крильми лелека ляснув – й навзаводи
понiсся лiтеплений гомiн жаб.
У лiсi мулько, колеться у лiсi
ялицею, i листям, i крилом,
задуже синiм i задуже вирiзьбленим,
ще й ластiв'iним зойком вороновим.
Та ящiрки, мов конi, шиi витягли
iз шпар – у простiр. З темiнi – в весну
i топчуть непiдбитими копитами
малу i недолугу сарану.
Великий лiс, заловлений ув очi
малоi комашини, безмiр п'е,
вiн цiлий свiт зворожуе i врочить,
охриплою зозулею куе
задовгий вiк – не день, не два, не три днi,
а до вдоволення, а досхочу…
Як заряхтить повiтря фосфоричне -
комахи тут у грунтi й заночують,
i буде нiч вигойдувати землю,
здаватиметься – дихае земля
кузками, свiтлячками, снами й зеленню…
Не спатимуть лиш сосни на полянi, вижалюючись.
VII. 1965
* * *
Ослiпле листя вiдчувало яр
i палене збiгало до потоку,
брело стежками, навпрошки i покотом
донизу, в воду – загасить пожар.
У лiсi рiвний голубий вогонь
гудiв i струнчив жертвеннi дерева.
Зiбравши лiтнiх райдуг оберемок,
просторив вiтер бiлу хоругов.
Осамотiлi липи в вiтрi хрипли,
сухе промiння пахло сiрником,
i плакала за втраченим вiнком
юначка, заробивши на горiхи.
І верби в шумi втопленi. Аж ось
паде як мед настояно-загуслий
останнiй лист. Зажолобiе з гусiнню -
i жди-пожди прийдешнiх медоносiв.
Так по стернi збирають пiзнiй даток,
так вибiлене полотно – в сувiй,
так юна породiлля стане матiр'ю
в своему щастi i в ганьбi своiй.
Схилились осокори до води,
на шум единий в лiсi. Яр вируе,
Вы ознакомились с фрагментом книги.
Для бесплатного чтения открыта только часть текста.
Приобретайте полный текст книги у нашего партнера:
