Звичайнi незвичайнi iсторii
Наталiя Гриняева
Один поважний лiтературознавець сказав, що це симпатичнi тексти "для хатнього вжитку", якi мають занадто мало спiльного з художньою лiтературою. Вважаю його слова гарним комплiментом, бо саме для родинного дозвiлля вони й були написанi… Якщо у вашiй родинi пiдростае маля, почитайте йому цю книжечку. В нiй зiбранi невеличкi казочки та повчальнi iсторii, в яких головнi героi звичайнi «малюки» з якими трапляються незвичайнi речi. Сюжети добрi та повчальнi, динамiчнi та часом дуже милi. Сподiваюсь, вони допоможуть вам виховати дитину з добрим серцем, розвинути в нiй почуття прекрасного, навчити жити в гармонii з навколишнiм свiтом, стануть правильним орiентиром у життi…
Наталiя Гриняева
ЗВИЧАЙНІ НЕЗВИЧАЙНІ ІСТОРІЇ
Збiрка казок для дошкiльнят та дiтей молодшого шкiльного вiку
Звичайнi iсторii зайчика Тимка
Навеснi в заячiй родинi знайшлися зайченята. Цiла дюжина веселих, активних, сiреньких пухнастикiв. Гомiнкою юрбою бiгали вони лiсовою галявиною, шукаючи собi смаколики…
І лишень найменше зайченятко, на прiзвисько Тимко, майже не вiдходило вiд мами.
Тимко був слухняним, але дуже непосидючим i допитливим. Вiн часто потрапляв у чудернацькi iсторii i тому повсякчас потребував маминоi пiдтримки…
Дзвiночок
Якось рано – вранцi вибiг Тимчик на лiсову галявину. В небi вже весело сяяло сонечко… Усi квiточки попiднiмали до нього своi голiвки, купаючись у теплих сонячних променях.
Випадково Тимко зачепив кущик дзвоникiв. Один дзвiночок захитався i…
– Бр-р-р!.. – Тимковi прямо на мордочку з квiтки пролилася вода…
– За що? – з образою гукнув зайчик до квiтки.
– Заспокойся, синку. То так дзвiночок з тобою привiтався i допомiг тобi швидше прокинутися…, – тихо промовила мама, лагiдно витираючи мокрий носик сина.
Сонечко
Опiвднi сонечко добряче припiкало, тож Тимко, ховаючись вiд спеки залiз пiд кущик та там i задрiмав. Аж раптом хтось торкнувся його носика…
Вiн поволi розплющив своi соннi оченята i побачив, що в нього на носi сидить якесь велетенське червоне у чорну цятку створiння…
– Рятуйте!.. – заволав малий i стрiмголов побiг до мами.
– Ма-ма!.. Та-ам…!.. – запинаючись, намагався пояснити зайчик, показуючи лапкою на кущик.
– Заспокойся, синку, то Сонечко, – лагiдно промовила мама, махаючи на прощання вiдлiтаючiй комасi…
Тимко подивився на небо. Звiдти йому весело всмiхалось сонечко.
– Мамо, але ж воно не червоне у цяточку…
Схованки
– Матусю, а давай-но пограемо у схованки, – якось попросив маму Тимко.
– Добре, бiжи ховайся, – сказала мама i заплющила очi.
Тимко мерщiй пiдбiг до великого дерева, присiв i щiльно-щiльно закрив собi очi лапками…
– Раз, два, три, чотири, п’ять… я iду тебе шукать, – промовила мама i розплющила очi.
– Синку, але чому ти не сховався?… Я ж тебе бачу… – здивовано запитала вона.
– А я тебе – нi!.. – задоволено вигукнуло зайченя.
Мама засмiялась i лагiдно погладила синочка по голiвцi…
Туман
Інодi мама водила Тимка на узлiсся, щоб познайомити його з навколишнiм свiтом.
В селi, яке розташувалось бiля лiсу, жили люди та рiзнi чудернацькi птахи й тварини…
Мама терпляче розповiдала синочку про той свiт i вчила бути уважним, щоб раптом не потрапити в халепу…
Одного разу, коли вони вибiгли з лiсу, за селом паслась руда корова, а луками стелився густий туман…
Тимко здивовано подивився на ту корову i пошепки запитав:
– Мамо, а навiщо корова порозливала свое молоко?…
– Синку, зачекай хвилинку. Зараз сонечко зiйде й молочко те прибере…
Так воно й сталося: з того молока на небо випливло яскраве сонце i туман враз зник.
Мама звелiла синочку сховатись пiд кущик, бо саме в той час до корови з вiдром йшла молода жiнка.
Вона усмiхалась сонечку та тихо спiвала: «Туман яром, туман долиною…»
Морква
Ранесенько, поки зайченятко ще спало, мама принесла з сiльського городу декiлька морквин та, щоб своiх малих повеселити, «посадила» iх у пiсочок бiля нiрки.
Хоч i спросоння, але Тимко одразу побачив листя тiеi моркви. Вiн здивовано звернувся до мами, простягаючи до них своi лапки:
– Мамо, поглянь: у нас виросла мор-«Ква!» – рявкнуло жабеня, що сидiло поруч…
Зайченя з переляку аж пiдскочило i вмить сховалось пiд сусiднiм кущем… А мама й жабка ще довго смiялися…
Кульбабка
Якось бiг собi Тимко понад лiсовим озером. Бiг собi бiг та раптом зупинився… Йому аж дух перехопило – таку красу побачив!..
Перед ним на тоненькiй нiжцi стояла бiла пухнаста куля…
