ІЗМАЙЛОВА(силуючись посмiхнутися). Та ж пожартувала я… Просто пожартувала…
ЄЛИЗАВЕТА(обурено). Нiчого собi жартики! Що ти собi дозволяеш?! Так жартувати з iмпе… (Затинаеться). Чорт, що це зi мною? Геть забула: я ж подруга тобi, а не iмператриця.
Пiдходить до Ізмайловоi, бере ii за плечi, зазирае в очi.
Пробач, Настюхо! Мимохiдь вирвалося. Не зважай, гаразд?
ІЗМАЙЛОВА(iз поквапливою готовнiстю). Добре, добре… Ясна рiч, я не зважаю…
ЄЛИЗАВЕТА. Ось i чудненько. Може (кивае на дверцята парилки) ще разок? Із вiничком, та з такою пристрастю, щоб аж-аж!
ІЗМАЙЛОВА. Можна.
ЄЛИЗАВЕТА(вiдiйшовши убiк, кричить на весь голос). Камергер! Чулков, чорти б тебе кликали, де ти там? Васька!
З’являеться Чулков – у гарно припасованому до його трохи розповнiлоi статури темно-зеленому костюмi.
ЧУЛКОВ(спокiйно, але услужливо). Слухаю вас, ваша величносте.
ЄЛИЗАВЕТА(пильно, iз неабияким iнтересом розглядаючи його вбрання). Куди це ти так вирядився? (до Ізмайловоi). Ти тiльки поглянь, який франт мiй камергер! У тебе, бува, не виникло при його появi деяких асоцiацiй?
ІЗМАЙЛОВА(стенае плечем, невпевнено). Та начебто нi…
ЄЛИЗАВЕТА. А мене аж пересмикнуло.
ІЗМАЙЛОВА(пiдходить до Чулкова, обдивляеться з усiх бокiв, обертаеться до Єлизавети). Пробач менi, але, чесно кажучи, нiчого не второпаю. Вбрання як вбрання, нiчого особливого…
ЄЛИЗАВЕТА(знервовано). Нiчого особливого! Звiсно, вбрання як вбрання… Та й нi при чому тут воно… Тiльки й усього, що нове… (до Чулкова, зриваючись на повискування) Це ти зумисне, так? Спецiально влаштував цей маскарад?
ЧУЛКОВ(пiтнiючи вiд знiяковiння). Боронь Боже… Як можна… Чим я завинив, ваша величносте? Ну, пошив… Так за своi ж!
ЄЛИЗАВЕТА(шаленiючи ще бiльше). Яке менi дiло, за чиi! Ти от що скажи: зумисне нап’ялив саме зараз? Нап’ялив, щоб нагадати менi про учорашню асамблею i Лопухiну? (пiдбiгае до Чулкова, розмахуе кулаками перед його обличчям) Геть розпустився! Оце така твоя дяка за мою доброту!
Чулков намагаеться щось сказати у свое виправдання, але Єлизавета затуляе долонею йому рота.
Мовчи!
ІЗМАЙЛОВА(намагаючись розрядити ситуацiю). І правильно! Вмегель йому, щоб аж чортам стало тiсно!
ЧУЛКОВ(розпачливо, гугнячи з-пiд Єлизаветиноi долонi, яка все ще затуляе йому рота). За що, ваша милосте?
Єлизавета вiдсмикуе руку i вмить заходиться смiхом.
ЄЛИЗАВЕТА. Якби було за що – убила б!
ЧУЛКОВ(витираючи рукавом пiт з обличчя). Дякую, ваша величносте…
ЄЛИЗАВЕТА(примирливо). Гаразд, гаразд, не злися!
ЧУЛКОВ. Та не злюсь я… Чого менi злитися… (отямившись, осмiлiвши) Але ж i жарти… жарти у вас, скажу я вам, ваша величносте!
ЄЛИЗАВЕТА(смiеться). Жарти? Хiба це жарти, Чулков? Це просто пустощi. От батечко мiй, царство йому небесне, iмператор Петро, той умiв жартувати.
ЧУЛКОВ(хапаючись за серце). Що так то так… Начуванi, аякже…Слава Богу, iз причини малолiтства свого не довелося при батечцi служити… А то чи й дожив би…
ЄЛИЗАВЕТА. Ну годi, годi! Розпатякався… Штани хоч (несподiвано мацае Чулкова мiж стегнами) сухi? Здаеться, сухi. А то жаль було б обновки!
Чулков, нiяковiючи, вiдступае крок назад. Ізмайлова пирхае уiдливим смiшком.
ІЗМАЙЛОВА(тицяючи пальцем у бiк Чулкова). Ой-ой-ой! Якi ми сором’язливi! Вже й не торкнися навiть!
ЄЛИЗАВЕТА(рiзко). Ну все, жарти кiнчились! (до Чулкова) Вiдiшли за Анькою Лопухiною з наказом зараз же iй з’явитися до мене… (з притиском) сюди! (рiзкий акцентований жест виструнченим вказiвним пальцем згори вниз, у пiдлогу) І щоб була у тому ж платтi, що учора на асамблеi!
ЧУЛКОВ. Зволите виконувати?
ЄЛИЗАВЕТА(роздратовано). Ти ще тут?
Чулков зникае.
ІЗМАЙЛОВА. Вiдчувае мое серце: щось грандiозне ти замислила…
ЄЛИЗАВЕТА. Замислила. Наберись трохи терпiння, скоро все сама побачиш… (неквапом пiднiмае руки, задоволено потягуеться)
Вы ознакомились с фрагментом книги.
Для бесплатного чтения открыта только часть текста.
Приобретайте полный текст книги у нашего партнера:
