Услiд за вiтром
Тетяна Мизнiкова
Первая любовь #1
Пiд час екскурсii до Клеванського замку четверо однокласникiв – Руслана, Анна, Євген i Роман – потрапляють у Нову Моландiю. В iншому вимiрi на друзiв чекають нелегкi випробовування, мета яких – врятувати мiсцевих жителiв-пiдлiткiв вiд загибелi. У ходi рятувальноi мiсii мiж Анною та Романом виникають романтичнi почуття, Руслана дiзнаеться про появу загадкового хлопця по iменi Ростислав, а Євгену вдаеться вiднайти втрачене кохання. Та найголовнiше те, що головнi героi засвоiли важливий урок: не варто боятися вiддавати, йти на ризик i любити. Адже без любовi й самопожертви життя втрачае будь-який сенс.
Тетяна Мизнiкова
Услiд за вiтром
«Нас обрали тому… що ми, люди, здатнi до спiвпереживання, ми маемо серця, а, отже, можемо i вмiемо любити, допомагати, розумiти нещастя ближнього…»
«Спасiння не заради наживи та слави, а заради iнших, бо так треба, бо твое серце – чутлива i нiжна струна, що бачить страждання ближнiх i будь-що намагаеться iм допомогти. Ось чим ти керувалася насправдi та всi ми…»
Роздiл І
Глава 1
Гул у класi зростае. Виховна година перетворюеться на балаган. Давно не чути, як лiтають мухи чи з дзенькотом падають шпильки на лаковану пiдлогу.
– Десятий «А», я довго чекатиму, поки ви нарештi втихомиритеся? Майте совiсть, шановнi. Чого ви такi буйнi сьогоднi? Ще, начебто, весни немае за вiкном…
Зауваження класного керiвника залишаеться поза увагою збуджених школярiв.
– Я хотiла порадувати гарними новинами, але, бачу, ви не заслуговуете…
– У нас будуть додатковi вихiднi?
– Ви вiдпустите сьогоднi з урокiв?
– Домашнього завдання не буде?
– Батькiвськi збори вiдмiняються?
– Ви не покажете моiм батьками останньоi двiйки?
Запитання сиплються, немов цукор iз дiрявого мiшка, i жодна сила не в змозi iм протистояти.
– Агов, не всi вiдразу! Я вас не чую… Ото, затятi гультяi. Вам аби все цiкаве пропускати…
– Ну, Марiе Василiвно, погодьтеся, сидiти на сьомому уроцi алгебри – потiха не надто цiкава, – фiлософствуе Назар на передостаннiй партi.
– Нiхто не пропонуе вам занять iз математики.
Марiя Василiвна зумисне витримуе паузу для iнтриги. Врештi збуджений десятий-А сяк-так вгамовуеться. До вчительки повертаються десятки рiзнокольорових очей-вогникiв.
І коли вони встигли вирости? Марiя Василiвна не раз задае собi подiбне запитання. Ще зовсiм недавно брала пiд крило десятирiчних курчат iз наiвними поглядами, а нинi перед нею – нiби мальованi юнаки i юнки – вродливi, загадковi, котрi вже плавно переступають межу дитинства.
– То що за сюрприз чекае на нас, Марiе Василiвно? Надiюся, хороший, бо з поганими я не хочу мати справи, – по-дiловому запитуе темноволоса Руслана, непомiтно передаючи записку назад.
Тим часом Анна хапае зiм’ятий папiрець вiд подруги, миттю ховаючи його пiд парту.
– Якщо ти подiлишся з нами тим, що хочеш донести до Анни, тодi розповiм усьому класу про сюрприз.
Знiяковiла Руслана опускае пухнастi вii донизу.
– Пробачте, Марiе Василiвно. Цього бiльше не повториться.
– Дуже сподiваюся. Моему терпiнню i добротi теж колись настане кiнець… Гаразд, вернiмося до теми виховноi години. Отож, в контекстi «Культурноi спадщини рiдного краю» замiсть теорiй та сидiння за партою я випросила у дирекцii школи для вас екскурсiю…
– Ура!!!
– Куди iдемо?
– На скiльки днiв?!
– Намети брати з собою?!
– А можна я вiзьму молодшу сестру?
Класний керiвник, iгноруючи запал школярiв, пiдходить до дошки й повiльно починае виводити крейдою букви.
Клеванський замок.
– Жодних наметiв, ночiвель i, тим паче, спиртного. Я контролюватиму процес, Вадиме, так що не дивися на мене очима янгола. Обманути мене все одно не вийде… Цiеi п’ятницi ми поiдемо до Клеванського замку.
Глава 2
«Вже кiлька ночей пiдряд менi сниться дивний сон. Все не дае спокою.
Треба розказати хлопцям. На перервi поговоримо…».
Анна пiднiмае голову доверху. Дiвчина вдае, нiби уважно слухае класного керiвника. Тепер iй зрозумiла дивна поведiнка Руслани – подруга останнiм часом ходить сама не своя.
Ще з п’ятого класу Роман Рисакiвець, Євген Єжков, Руслана Ритковська та Анна Авенчук зарекомендували себе як кращi плавцi. Вiдтак, на мiськi, обласнi i навiть мiжнароднi змагання з плавання захищати честь школи вiдправляли вiдомий квартет. Енергiйнi, спортивнi, амбiтнi, вони неодноразово верталися зi змагань, тримаючи за плечами грамоти, медалi, а головне – важливий життевий досвiд.
Напевно, з плавання зародилася дружба мiж дiвчатами й хлопцями. Тi, хто заздрив, кидали частенько: «О, знову цi, з багатодiтноi сiм’i…».
Справдi, iхнi стосунки нагадують братерськi, але подiбнi вигуки зовсiм не ображають дружню четвiрку. Навпаки, ще бiльше пiдкрiплюють близькi взаемини.
Роман, Євген, Руслана й Анна часто проводять разом дозвiлля. Вчотирьох люблять ходити на футбол, на перегляд кiно до Романа (його батьки мають двоповерхову хату, тому квадратнi метри дозволяють час вiд часу поповнювати дiм зайвим галасом) чи в кафе на улюбленi тiстечка пiсля урокiв.
Якщо говорити про звичнi закоханостi чи симпатii, якi часто трапляються у iхньому вiцi, то Анна з Русланою надавали перевагу хлопцям з одинадцятого класу, а то й першокурсникам.
– Вони – старшi, з ними – цiкавiше, – пояснюють дiвчата.
– Ну i що вони знають такого, чого не вiдаемо ми?
– Вам не зрозумiти…
