НАТА. Хiба це погано? Кажуть же: чим бiльше в жiнцi непередбачуваного, тим вона бажанiша…
РОМАН(робить спробу перейнятися ii настроем). Так-то воно так, одначе…
НАТА. Що – одначе?
РОМАН. Дивно! Цей вiрш… З яких це пiр ти стала захоплюватися поезiею?
НАТА. А що, це кепсько?
РОМАН. Кепсько? Нi! Але… Ти змiнилася…
НАТА. На краще? На гiрше?
РОМАН. Розкутiшою стала…
НАТА. Тобi це не подобаеться?
РОМАН. Та нi, нi… Тобто, навряд…
НАТА. Тебе не збагнути! Не погано, але й не добре… Якась суцiльна невизначенiсть. Зате ти не змiнився. Анiскiлечки! Нi на граминку!
РОМАН. А що ж ти хочеш? Я вже давно не хлопчик. У моему вiцi належить остерiгатися рiзких рухiв…
НАТА. Твоя дотепнiсть, любий, не вражае! Власне, це й не дотепнiсть навiть, а лише намагання виглядати дотепним. Цiлковито даремне, зауваж, намагання.
РОМАН. Даремне?
НАТА. Атож, даремне! Бо годi сподiватися на успiх: нещира, награна бадьорiсть не викличе в моiй душi нiчого з того, на що ти сподiвався б!
РОМАН(збентежено). Схаменися, поки у мене дах не зсунувся! Шекспiра начиталася?
НАТА. Шекспiр? При чому тут Шекспiр?
РОМАН. При чому? А ти послухала б себе! (Намагаеться iмiтувати Натин голос.) «Годi сподiватися на успiх, бо награна твоя бадьорiсть в моiй душi не викличе нiчого»… Майже Офелiя!
НАТА. О, це так мило iз твого боку! Офелiя… Що ж, я втiшена. Їй-бо, втiшена. Все-таки Офелiя – це лiпше, анiж Дунька для забав.
РОМАН. Облиш!
НАТА. Що – облишити?
РОМАН. Усе!
НАТА. Усе?
РОМАН. Нато! Ти ж розумна жiнка. Навiщо цi балачки про старi болячки? Ми ж домовилися бiльше не торкатися цiеi теми… Анi тобi, анi менi такi розмови не потрiбнi, це ж очевидно!
НАТА. Оче-видно! Тобто: те, що бачиш. Так? Але ж ти дивишся на свiт своiми очима, а я – своiми. Отже, ми й бачимо усе по-рiзному…
РОМАН. Ну!.. Це ти вже заглибилась у хащi. Вiдкинь ти, бога ради, це свое фiлософствування. До життя треба ставитися простiше!
НАТА. Так-так. Але менi здаеться, що я й так все спрощую. Далi вже просто нiкуди. Ось ти говориш, що я нiбито розкутiшою стала. Але ж нi, Романе, нi! Не розкутiшою я стала, а брутальнiшою. Брутальнiшою, розумiеш? Я для себе усе вже до того спростила, загнала у такi примiтивнi схеми, що на часi вжахнутися…
РОМАН. Цiкаво, цiкаво.
НАТА. Нiчого цiкавого!
РОМАН. Цiкаво: куди ти хилиш? У мене таке враження, нiби ти запосяглася наговорити менi добрячу кiпу бридкостей про себе, викликати в менi зневагу i у такий спосiб здихатися мене.
НАТА. Отакоi! Мiй любий ловеласе, запам’ятай одну важливу рiч: коли приходиш до коханки – головне не налякати ii тим, що ти залишишся назавжди.
РОМАН(ошелешено). Нато!.. Ради бога!.. Звiдки цей цинiзм?
НАТА(нiяк не реагуючи на Романову реплiку). Невже ти думаеш, що коли б я хотiла тебе здихатися, то не знайшла б iншого, не настiльки примiтивного, способу? Думаеш, не змогла б обiйтися без зайвих слiв? Та я б просто не вiдчинила тобi дверi – от i все.
РОМАН. Ну, дверi… Це несерйозно… Хоча! Ти жiнка. А це у манерi жiноцтва взагалi: набрид чоловiк, законний чи коханець, – ату його, нiчого з ним панькатися…
Вы ознакомились с фрагментом книги.
Для бесплатного чтения открыта только часть текста.
Приобретайте полный текст книги у нашего партнера:
