Сонети
Вiталiй Колодiй
У цiй книзi зiбранi сонети – лише один iз роздiлiв великого творчого доробку вiдомого украiнського письменника Вiталiя Колодiя. Висловленi з використанням класичноi вiршоформи думки й почуття тут постають у свiтовiм суголоссi вiчного пошуку iстини, добра й любовi. Авторськi сповiдальнi мотиви, зверненi до моральних i свiтоглядних категорiй, поет звiряе на щирий читацький вiдгук. Інтимне у нього не тiльки особистiсне, а й завдяки яскравому художньому вираженню загально i гостро вiдчутне.
Вiталiй Колодiй
Сонети
Вiд упорядника
Ця перша неприжиттева книга знаного украiнського письменника Вiталiя Колодiя об’еднала твори рiзних видань – «Сонети» (1998), «Сто сонетiв» (2002), «Ангел на каменi» (2008), «Слова осипалися з лiта» (2013).
У нюансуваннi настроевих переливiв, образних асоцiацiях зримо проглядае авторське сприйняття свiту як одвiчного диспуту добра i зла, свiтла i темряви.
Поет уважно дослухаеться до нього, виповiдаючи виважене власним сумлiнням, сподiваючись, що говоритиме Ангел дня, а Ангел ночi нарештi спочине…
Аби сповнити свое призначення, письменник мае зустрiти свого читача. Не обов’язково однодумця, близького за свiтовiдчуттям. Досить, щоб людина хотiла i могла мислити, неквапно пройти рядками прожиттевих розмислiв поряд з iх автором. Кожен раз сподiвався на таку зустрiч i мiй батько.
Впевнена: сонетарiй дасть вiдчуття насолоди вiд вивiреного думкою й почуттям слова, духовне очищення вiд щироi нелукавоi бесiди про те, що хвилюе, що болить.
Оксана Колодiй
* * *
Сонети Вiталiя Колодiя хочеться читати при хиткому свiтлi свiчки, коли дуже самотньо, а висповiдатись нема перед ким.
Вiталiй Колодiй – це та лiтература, яка е власне лiтературою, а не обслугою часу. З високою культурою письма. І з вiрою у високе людське призначення.
Петро Скунць
* * *
Я знаю, как трудно написать венок сонетов, но перевести его во много раз труднее и сложнее… Ваш перевод, насколько могу судить, – получился великолепно!..
Владимир Солоухин
«І знов сонет… О, скiльки голосiв…»
І знов сонет… О, скiльки голосiв
Цю давню форму ганили. Доволi,
Мовляв, тримати слово на приколi
У затиску броньованих рядкiв.
Розкутостi думок i почуттiв!
Класичну одiж геть!.. Безмежжя волi
Хай буде у словесному роздоллi! —
Новiтнiй глас поетам повелiв.
Звичайна рiч: канони киньмо ниць!
Чарунок власний мають рiзнi квiти…
Та як нам часом хочеться зустрiти
За гуртами свобiдних чарiвниць,
Одягнених ледь не на крайнiй гранi,
Прекрасну жiнку в строгому убраннi.
1998
Вiд прагнення добра i чистоти
Вiнок сонетiв
1
Вiд прагнення добра i чистоти
Єднаеться iз яблуком росина,
Зерно лягае в землю й потiм гине —
Щоб мiг iз нього колос прорости.
У многостi еднаються свiти,
Немов глаголи й мислi воедино
Зливаються у формi цiй глибинно
В гармонiю складноi простоти.
Якщо поет рiй образiв трима
У повелiннi строгiм, мов зима,
Якщо слова в нас думки не приспали
І меж ii розкутостi нема,
Якщо в шуканнi труднiм недарма
Ми вирушили у життеву далеч.
2
Ми вирушили у життеву далеч
Малими i наiвними дiтьми.
Ще дим вiйни стояв над ворiтьми
І десь хати за обрiем палали.
Тодi ще ми транзисторiв не мали,
Про телевiзори й не снили ми:
У повоеннiм свiтi мiж людьми
Голодними були моi начала.
Стою сьогоднi мiж пожовклих трав
І згадую, як ти отут сказала,
Що хлопчика-сусiда покохала
(Вiн мав баяна… Батька хлопець мав!).
Тодi ще я нещиростi не знав:
Солодкою була сльоза печалi.
