Такт!
Темп!
Чи, довго прокрутишся так тут,
невже не впадеш,
невже?
Кожен вигиб i темпу, i такту
вiддрукуе капельмейстерський жест.
Вiддрукуе i занотуе: стiй!
На кожну ноту, на ту е
карб
свiй.
І пiзнаеш уперту математику
пароксизмiв захвату i журб…
Товаришу,
друже,
братику,—
в кожного е свiй карб.
Кожному ноту нажебрано,
i iншоi буть не могло б,
i рипить мiж iржавими ребрами
серця сухий суглоб.
Серце! Крутися, хитайся, хитайсь,
вигинайсь шкереберть!
Із губ акробата-китайця
струмочком сповзае смерть.
Захлинувся ковтками конвульсiй,
завертiвсь на блискучiй косi,
i зчепилися в спiльному пульсi
серця
усi.
Горло горбом напнеться,
втнеться крик,
як звисне, мов флаг, iз трапецiй
чорний людський язик.
Скрикне тоненько панiйка…
Тодi нацiляйся й лети,
в зойки розпачливi, панiко,
зiмни iхнi голi роти!
Слину i сльози виточи,
губи в гримаси змiси!
Розгойдались, мов трупи на ниточках,
голоси.
1929
НІЧНИЙ РЕЙС
Пiдноситься зневажливо рука,
І щерблене перо, неначе шпага, гнеться,
І пада, зломлений, в покресленiй чернетцi
Рядок, мов щогла неструнка.
Та напина вiтрила плавнi строф,
Скрипить холодним тросом лiтер
Вiтер
Вишуканих катастроф.
Шукання катастроф, i мандрiв, i натхнень
Утiха всiх утiх, розрада всiх розрад.
Хай спинаеться твiй патетичний фрегат,
Фрегат патетичних пiсень,
Що чуе крiзь шторми, i ночi, i тьму,
Стенувшись од корми до носа,
Що судились йому,
Простяглися йому
Мужнi мандрiвки матроса.
Рiвнi та простi
Лягли на морях
Дороги матроськi,
Як шрами од шпаг.
Тiнь неспокiйна й крилата
Корсарського злого фрегата
Морями облудними буде пливти;
Струмiтиме хмуро повз чорнi борти
Вiтер одвертий солдата,
Вiтер хоробрих людей,
Що кричить альбатросом мiж рей,
Тугий, як дуга арбалета,
Прямий, як удар стилета,
Шершавий, як iржа
Корсарського ножа.
Рубай же ланцюги,
Зривайся iз причалу,
Бо не в чорнильницях фрегат шукае шквалу,
Бо ти, як муж i войовник,
В часи смертельного авралу
І компасу,
І серцю
Метнутись не даси убiк.
1929
ЧИСЛО
Коли межа, як парость, проросла,
