Хтось сказав Мяу? Книга 1
Ганна Рось
Казка «Хтось сказав МЯУ?» не тiльки про кiшок, хоча тут без них, звiсно ж, не обiйшлося. Кiшки, кошеня, песик, ослик, iжачок та iх забавнi друзi розкажуть вам багато цiкавих iсторiй зi свого життя. Казка складаеться з двох книг. У першiй книзi ви дiзнаетеся, чи може бути красивим страшненький кошеня, де гуляла маленька Нiчка, як кiт Барсик став героем дня, хто написав оголошення, хто народився без вусiв, хто не злякався гусей, хто перемiг великого щура i багато цiкавого. У другiй книзi ви дiзнаетеся, який новий друг з'явився у ослика, як передати лист друговi в село, що дiсталося молодому воронятку, кому Святий Миколай даруе подарунки, де ослик i iжачок провели Новий рiк, як друзi вiдзначили Рiздво i який подарунок отримав дiдусь Семен. Обидвi книжки з барвистими iлюстрацiями. Приемного читання!
Ганна Рось
Хтось сказав Мяу?
Книга 1
Красивим може бути кожен
Навеснi наша кiшка кудись пропала. Маленька Тетянка всюди шукала свою улюблену кiшку, в будинку, пiд сходами, за сараем, за дровами, але нiде не могла знайти свою улюбленицю…
– Не горюй, – сказала бабуся, – скоро кiшка сама тебе знайде.
– А коли це «скоро»? – запитала Тетянка.
– Ось тiльки тато твiй приiде до нас в гостi та на риболовлю сходить, рибки наловить, тут наша Шуня знайдеться вiдразу. Іди поки, насип курочкам зерна, – сказала бабуся.
* * *
Папа не приiжджав два тижнi. Шунi теж не було видно. Правда, молоко з тарiлочки регулярно хтось випивав, а ось кашка вiвсяна часто залишалася незайманою.
Нарештi, в чергову суботу приiхав тато. Вiн вiдразу помiтив вiдсутнiсть Шунi.
– Тато, а ти привiз менi велосипед? – насамперед запитала Тетянка.
– Доню, на велосипедi кататимешся в мiстi, а у бабусi катайся на ослику, йому ж обов'язково потрiбнi навантаження. А де наша Шуня, чому вона мене не зустрiчае? – запитав тато.
– Тату, тату, ми тебе так чекали! Іди, лови рибку! – попросила дочка.
– Навiщо тобi рибка? – здивувався тато.
– Тату, ти рибки наловиш, тут i Шуня знайдеться. Ми ii вже два тижнi не бачили, – поскаржилася дiвчинка.
Тут бабуся покликала iх:
– Тетянко, бери тата, швидше за йдiть сюди, наша Шуня знайшлася!
Папа i Таня поспiшили в лiтню альтанку, де бабуся сушила сушку з упалих яблук. У кутку альтанки на дерев'янiй пiдлозi стояла наша Шуня, тримаючи зубами маленький пухнастий клубочок, а поруч з Шунею лежав ще один пухнастий бiло-рижий клубочок.
Тетянка спочатку навiть не зрозумiла, що тримае кiшка. Папа сказав:
– Так, наша Шуня кошенят привела!
– Тату, тату, а звiдки вона iх привела? – здивувалася дочка.
– Народила кошенят i ховала iх два тижнi, не показувала, а зараз вони змiцнiли, вона нам принесла подаруночок! – пояснила бабуся.
Тетянка була несказанно рада новим кошенятам. Маленькi кошенята намагалися сховатися на животику у кiшки, тикали своi мордочки в м'яку шерсть матерi.
Шуня наша була триколiрною кiшкою з бiлою грудкою i красивими чорними i рудими розливами по спинцi, лапкам i хвостику. А кошенята ii були рiзними. Одна кiшечка була пухнастою, бiло-рудою красунею. А маленьке кошеня був шоколадно-чорних тонiв, з чорною цяткою на носi.
– Яка красива кiшечка! – захоплювалася Тетянка. – Яка маленька, яка пухнаста! Я назву ii Красунка.
– А котика? – запитав тато.
– Котика не знаю, якийсь вiн страшненький.
– Нiчого, – сказала бабуся, – виросте – буде красень, ось побачиш.
Бабуся принесла коробку з-пiд взуття, поклала туди м'яку ганчiрку i переклала в коробку кошенят. Шуня теж вляглася поруч з кошенятами.
– Вiдпочивай, Шуню, – сказала бабуся, – пiду, зварю тобi кашi. А вам пирогiв напечу, ось тiльки тiсто поставлю.
– Ура, ура, – зрадiв тато, – скучив я за твоiми пирогами!
* * *
Шуню з кошенятами залишили в спокоi. Тетянка дуже скучила за татом i не вiдходила вiд нього. Вона подавала татовi цвяхи, коли вiн ремонтував паркан, потiм вони разом збирали полуницю на грядцi, а ввечерi Тетянка зголосилася пiти з татом на рибалку.
У тата було кiлька днiв вiдпустки, тому вiн не поiхав, як зазвичай, у недiлю, а затримався погостювати на тиждень та заодно допомогти бабусi по господарству.
Днi йшли один за другим. Кошенята пiдростали кожного дня. Тетянка iх постiйно провiдувала. Але бабуся сказала iх не носити по двору, а тiльки спостерiгати. Ох, як iй хотiлося обiйняти цi два пухнастих клубочка.
– Бабусю, ну можна iх хоч погладити? – просила онучка.
– Добре, погладь, – дозволяла бабуся.
– Бабусю, давай я наллю Шунi молока, – знову просила Тетянка.
– Налий, люба, тiльки трохи.
* * *
Хоча Тетянка також любила маленького кошеня, але йому здавалося, що Красунку дiвчинка любить бiльше. І до того ж iменi у нього до цих пiр не було.
– Чому я «страшненький»? – думав кошеня. – Чи не назве ж вона мене таким iм'ям. А бабуся обiцяла, що я буду гарний. Але коли? – сумував вiн.
Маленький кошеня вирiшив пройтися по двору, щоб запитати у кого-небудь, чи можна стати красивим?
Кошеня побачив за парканом, як Тетянка каталася на маленькому ослику i весело смiялася.
– Тетянко, йди, будемо Маню доiти! – покликала бабуся.
Дiвчинка злiзла з ослика, погладила його, сказала:
– Осю (так звали ослика), погуляй поки, а пiду вчитися доiти нашу козу Маню. Я ще прийду, красивий мiй!
