Перемудрив
Панас Мирний
ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1
«Перемудрив» Панаса Мирного – п’еса, у якiй простежуються риси захiдноевропейськоi комедii***. Вона присвячена проблемi свободи особистостi в суспiльствi, на перший план тут виходять не побутовi конфлiкти мiж людьми, а конфлiкти iдей. Перу автора належать й iншi драматичнi твори, зокрема, «Лимерiвна», «Згуба», «Спокуса».
Панас Мирний
ПЕРЕМУДРИВ
Комедiя в п'яти справах
Справляють:
Храпко Василь Трохимович, 50 лiт. Дряпига-аблокат. Одягнений не то по-панському, не то по-мiщанському: у довгополому сертуцi при манишцi. Невисокого зросту, лисенький; вуси пiдстриженi.
Петро – його син, 22 лiт. Студент Одеського унiверситету.
Галя – дочка його, 20 лiт. Тiльки що скiнчила гiмназiю. Невеличка на зрiст, сухенька, чорнява.
Явдошка, або Дуня – друга дочка, 18 лiт; бiлява, висока, огрядна.
Прiся – красива, брава дiвка, 19 лiт. Наймичка Храпкова.
Кирило – дiд. Пасiчник у Храпка.
Вовк – багатий щетинник.
Грицько – його син 24 лiт. Високий красивий парубок.
Печариця – 27 лiт. Учитель народноi школи.
Передерiй – мiщанин, проноза.
Перепадя – козак, Передерiiв полигач.
Тхориха – козача вдова.
Син ii.
Жiнка з дiвчинкою.
Засiдатель, соцькi, десятники. Люди – чоловiки й жiнки.
Коiться в багатому мiстечковi.
– СПРАВА ПЕРША —
Робоча хата Храпкова. На середнiй стiнi з правого боку дверi, з лiвого – у куток – канапка; далi вiд неi, наближаючись до кiнця кону, стiл з усякими ящиками; на столi стоiть евангелiе у шкуратяних палiтурках, з золотим хрестом посерединi; з бокiв столу – книжок багато. За столом сидить Храпко, щось пише i часом риеться в книжках.
Вихiд І
Храпко(кладучи перо). Х-ху! уморився!.. Нi, не далось менi це письменство, та й годi! Що я тут написав, а от аж пальцiв не розведу – натрудив руку. От i кажуть: важке дiло цiпом махати або косою тягти. Брехня! писати важче. Там аби здужав – усiею рукою держи та, знай, тягни, а тут – самими пальцями володiй, заставляй iх виводити лiтеру за лiтерою… виведеш бiсового батька!.. Он як наварганив! (Бере папiр, розглядае). Іч – мов п'яницi порозхилялись на всi боки: те туди, а те сюди. І чого б воно? Бачиться, й перо мiцно держу, i руки не трусяться, а стрiчки, мов молодими биками рiлля зорана, – i сюди, й туди погнулися. Он… «в Мировий З'iзд…» Ну ще «Мировий З'iзд» нiчого. Хоч не гаразд, зате розбiрне; а от уже… (читае) «часного повiренного»… гму-гму-гму… «по дiлу»… гму-гму… такому-то, – нi к бiсу не годиться!.. «Апеляцiонная жалоба»… «Жалоба» i нiчого б собi, так дуже одхилилася од «апеляцiонноi…». Ще пак у цiм словi, здаеться, чогось двое: покой чи люди? От i забув… Лихий видумав ту граматику! Треба справитись в «Уставi». (Бере книжку й, горнучи листки, шукае). О, бач: апелляцiонная – двое люди. А в мене як? А тут одно… Гм! та ще так густо написано, що нiгде другого й приткнути… От, побий його морока, треба переписувати!.. Що ти будеш робити? Раз – лист бумаги пропав, а вдруге – труда скiльки! Бий його сила божа!.. Хай другим разом, спочивши… (Кладе папiр, задумуеться). Горе менi, що нема нi вiдки пiдпомоги. Дунька – ще гiрше вiд мене ригуе – дряпа, як курка лапою. До науки не придалася; з самого малу до неi не припадала. От iй по хазяйству – так: курей глядiти, огiрки солити… У матiр пiшла! Галька от – навпаки; то – голова: у батька вдалася! Оце вона повинна б скiнчити гiмназiю. Ця, здаеться, змогла б дати менi пiдпомоги. Та що? Не баб'ячих рук це дiло, не iх голови. Як баба, то воно змалку й до вiку баба! От iм – прибратися, нарядитися, щоб очi нашого брата на себе звернути – то так! А до дiла, до справжнього дiла – вони недотепнi… Та й то ще: все це чужий товар. Його гляди, кохай, вигодуй, викохай, а все за люди оддай; та ще й придачу дай, бо так нiхто не вiзьме! От син – то вже друге дiло; то вже – користь. Раз – сам вiн заробе, удруге – за жiнкою вiзьме, а втрете – найголовнiше – рiд через його не переведеться… Це вже прибуток, справжнiй прибуток, а дочки – то… (Махае рукою, задумуеться). Краще б було покiйницi, замiсто двох дочок, та порадувати двома синами. От замiсть Гальки – сина. Явдоха б по хазяйству була, а синiв би – одного по вченому пустив, а другого – призвичаював до свого дiла. Ех! царство небесне покiйницi, добра господиня була, та не подiлшлива: собi то двох вигодувала, а менi, бач, одного, та ще й того неслухняного. Казав бiсовому: йди по юредичеському хваль… хваль… i язик зломиш, поки його вимовиш!.. А вiн, дурний, зовсiм по iншому пiшов. Торiк був, – листя збирае, метеликiв лове, – чортбатьказна-що! – мов та дитина мала граеться. Що ж, питаю, з того буде? Як скiнчиш, що буде? А що, каже, буде: учителем буду або прохвесором. Велика, бач, цяця учитель той або прохвесор – куди пак!.. Дурний та й годi. (Задумуеться). Нi, не везе таки менi на сiмейку! Клопочусь за неi, турбуюся, роблю-заробляю, а що вийде з того? Чи оцiнять то вони батьковi труди? Чи збережуть те добро, що назбирав для iх?
Увiходе Явдошка.
Вихiд II
Явдошка. Тату! Он вас люди питаються.
Храпко. Якi люди?
Явдошка. А по чiм я знаю!..
Храпко. Багато iх?
Явдошка. Два чоловiки та жiнка з дiвчинкою.
Храпко. Гм… А не бачила – з грошима чи без грошей?
Явдошка. А господь iх знае! Хiба вони грошi в зубах держать? (Усмiхаеться).
Храпко(сердито). Дурна ти! В зубах!.. Ще й регоче! Хiба ти не бачиш, що вони щодня швендяють до мене, пороги оббивають? Все пiдождiть та пiдождiть – пожданиками годують. А менi що з того? Скажи iм: хто з грошима – хай iде, а хто без грошей – у шию! Чого ж ти стоiш!
Явдошка, здвигнувши плечима, виходе.
От тобi й помiч: ти йому толком, а воно – зуби скалить!
Явдоха(на порозi). Хто з грошима, то йдiть; хто без грошей – пiдождiть!
Голос чоловiчий з-за кону. Ви спершу нас пустiть, а молодиця й пiдожде. Ми хоч i без грошей, та все одно що з грошима; наше дiло – все одно що грошi.
Увiходе Передерiй з Перепадею.
Вихiд III
Передерiй. Василю Трохимовичу! Наше вам од самого неба та аж до землi!
Храпко. А-а, Йван Петрович! Слихом слихати, у вiчi видати. (Подае руку) Скiльки лiт, скiльки зим!.. Що скажете доброго та хорошого?
Перепадя. Здрастуйте вам! (Низько кланяеться).
Передерiй. Що ж доброго!? За радою до вас.
Храпко. Прошу сiдати. (Передерiй сiдае, Перепадя стоiть). За якою радою?
Передерiй. Та вже ж за якою? Оцей чоловiк дiльце мае. Все клопочеться: де б йому та й де аблоката того взяти? Чого ж ти, кажу йому, клопочешся, коли в нас один аблокат на всю округу – Василь Трохимович? Вiн у тих законах, як миша у зернi, пораеться: на законах спить, законами й дише!.. Самий справедливий законник!
Храпко. Спасибi вам… Глядiть тiльки не перехвалiть.
