi захоплення кокаiном iз нападами марнославства, дрiмотний стан наркомана – iз дикою енергiею, властивою його натурi.
Як i ранiше, вiн був глибоко захоплений розслiдуванням злочинiв. Детектив присвячував своi непересiчнi здiбностi та надзвичайний дар спостережливостi пошукам ключiв до з’ясування тих таемниць, якi офiцiйна полiцiя визнала незбагненними. Час вiд часу до мене долинали якiсь чутки про його справи: про те, що його викликали до Одеси у зв’язку з убивством Трепова, про те, що йому вдалося пролити свiтло на загадкову трагедiю братiв Аткiнсонiв у Трiнкомалi, i, нарештi, про доручення голландського королiвського дому, яке детектив виконав винятково тонко та вдало.
Однак крiм такоi iнформацii про його дiяльнiсть, яку я так само, як i всi читачi, черпав iз газет, я мало знав про життя мого колишнього близького приятеля.
Якось уночi, це було 20 березня 1888 року, я повертався вiд пацiента (оскiльки тепер знову зайнявся приватною практикою), i мiй шлях привiв мене на Бейкер-стрит. Коли я проходив повз добре знайомi дверi, якi в моiй свiдомостi назавжди закарбувалися в спогадах про час мого сватання й з похмурими подiями «Етюду в багряних тонах», мене охопило гостре бажання знову побачити Голмса та дiзнатися, над якими проблемами зараз працюе його блискучий розум. Вiкна в оселi свiтилися, i, поглянувши вгору, я побачив його високу, худорляву постать, яка двiчi темним силуетом промайнула на опущенiй фiранцi. Вiн стрiмко й нетерпляче мiряв кроками кiмнату, низько опустивши голову та заклавши за спину руки. Менi, котрий знав усi його настроi та звички, таке метання з кутка в куток i весь його зовнiшнiй вигляд пояснювали багато. Детектив знову взявся до працi. Вiн скинув iз себе навiянi наркотиками примарнi мрii та розплутував нитки якоiсь новоi загадки. Я подзвонив, i мене завели в кiмнату, яка колись була частково й моею.
Господар зустрiв мене без проявiв захоплення. Такi емоцii вiн виказував дуже рiдко, але, менi здаеться, був радий, що я прийшов. Майже без слiв, детектив привiтним жестом запросив мене сiсти, пiдсунув до мене коробку сигар i вказав на погрiбець, де зберiгалося вино. Потiм зупинився перед камiном та оглянув мене своiм особливим i проникливим поглядом.
– Родинне життя вам на користь, – зауважив вiн. – Гадаю, Ватсоне, що з того часу, як я вас зустрiв, ви погладшали на сiм iз половиною фунтiв.
– На сiм.
– Справдi? Нi, нi, дещо бiльше. Трiшки бiльше, запевняю вас. І знову практикуете, як бачу. Ви менi не казали, що маете намiр впрягтись у роботу.
– А ви звiдки знаете?
– Бачу це, роблю висновки. Наприклад, звiдки я знаю, що ви нещодавно промокли до нитки й що ваша покоiвка надзвичайно байдужа й недбала?
– Любий Голмсе, – сказав я, – це вже занадто. Вас обов’язково спалили б на вогнищi, якби ви жили кiлька столiть тому. У четвер менi справдi довелося побувати за мiстом, i я повернувся додому геть брудний, але ж я переодягнув костюм, тож вiд дощу не залишилося й слiду. Що стосуеться Мерi-Джейн, то вона й справдi нестерпна, i дружина вже попередила, що хоче ii звiльнити. І все ж я не розумiю, як ви про це здогадалися.
Голмс тихо засмiявся та потер своi довгi нервовi руки.
– Простiше не бувае! – сказав вiн. – Моi очi повiдомляють менi, що з внутрiшнього боку вашого лiвого черевика, якраз там, куди падае свiтло, на шкiрi видно шiсть майже паралельних подряпин. Вочевидь, подряпини зробив хтось, хто дуже недбало обтирав край пiдошви, щоб видалити засохлий бруд. Звiдси я, як бачите, роблю подвiйний висновок, що ви виходили в негоду й що у вас дуже поганий взiрець лондонськоi служницi. А що стосуеться вашоi практики, – якщо в мою кiмнату входить джентльмен, вiд котрого тхне йодоформом, якщо в нього на вказiвному пальцi правоi руки чорна пляма вiд азотноi кислоти, а на цилiндрi – гулька, яка вказуе, куди вiн сховав свiй стетоскоп, я маю бути повним кретином, аби не впiзнати в ньому активного дiяча лiкарського свiту.
Я не мiг втриматися вiд смiху, слухаючи, з якою легкiстю вiн пояснив менi шлях своiх висновкiв.
– Коли ви пояснюете своi мiркування, – зауважив я, – все здаеться смiховинно простим, я i сам без проблем мiг би це збагнути. Але в кожному новому випадку я абсолютно приголомшений, поки ви не поясните менi хiд ваших думок. Тим часом гадаю, що зiр маю не гiрший за ваш.
– Згоден, – вiдповiв Голмс, закурюючи цигарку та розвалюючись у крiслi. – Ви дивитесь, але не спостерiгаете, а це – велика рiзниця. Наприклад, ви часто бачили сходи, що ведуть iз передпокою в цю кiмнату?
– Ще б пак.
– Наскiльки часто?
– Ну, кiлькасот разiв!
– Дуже добре. А скiльки там сходинок?
– Скiльки? Не звертав уваги.
– Отож-бо й воно, не звертали уваги. Однак бачили ж! У цьому вся суть. Ну, а я знаю, що сходинок – сiмнадцять, бо я i бачив, i спостерiгав. До речi, ви ж цiкавитеся тими незначними проблемами, у вирiшеннi яких полягае мое ремесло, i навiть спромоглися описати два-три з моiх маленьких дослiдiв. Тому вас може, либонь, зацiкавити ось цей лист.
Вiн перекинув менi аркуш товстого рожевого поштового паперу, що лежав на столi.
– Надiйшло з останньою поштою, – повiдомив детектив. – Прочитайте-но вголос.
Лист був без дати, без пiдпису й без адреси.
«Сьогоднi ввечерi, за чверть восьма, – йшлося в записцi, – до Вас прийде джентльмен, котрий сподiваеться отримати у Вас консультацiю в дуже вагомiй справi. Послуги, наданi Вами нещодавно однiй iз королiвських родин Європи, показали, що Вам можна довiряти справи надзвичайноi ваги. Такi вiдгуки про Вас ми звiдусiль одержали. Будьте вдома в цей час i не подумайте нiчого поганого, якщо Ваш вiдвiдувач буде в масцi».
– Це справдi таемничо, – зауважив я. – Як гадаете, що все це означае?
– У мене ж немае жодних даних. А висувати теорii, не маючи даних, небезпечно. Непомiтно для себе людина починае пiдтасовувати факти, щоб пiдiгнати iх до своеi теорii, замiсть того, щоб доводити ii фактами. Але сама записка! Якi можете зробити висновки з неi?
Я ретельно оглянув лист i папiр, на якому його написали.
– Автор цього листа, мабуть, заможна людина, – зауважив я, намагаючись наслiдувати прийоми свого приятеля. – Такий папiр коштуе не менш нiж пiвкрони за пачку. Дуже вже вiн мiцний i щiльний.
– Найкраще означення – нетиповий, – зауважив Голмс. – І це не англiйський папiр. Погляньте на свiтло.
Я так i зробив, i побачив на паперi водянi знаки: велике Е i маленьке g, вiдтак Р i велике G з маленьким t.
– Який висновок можете з цього зробити? – поцiкавився Шерлок.
– Це без сумнiву iм’я фабриканта або, швидше, його монограма.
– На жаль, ви помилилися! Велике G iз маленьким t – це скорочення Gesellschaft, що нiмецькою означае «компанiя». Це звичне скорочення, як наше С°. Р зазвичай означае Papier, папiр. Розшифруемо тепер Е. Зазирнiмо в iноземний географiчний довiдник…
Вiн хапнув iз полицi важкий фолiант у коричневiй палiтурцi.
