Та моi побоювання були марними. Турботлива тiтонька i зерна насипала для курей вдосталь, на цiлий день, i води налила у другий тазик.
Пригадую й iншi своi завдання. Згiдно з номером «Друге» належало перераховувати курей. Скiльки всього у нас курей, про те я не запитав тiтоньку. Сама вона менi теж чомусь про те не сказала. Однаково потрiбно iх перерахувати.
8
Сонечко пригрiвало все сильнiше i сильнiше. Розморенi спекою домашнi птахи залiзли в кущi жовтоi смородини. Розклавши крила, вони дрiмали.
Поки я шукаю палицю, якою вижену курей з-пiд похилих i розлогих гiлок смородини, то розкажу про цю дивовижну рослину. На Киiвщинi такi чудовi кущi не ростуть. У всякому разi, там я iх не бачив. Цiеi пори на галузках достигають ягоди. Вони дрiбнi, продовгуватi й мають довгi сухi хвостики. Спiлi ягоди на смак приемнi i солодкi. За кольором вони нагадують темний бурштин.
Пригадую, коли моя сiм’я гостювала у тiтоньки пiд час моiх весняних канiкул, то гнучкi стебла кущiв були вкритi жовтими квiточками. Тодi моя мама сперечалася з Людмилою. Мама доводила: жовтоi смородини в природi не iснуе. Правильна назва рослини – агрус. Але Людмила не погоджувалася з мамою, стояла на своему: жовта смородина i тiльки. Подумки я пiдтримав тiтоньку. По-перше, не хотiв сперечатися з мамою. Адже вона беззастережно погоджувалася лише зi своiм чоловiком, а з iншими вiдстоювала свою думку до кiнця. По-друге, я знав, що агрус колючий. А гiлки кущiв, що ростуть у тiтоньки, гладенькi. До того ж цi кущi величезнi й такi розлогi, що гiлля торкаеться землi. Але щоб вони одна однiй не доводили, а кущi – гарна схованка для курей.
Вы ознакомились с фрагментом книги.
Для бесплатного чтения открыта только часть текста.
Приобретайте полный текст книги у нашего партнера:
