Ти – майбутній тато

Пролог

Прозвисько

Сутеніє. Дід Охрім сидить на ґанку власної сільської хати і зажурено споглядає, як онук зачиняє двері сараю. Ген, минули роки його дитинства, як у цього Василька, молодості, подружнього життя. І ось дід вже доживає одинаком свої літа: немає любої дружини Марусі, немає й їхньої єдиної дитини – сина Миколки – батька ось цього непосидючого і завзятого хлопчика Василька.

Було… Пролетів час, залишивши на скронях сивину, а на серці щем, який раз у раз знімає оцей єдиний і такий бажаний онук.

– Дідусю, – промовив онук, – я вже попорався. Можна ще трохи посидіти з Вами отут на ґанку?

– Сідай, Васильку, – відповів дід.

– Добре. Подивіться, яке безхмарне небо, який серпастий місяць на небі і які ясні зорі! Як прохолодно після денної спеки! Навіть пташки розвеселились і не поспішають засинати у своїх гніздах, а на ставку радісно кумкають жаби.

– Романтику мій любий! – ніжно звернувся до внука Охрім. Він пригорнув до себе хлопчика і промовив:

– Господь благословив тебе ніжним, чутливим до Його творіння серцем. Це добре в очах Бога. І це характерно для всього роду Паліїв.

– Діду, а чому і Ви, і тато, і ми з мамою носимо прізвище Палій? Що воно означає? Я питав про це у тата, але він не зміг пояснити і порадив звернутися з цим питанням особисто до Вас, бо про родовід знаєте тільки Ви.

– Так, Васильку. Колись люди зберігали різні документи, грамоти, свідчення про походження свого роду. Мій дід, а твій прапрадід, знав про пращурів десь до п’ятого коліна. До речі, більшість євреїв, які вважають себе істинними євреями, повинні знати напам’ять Тору (це їхня Біблія), а також свій родовід до дванадцятого коліна. І цей порядок існує у сім’ях євреїв тисячоліттями.

Минув час. Дотримання традицій в українських сім’ях зійшло нанівець. Грамоти, документи, свідчення, козацька шабля пращура – все це у нашому роді загубилися. Ось, можливо ви почнете шукати свої витоки, щоб низько вклонитися нашим дідам та прадідам, які виборювали волю і прагнули жити, як ми з тобою, у вільній та незалежній державі – Україні.

Рід наш походить від пращура, на ім’я Семен, який молодим прибув на Запорізьку Січ – край вільного козацтва і був прийнятий.

За правилами Січі, новоприбулі повинні були залишити свої прізвища за зовнішніми стінами і увійти до козацького світу з тим ім'ям, яке б найвдаліше їх характеризувало.

Зазвичай, новачків розподіляли по куренях.

Новачки спочатку проходили вишкіл на вміння користуватись зброєю та приміняти іншу військову науку, аби мати право носити почесне звання козака. Пройшов вишкіл і Степан. Після цього запросили його в хату, яка правила за канцелярію. Зайшов Степан і представ перед поважними козаками. А вони сидять і розглядають «новоспеченого» козака – Степана, бо настав час давати йому прозвисько, під яким він буде представлений всім на Січі, як козак.

– Дідусю, а як зрозуміти слово прозвисько? – спитав Василько.

– Це коли людину називають, як у нас кажуть, «по-вуличному».

– Як це?

– Добре, спробую пояснити. Як ти називаєш свого друга Митька – онука мого сусіда?

– Звісно, Митько Хвостиків.

– Ну а в школі, як ти гадаєш, як він записаний у класному журналі?

– Не знаю. Мабуть, теж Хвостиків.

– Ні, любий мій Васильку, там він записаний, як Дмитро Сергійчук.

– А як це сталося, що його діда Омелька, його батька Данила і його самого стали звати Хвостиками?

– Так от, – посміхнувся Охрім, – Хвостик – це не прізвище, а прозвисько. І прилипло до Омелька, а потім перейшло до всієї його родини, після випадку, який трапився ще за часів його дитинства.

– Дитинства? Так давно?

– Саме так. Ти, Васильку, бачив, як качка пливе з каченятами по ставку?

– Так. Вона пливе попереду, а каченята за нею, один за одним, наче прив’язані на мотузочок.

– Вірно, внучку. Ось саме так одного разу з двору Сергійчуків вийшло п’ять хлопців – старші брати Омелька. Першим вийшов і пішов по дорозі, найстарший брат Гриць. За ним, трохи відстаючи – Пилип. Потім з подвір’я вийшов Федір і інші брати: Кость та Іван. Йдуть вони ланцюжком, один за одним, як каченята. Раптом Гриць обернувся, щоб переконатися, чи є брати і розсміявся від того, що він побачив: за всіма ними не йшов, а біг маленький Омелько. Це так потішило Грицька, що він голосно вигукнув, звертаючись до братів: «Дивіться! За нами біжить хвостик!» З того часу Гриць, його брати, друзі братів казали про Омелька не інакше, як – Хвостик.

– А баба Горпина чому Хвостикова?

– Тому, що вийшла заміж за нього – Хвостика. Діти чиї? Хвостикові. Онуки та правнуки чиї? Хвостикові. І так буде доти, поки рід буде жити в селі.

Дід продовжував:

– Часто на запит російського чи польського уряду, чи нема в Січі якогось Холопа поміщика Іванова на ім’я Іван, запорізький кіш відповідав, що таких осіб на Січі немає. Але насправді були новачки-майбутні козаки на прозвисько Задерихвіст чи Загубиколесо, котрі вступили до лав козаків приблизно в той час, про який запитують московські чи польські пани.

– Ото ж! – продовжив розповідь про пращура дід Омелько – . Сидять поважні козаки в курені покритим соломою і обговорюють позитивні риси та вади характеру майбутнього козака і Семена щоби дати йому, як заведено у Січі, влучне прозвисько. Сперечаються і ніяк не можуть дійти згоди. Семен ходить у білих штанях? Так, але козак на прозвисько Білоштан вже є. Начебто має скривлений ніс? Так Кривоніс теж вже є. Не вживає пива? Так Непийпиво теж є. Придибайло, Нетудивітер, Козоріз також є… Сперечаються вже котру годину, а Семен стоїть перед ними і нудиться. Раптом він рвучко вискочив з хати, витягнув зі штанів кресало (тоді не було запальничок), викресав вогню і підпалив солом’яну стріху хати, у якій з приводу його прозвиська радилися козаки. Побачивши це, вони прожогом вискочили з хати. Один з них підскочив до Семена з лайкою: «Клятий палій! Що ти наробив?» Тут таки і прилипло до Семена це слово – Палій. І став невідомий втікач з невідомого села Семеном Палієм. Відчайдуха Семен Палій дослужився на Запорізькій Січі до полковника і став прикладом для інших козаків. Його прізвисько перейшло нащадкам вже у якості прізвища, доки не дійшло до нас з тобою. Так, що ми з тобою маємо обов’язок перед полковником Семеном Палієм нести почесне і відповідальне звання козака.

А знаєш що було і завжди буде ознакою справжнього козака?

– Ні, дідусю, не знаю.

– Це, – якось урочисто промовив Омелько. На хвильку задумався і проказав:

– Це завжди були вірність (Богу, Україні та власній сім’ї), відвага та особливе почуття батьківства (надто коли серед дітей були сини).

– Дідусю, – запитав Василько, – а що то є батьківство?

– Батьківство походить від слова батько, або тато. Але у слово батько вкладений багатовіковий досвід чоловіків, які були достойними батьками для своїх дітей. Спробую пояснити тобі на простих прикладах.

У тебе є сестричка Настуня. Уяви, що ти мрієш бути лікарем і ним станеш. Лікарем може стати і сестричка. Ти станеш космонавтом, і сестричка може стати космонавтом. Але ніколи Настуня не може стати батьком

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.