Енеiда
Вергiлiй
Істини
Вергiлiй (70–19 рр. до н.е.) – поет Стародавнього Риму, автор знаменитоi «Енеiди», що оспiвуе легендарне походження римського народу. Поема Вергiлiя пов’язана з гомерiвським епосом i була створена з орiентацiею на нього. У перших шести пiснях вона сюжетно наслiдуе «Одiссею» (тут розповiдаеться про мандри Енея iз Троi в Італiю), в наступних шести – «Ілiаду» (тут iдеться про вiйну й заснування Риму). Поема Вергiлiя вiдзначаеться високими художнiми якостями, що забезпечило iй виняткове мiсце в iсторii европейськоi лiтератури.
Вергiлiй
Енеiда
Книга перша
Енеiв флот, що вiд берегiв Троi прямуе до Італii, настигае буря, наслана богинею Юноною. Але бог Нептун рятуе троянцiв з рештками iх кораблiв, i вони щасливо виходять на африканське узбережжя. Заспокоюючи матiр Енея, богиню Венеру, Юпiтер запевняе ii, що доля Енея i слава його потомства залишаться незмiнними; вiн посилае бога Меркурiя до тiрiйцiв, щоб прихилити iх до троян. Венера з’являеться Енеевi i розповiдае йому про Карфаген i царицю Дiдону. Еней прибувае до Карфагена i оглядае мiсто й храм. Дiдона гостинно приймае Енея та його супутникiв. Еней посилае по свого сина Іула. Щоб викликати в Дiдони любов до Енея, Венера пiдмiняе його сина Купiдоном. Урочиста учта у Дiдони на честь Енея.
Ратнi борiння й героя вславляю,[1 - У заспiвi, в якому стисло викладаеться тема «Енеiди» та мiститься традицiйне звертання до музи, Вергiлiй не згадуе iменi свого героя, бо кожний римлянин прекрасно знав, що з Троi до Лацiя прибув саме Еней.] що перший iз Троi,
Долею гнаний, прибув до Італii, в землi лавiнськi.[2 - Землi лавiнськi – територiя мiста Лавiнii на захiдному узбережжi Лацiя, заснованого, за легендою, Енеем на честь Лавiнii, дочки царя Латина, з якою вiн одружився пiсля переможноi вiйни з Турном.]
Довго всевишня по сушi i морю ним кидала сила,
Бо невблаганна у гнiвi Юнона була безпощадна.
5 Досить натерпiвся вiн у вiйнi, поки мiсто поставив,
Переселивши у Лацiй богiв, звiдки рiд був латинський,
Родоначальники Альби й мури походили Рима.[3 - Мiсто Альба-Лонга, засноване сином Енея Асканiем, стало столицею Лацiя. Тут довгi роки правили нащадки другого сина Енея – Сiльвiя (вiд Лавiнii). Засновниками ж Рима, за переказом, були брати-близнята Ромул i Рем, сини царiвни з Альби-Лонги Реi Сiльвii i бога Марса.]
Музо, про всi тi причини згадай нам, чию вiн образив
Волю божисту i що так царицю богiв осмутило,
10 Що навiть мужа такого побожного змусила стiльки
Витерпiть бiд i пригод; чи такi вже боги невблаганнi?
Мiсто старинне було, Карфаген,[4 - Карфаген заснували фiнiкiйськi колонiсти з мiста Тiра в IX ст. до н. е. (814 р.). Отже, зiставлення часу падiння Троi, яке мало мiсце в кiнцi XII ст., з заснуванням Карфагена – явний анахронiзм.] поселенцi сiрiйськi
Там оселились, далеко навпроти Італii й гирла
Тiбру; було воно повне багатств i до бою завзяте.
15 Мiсто те, кажуть, Юнона найбiльше з усiх полюбила,
Бiльше нiж Самос. Тут зброя ii, тут ii колiсниця,
Тут, якщо доля дозволить, i влада над свiтом найвища
Мае постати, – вона i тодi вже про це турбувалась.
Чула, одначе, нащадки такi iз троянськоi кровi
20 Вийдуть, що вирвуть колись iз корiнням твердинi тiрiйськi,[5 - Натяк на зруйнування Карфагена римлянами в 146 р. до н. е.]
Вийде й народ вiдтiля, цар могутнiй, в боях переможець,
Лiвii всiй на загибель: цю нитку вже випряли парки.
З острахом, щоб не збулось це, Сатурнiя ще й пригадала
Давню вiйну, що вела бiля Троi за любих аргейцiв.[6 - За грекiв. Юнона була на боцi грекiв пiд час Троянськоi вiйни. В «Енеiдi» вона далi переслiдуе троянцiв.]
25 Ще не затерлись-бо в пам'ятi й гнiву причини, жорстокий
Бiль не ущух, у серцi десь тлiли й про присуд Парiсiв[7 - Троянський царевич Парiс присудив яблуко краси Венерi, через що викликав гнiв Юнони i Мiнерви, якi претендували на титул найкрасивiшоi богинi.]
Згадка, i жаль за зневагу краси; й те ненависне плем'я,
Й шана, яку Ганiмед тепер мае.[8 - Предок Енея Ганiмед був поставлений виночерпiем богiв замiсть дочки Юнони – Геби.] За все це горiла
Гнiвом важким до троянцiв, що скрiзь iх морями носило,
30 Тих, що данайцi iще не добили й Ахiлл невблаганний
Не докiнчив. Не впускала iх довго у Лацiй, i довгi
Роки ще, долею гнанi, вони десь морями блукали.
Стiльки зусиль було треба, щоб римський народ утворити!
Ледве земля сiкулiйська з очей у них зникнути встигла[9 - Свою розповiдь починае Вергiлiй не вiд падiння Троi, а з часу, коли троянцi на сьомому роцi блукання наближалися до Італii. Попереднi подii викладенi в II i III книгах у розповiдi Енея.]
35 Й спiненi хвилi солонi вони уже рiзали мiддю,
В серцi своему Юнона, предвiчну ховаючи рану,
Так розважала: «То я, переможена, дiло облишу
Вже розпочате? І не боронитиму я уступити
В край iталiйський царевi тевкрiйцiв з тiеi причини
40 Тiльки, що фатум не хоче? Паллада могла чей спалити
Флот весь аргейцiв, а iх потопити у морi, хоч винен
Був лиш Ойлеiв Аякс бiснуватий? Сама вона з хмари
Кинула Зевсiв бистрий вогонь i розкидала судна,
Збурила хвилi вiтрами й вогнем, що у грудях пробитих
45 Палахкотiв, закрутила й на скелю стрiмку настромила.
Я ж, яка величаюся тим, що цариця я божа,
Зевсова жiнка й сестра, iз одним лише плем'ям воюю
Стiльки вже рокiв. Чи хто iще схоче вклонитись
Юнонi І принести на жертовнику iй свою жертву благальну?»
50 Так розважала Юнона у серцi, розлюченiм гнiвом,
І прибула в буревiiв краiну, де Австер шалiе,
В землю еольську. Еол тут, в просторiй печерi замкнувши
Буйнi вiтри й буревii шумкi, владарюе над ними,
В диби заковуе, в вежi саджае; вони ж iз досади
55 Так у склепiннях гори гомонять, що аж гори лунають
Гомоном дужим. А зверху Еол, у твердинi засiвши,
Берло тримае в руках, i вгамовуе буйнiсть, i гнiв iх
Здержуе. А не робив би того, то моря всi, i землю,
Й небо високе б зiрвали й свiтами несли буревii.
60 Батько могутнiй, проте, побоявся цього i в печерах
Темних замкнув iх, ще й гiр нагромадив високих iзверху,
Й дав iх пiд владу царя, який за твердим би законом
Мiцно тримать iх умiв, попускаючи вiжки, як треба.
Цими словами з благанням звернулась до нього Юнона:
65 «Батько богiв, всього роду людського володар, Еоле,
Дав тобi владу вгамовувать хвилi, iх вiтром здiймати.
Плем'я, вороже менi, вже пливе по Тiрренському морю
Й Трою везе до Італii й здоланих в битвi пенатiв.
Дай же силу вiтрам, потопи кораблi iх в пучинi
70 Чи розжени iх урозтiч, все море вкриваючи трупом.
Двiчi по семеро нiмф е у мене, краси чарiвноi;
Найчарiвнiша на вроду, проте, серед них Дейопея, —
Шлюбом з тобою ii поеднаю, признаю твоею,
Щоб за велику цю послугу вiчно жила бiля тебе,
75 Хай ощасливить тебе вона, батька, потомством хорошим».
В вiдповiдь мовить Еол: «Твоя лиш турбота, царице,
Знати, чого побажать, а менi лише те, що велиш ти,
Треба здiйсняти. Цю владу менi ти даеш, та еднаеш
Ласку Юпiтера, й змогу даеш на бенкетах бувати
70 Разом з богами, i робиш володарем хмар буревiйних».
