– Кого? – сторопiла Оксана.
– Його… Альбертiка.
– Ти це серйозно? – тут вже Оксана не втрималася та голосно розсмiялася. – Навiщо тобi мiй слiзомий?! Забирай! Забирай його разом iз його вiчно незадовiльною матусею, дядечком-мiльйонером, квартирою у центрi Киева, автомобiлем на заздрiсть усiм, з його нуднiстю та комплексами неповноцiнностi! Забирай! – Оксана не могла зупинити смiх. Смiх нервовий та дуже невеселий.
– А я подарую тобi Ігорка! – також нервово розсмiялася Наталка. – Вiн, до речi, з колишнiх вiйськових, майор.
Оксана миттево перестала смiятися i, зщуливши очi, поглядом розлюченоi левицi суворо заявила:
– Менi майор не потрiбен! Менi потрiбен тiльки… князь!
– Генерал чи що?
– Нi, не генерал. Князь!
– Ти очумiла?! – Наталка випнула очi. – Який князь?! Принц на бiлому конi чи що? Знаеш, подруго, жiнки, що у тридцять рокiв мрiють про принца або недорозвинутi, або погано закiнчують. До того ж твiй Альбертiк i е принц на бiлому «Мерседесi», мрiя будь-якоi розумноi жiнки…
– Менi принц не потрiбний…
– Ну, ти не вiд цього свiту, подруго, якщо розкидаеш такими чоловiками! Щось з тобою не так. Ти ж розумна жiнка!
– Добре, проiхали, – Оксана вiдсунула вiд себе тарiлку i не стала iсти салат, але з великим жаданням прийнялася за каву. – А Альбертiка забирай! Можливо, тобi вiн яким-небудь чином буде у нагодi, подруго…
– Ти це серйозно, Оксано?!
– Цiлком!
Наталка дужче за колишне випнула очi. І спантеличено запитала:
– А як?
– Так дуже просто. Завтра вранцi ми з Альбертом запланували поiхати на Рось. Це така рiчка, а на ii березi неподалiк вiд Бiлоi Церкви туристична база одного з колишнiх науково-дослiдних iнститутiв. У тому НДІ колись давним-давно починав свое кар’ерне пiднесення Альбертiв батько. У Альберта до цього мiсця якась щеняча прив’язанiсть. У дитинствi вiн там кожне лiто здоров’я набирався пiд пильним доглядом матусi. Сир iв, фрукти, гiмнастикою займався, водними процедурами… Ми завтра рано вранцi за тобою заiдемо…
– Навiщо? – злякалася Наталка.
– З собою вiзьмемо тебе на турбазу. Чудово проведемо вихiдний день. Там у нас за котедж вже сплачено. Менi буде нiколи хазяйнувати, менi треба статтю дописати…а вам з Альбертом буде чим зайнятися тет-а-тет…
– Ти це серйозно??!
– Цiлком, – Оксана загадково посмiхнулася. – Заразом поближче i впiзнаеш мого чоловiка. Впiзнаеш у реальних побутових обставинах, який вiн рiдкiсний зануда, мамин синок та слинько…
Вы ознакомились с фрагментом книги.
Для бесплатного чтения открыта только часть текста.
Приобретайте полный текст книги у нашего партнера:
