– Тату, вiзьми мене, – попросила Вiрочка. – І Рiчi!
– У мене велике прання, я не поiду, – сказала мама. – Треба, поки сонечко бiлизну висушити, а то задощить – де ii сушити.
– Мамо, ми самi впораемося, я буду татовi допомагати, – пообiцяла Вiрочка.
– Стрибайте в машину, – скомандував тато.
Вiрочка бiля пiд'iзду побачила Колька i вужика.
– Тато, давай iх вiзьмемо в село, ну давай, – просила дочка.
– Тiльки в багажник, – погодився тато.
– Залазьте в багажник, – шепнув Рiчi друзям, пiдставляючи ящик.
– Поiхали! – сказав тато, зачинивши багажник i дверi.
* * *
Так iжачок i вужик опинилися в селi.
– Ой, у нас iжачок завiвся, – зрадiла бабуся Маруся. – Тепер на городi порядок буде. Їжачки i слимакiв iдять, i комах, i гусениць.
– Бабусю, це ми привезли iжачка з мiста, – сказала Вiрочка.
– От i добре! Тут йому роздолля буде, не те, що в мiстi! І менi веселiше.
А вужик вирiшив бабусi не потрапляти на очi. Вiн знав, що багато людей недолюблюють плазунiв. Тому вiн вiдразу в траву, до струмочка i до рiчки, в очерети. А там iжi! І жаби, i рибкою можна поласувати.
* * *
Почувши, що у сусiдiв з'явився iжачок, ослик прийшов до них подивитися на нового мешканця, а заодно i познайомитися.
– Привiт, я Ося! – сказав вiн.
– А я Колько, – вiдповiв iжачок. – Мене так всi звуть. А я тебе знаю, нам Рiчi розповiдав, який ти смiливий.
– Я? – здивувався ослик.
– Ага, – кивнув iжачок.
Ослик пiдняв догори брови. «Коли це я був смiливий? Якось i не помiтив», – подумав вiн.
– Здрастуй, ослику! – прибiг Рiчi. – Тяв-тяв!
– Ти надовго? – запитав Ося.
– На вихiднi, – вiдповiв Рiчi. – Картоплю копати. Ви вже познайомилися? – запитав вiн у Колька.
– Уже, – вiн розвiв лапками.
– Ти приходь до нас у двiр, ми сусiди, – запросив ослик. – У нас навiть хвiртка не закриваеться, тому що ми дружимо.
– Можна, – сказав iжачок. – Тiльки я ввечерi. Зараз треба обстежити город бабусi Марусi, чи немае там шкiдникiв.
– Увечерi ще краще, – погодився ослик. – Я теж хочу допомогти картоплю возити.
«Вiн i справдi розумний i добрий, – подумав iжачок. – Ось, допомогти прийшов. Працьовитий. Ех, добре в селi!» – iжачок потягнувся i пiшов в город.
* * *
– Я готовий копати картоплю, – сказав тато, переодягнувшись i взявши лопату.
– А я допомагати! – зголосилася Вiрочка.
– На тобi, внучко, сумки, збирай картоплю, та в кошик носи. А ослик картоплю перевезе.
– Іа-iа! – закивав ослик. Вiн дуже любив попрацювати в дружнiй компанii.
Шустрик сидiв на грушi i бачив усiх. «Їжачок, – подумав вiн. – У Осi новий друг. Але це i добре. Ослик не буде нудьгувати, коли ми з Нiчкою сидимо на деревi. А день сьогоднi хороший! Може i менi допомогти iм картоплю збирати? Але iх так багато. Гаразд, подрiмаю i пiду», – вирiшив вiн i примружив очi. Шустрик сам не помiтив, як солодко заснув на сонечку.
* * *
Увечерi iжачок пiшов в гостi до ослика.
– Ось тут у сараi ми i живемо. Ще Маня, коза бабусi Ганi. Тут мiсця багато. Ти як захочеш, приходь погрiтися або просто так, поговорити.
Вы ознакомились с фрагментом книги.
Для бесплатного чтения открыта только часть текста.
Приобретайте полный текст книги у нашего партнера:
