Мiзантроп
Жан Батист Мольер
Комедiя у вiршах «Мiзантроп» належить перу вiдомого французького драматурга Мольера, справжне iм'я якого – Жан Батист Поклен (1622–1673). Переконаний мiзантроп Альцест готовий порвати з друзями, щоб не вiдступитися вiд своiх принципiв. Головний герой вважае, що завжди i за будь-яких обставин слiд говорити людям правду в обличчя, нiколи не вдаючись до лестощiв… У творi Мольер сатирично змальовуе аморальнiсть, дрiб'язковiсть та улесливiсть столичного дворянства, продажнiсть суду, а також штучний пафос багатьох лiтературних творiв того часу. Творчiсть Мольера мала чималий вплив на подальший розвиток свiтовоi драматургii. Іншими вiдомими творами автора е п'еси «Мiщанин-шляхтич», «Удаваний хворий», «Тартюф», «Скупий», «Дон Жуан» та iн.
Мольер
Мiзантроп
Комедiя
Дiйовi особи
Альсест – закоханий у Селiмену.
Фiлiнт – друг Альсестiв.
Оронт – закоханий у Селiмену.
Селiмена – мила Альсеста.
Елiанта – Селiменена кузина.
Арсiноя – подруга Селiмени.
Акаст, Клiтандр – маркiзи.
Баск – слуга Селiмени.
Вартовий iз Маршальства Францii.
Дюбуа – слуга Альсеста.
Дiя вiдбуваеться в Парижi в Селiменинiм домi.
Дiя перша
Ява 1
Фiлiнт, Альсест.
Фiлiнт
Та що вам, друже мiй?
Альсест
(сидячи)
Лишiть мене в спокоi!
Фiлiнт
Чому химерною неласкою такою…
Альсест
Ідiть собi, прошу, не тратьте зайвих слiв.
Фiлiнт
Ранiш би вислухать, нiж удаваться в гнiв.
Альсест
Нi, хочу гнiватись, а слухать не бажаю.
Фiлiнт
Як розумiти вас – я, далебi, не знаю,
І хоч ми друзями вiддавна нареклись…
Альсест
Я – друг вам? Запишiть, що то було колись!
Так – досi в злагодi жили ми i в любовi, —
А як побачив я, на що есте готовi.
То приязнь унiвець розбилася моя:
В серцях зiпсованих не хочу мiсця я.
Фiлiнт
Та чим же мiг я так, Альсесте, завинити?
Альсест
На мiсцi вашому волiв би я не жити!
Хто чинить так, як ви, – пошани хай не жде;
У чесних вiн людей презирство лиш найдо.
Я ж бачив, як того ви стрiли чоловiка.
Шаноба тут яка, любов яка велика
Була появлена! А скiльки присягань.
Обiтниць голосних i приязних зiзнань.
Що ви з обiймами палкими iх мiшали!
А скоро вийшов вiн, – ви ледве пригадали,
Як на iм’я йому i що то за один, —
І вже нi трошечки вас не обходить вiн.
До лиха! Соромно, ганебно, пiдло навiть
Так душу лестками фальшивими неславить.
Коли б судилося таке менi вчинить.
