Рубаї
Добавить В библиотекуАвторизуйтесь, чтобы добавить
Добавить отзывДобавить цитату
Рубаї
Омар Хайям
Рубаї
1
Цей гордий небосхил, байдужий лиходій,Ще жодному із нас не підживляв надій:Де знайде зігнуту під тягарем людину,Іще один тягар він накидає їй.2
Ні, не гнітять мене перестрахи й жалі,Що вмерти мушу я, що строки в нас малі:Того, що суджено, боятися не треба.Боюсь неправедно прожити на землі.3
Як жалко, що мені, прихильнику вина, Дістався цей калам1 і келія тісна! Ти висох молячись, а я в шинку промок. Зате для мокрого й геєна не страшна!4
Коли єство моє ліпив Творець із глини,Зарані відав він про всі мої провини.Якщо від нього й гріх, чому мене він хочеВ день суду ввергнути в палаючі глибини?5
Настало свято. Злих думок воно Немало зборе.Підчаший ллє у піалу вино, Ясне й прозоре.Намордник посту, молитов оброть Це свято знімеІз тих ослів, що ждуть його давно… О горе, горе!6
Єсть бик у небесах, Волосожаром зветься;Є й під землею бик, що бачить не дається.Хто ж оком розуму погляне, той помітить,Що посередині табун ослів пасеться.7
Недоброзичливість ніколи не моглаУзяти верх: до злих вертались їх діла.Я зичу благ тобі – ти зла мені бажаєш:Ти благ не діждешся, я не побачу зла!8
Шукай людину скрізь: на бідному постої,У закутку нужди і в пишному покої.Одна душа жива за сто Кааб дорожча!Чому ж ідеш до них? Шукай душі живої!9
Коли у небуття і ймення наше кане,Не згасне сонечко у небі полум’яне.Нас не було, та світ не був від того гірший;Він не погіршає й тоді, як нас не стане.10
Хіба не дивно, що пани чиновні,Самим собі нудні, хоч горді зовні,До кожного, хто здирство зневажає,Такого пишного презирства повні?11
У кого кожний день в запасі півкоржа,У кого свій садок і хата не чужа,Хто в рабстві не родивсь і сам рабів не має,У того світлий зір і радісна душа.12
О світе! Знаєш сам, які твої діла!Сидиш недвигою у башті гніту й зла!Одним добро даєш, а іншим – лихо! ТількиЦе й знаєш ти, осел! Ні, гірший від осла!13
О Доле! Бідний нам ти приділяєш пай!Звільни ж мене з тенет, за ворога не май!Якщо ти з дурнями й низькими накладаєш, —Ну що ж, тоді й мене за йолопа вважай!14
Ті, що поклони б’ють, наслідують ослам, Бо служать шахраям, шахрайський возять крам. І найдивніше те, що під покровом віри Живуть кафірами2 і продають іслам!15
В Каабі, в капищах, – дух рабства і покори.Співають рабству гімн церковні дзвони й хори,Міхраби3, храми, хрест – та це ж усе ознакиТерпіння рабського, його міцні підпори!16
Ви думкою найвищого сягнули,Про Всеблагого теревені гнули,А в тайне прозирнути не змогли:Налепеталися – й навік заснули.17
Ви в себе всесвіту ввібрали силуI судите про нього – з небосхилу,А суть пізнавши – наче небосхил,Сягаєте чолом земного пилу.18
I юних, і старих – всіх поглинає час,I невеликий нам дається днів запас.Ніщо не вічне тут: ми підемо так само,Як ті, що вже пішли й що прийдуть після нас.19
Не буде рож – є колючки над яром; Погасне світло – вдовольнишся жаром; Не буде шейха й ханаки4 – ну що ж: Здобріємо дзвіницею й зуннаром5.20
Ти з глини сам зліпив мене, о Боже!Ти ковдру тчеш мені і стелиш ложе.Ніхто у голову мені, крім тебе,Ані добра, ні зла вписать не може!21
Той, хто усмішку дав устам дитячим,Хто темряву послав очам незрячим,Нічого нам не дав! Та ми не плачем,Бо тільки горе навкруги ми бачим.22
Як жаль, що молодість безслідно протекла,Що в ступі Неба нас потовчено до тла!О горе, горенько! I оком не змигнувши,У прах вернулися, покинувши діла!23
Хоч гарні щоки й кучері я маюІ станом кипарис переважаю,Але спитайте, нащо Майстер вічнийВ земнім саду зростив мене? Не знаю.24
Від хліба, що Творець нам посилає,Ніхто й малої скибки не відкрає.Тож не турбуйсь про те, що в тебе є,I не турбуйсь про те, чого немає.25
Не бійсь, як серце я покину без керма: Воно – як океан, у нього меж нема. А суфій6 – глек вузький, пітьми по вінця повний: Дай крапельку йому – і вже він без ума!26
Як жалко, що весна моя скінчиласьI книга юності навік закрилась!Та пташечка, що молодістю зветься,Звідкіль вона взялась? Куди поділась?27
Якби мені до рук – скрижалі Долі,Я розписав би їх по власній волі!Із світу вигнав би всі смутки, болі,Чолом небес досяг, не жив би долі!28
Твій ворог – небеса коловоротні.Без друзів ти, всі дні твої самотні.Будь сам собою, не гадай про завтра,В минуле не дивись, живи сьогодні!29
Минають весни, зими пробігають,Листочки книги нашої гортають.Пий, не журись! I лікарі, крім хмелю,Ніяких ліків од журби не знають.30
Хай кожна мить, що в вічність промайне,Тебе вщасливлює, бо головне,Що нам дається тут, – життя: пильнуй же!Як ти захочеш, так воно й мине.31
Що глина гончарам? Не варт нічого!Нікчемний прах! А розсудили б строго,Вони б її не м’яли й не топтали:Це прах батьків, хай мають жаль до нього!32
Наказують: «Не пий, тепер у нас шабан!»I знов: «Тепер раджаб, не заглядай у жбан!»Ну що ж! Коли ці два для Бога та Пророка,Ми надолужимо у місяць рамазан!
33
Чому, о небеса, у недотепи-скнариЄ лазня, млин і сад, є табуни й отари,А праведному й корж нелегко дістається?Не шани варті ви, а злого глуму й кари!34
Не плач у злигоднях, ти ж не мале дитя;Ті, що пішли від нас, пішли без вороття;Із рук не випускай ні серця, ні коханки,Будь завжди з келихом – і не марнуй життя!35
Не ті тепер часи, щоб друзів добирати.З людьми на відстані привчайся розмовляти.До найвірнішого пригляньсь розумним оком —I ворога в ньому зумієш розпізнати.36
Що знаєш ти? Адже ти сам – ніщо!Ти вітер, дим, і весь твій крам – ніщо!З обох боків у тебе небуття,Ти весь в ньому, ти й тут і там – ніщо!37
Ми загубили все, що назбирали;Нам кігті смерті серце роздирали;Ніхто не повернувся з-за могилиРозповісти про тих, що змандрували.38
Вино й пихатому додолу шию гне, Вузли розв’язує, розплутує складне. Налий Іблісові7 – і він перед Адамом Дві тисячі разів чолом землі сягне.39
Ти вродою б затьмить Джемшідів келих міг,О чашнику! Кладу тобі життя до ніг.Дрібненька курява, очей моїх відрада,Встає роями сонць від підошов твоїх!40
Що Небо виграло, вдихнувши в мене душу?Коли піду я геть, що в світі я порушу?Кого я не питав, ніхто не пояснив,Чому я в світ прийшов, чому я зникнуть мушу.41
Я не шукаю втіхи у вині,Аж поки горе не наллє мені;В чужу сільницю не вмочу я хліба,Аж поки серце не спряжу в вогні.42
Я за Джемшідів трон і черепка не дам. Вино поживніше за страви Маріам8. Зітхання вранішнє з грудей п’яниці краще, Ніж довгі молитви, що мурмотів Адхам9.43
До гончара недавно я забрів,Що з глини й Бога б виліпить зумів.Та бачив я (сліпий хіба не бачив),Що він не глину мне, а прах батьків.44
Як скажуть вам, що я лихий пияк,Невірний і найгірший із гуляк, —Це правда. В кожного своя вподоба.I в мене теж. Такий у мене смак!45
Навіщо хмуриться і день у день журиться?На цім шляху тобі не трапиться криниця.Не в наших-бо руках всі наші справи.Долі Скорися загодя – так мудрому годиться.46
Ці трави, чашнику, що мерехтять у полі,За тиждень схиляться і спорохніють долі.Тож наливай вина, збирай квітки, бо швидко —I не зоглядишся – як стануть луки голі.47
Не з тих я, хто тремтить, коли в могилу гляне.Той світ надійніший за це життя обманне.Дав душу в позику мені Господь – і яЗнов поверну її, коли мій строк настане.48
Цей світ – прихилище для звірів і людей,Світань і сутінків стобарвний мавзолей,Нікчемний залишок Джемшідових бенкетів,Кістки Баграмові, що поглинає глей.49
Що я живу й помру – хто з того користь має?З верстата нашого хто полотно знімає?Небесне полум’я найкращим людям очіЩодня випалює – й хоч би димок! Немає.50
Ніхто з нас тайн одвічних не прогляне,Ніхто не розбере письмо незнане.Є наша бесіда біля завіси:Завіса упаде – і нас не стане.51
В житті недовгому не сподівайсь відради:Тут кожна грудочка – Джемшіди й Кай-Кубади.Цей світ – та що цей світ? Увесь великий всесвіт —Нікчемний сон, мана, невпинні злети й спади.52
Чи діждемо жаданого спокою,Чи дійдемо до хати над водою?О, як я хочу після тисяч роківЗійти з землі хоч травкою малою!53
Найкращу з гурій дай, замість вина налий Живущої води у келих золотий, Дай слухати Зухру, з Ісою10 розмовляти — Навіщо це мені, коли мій дух смутний?54
Немов на грищі м’яч, тебе життя ганяє.Корись, бо виходу в нас іншого немає!Той, хто жбурнув тебе в цю метушню невпинну,Один керує всім, один про все гадає.55
Шукав поради я у зошитах сторіч —I скорбний друг мені таку промовив річ:«Щасливий тільки той, з ким поруч мила, схожаНа місяць-білозір у довгу-довгу ніч!»56
Часу скороминущого не бійся.Змагає смерть найдужчого – не бійся:Цю мить, що ти живеш, віддай утіхам!Забудь старе – й грядущого не бійся!57
Боюсь, що більше ми не вернемось додому,Ні з ким не стрінемось у обширі земному.Цю мить, що ти прожив, вважай своїм трофеєм!Бо що нас потім жде – не дано знать нікому.58
Вино нам вічність одкриває – пий!Від нього серце оживає – пий!Хоч палить, як вогонь, зате турботи,Немов жива вода, змиває – пий!59
Не знаєм істини – то й що ж? Хіба сердезіОтак і мучитись, немов на гострім лезі?Тримайся келиха, не випускай із рук —I добре житимем, не п’яні й не тверезі.60
Хвилину радості в турботах не губи,На порох не стирай під жорнами журби!Немає жодного, хто б угадав майбутнє.Тож пий, і розважайсь, і дівчину люби!61
Фортуні попелу на голову насип,З місяцевидою гуляй і пий! Звели бТебе давно у гроб думки, якби піддався.Нікого не вернув землі холодний глиб!62
Хіба у всесвіті найкращий твір – не ми?В очах у розуму зіниця й зір – не ми?Це коло всесвіту скидається на перстень,А камінь, що горить ясніш од зір, – це ми.63
Якщо ти любиш пить, до мудрих прихиляйся,З тюльпановидими, веселими впивайся.Впивайся, та не так, щоб дивувались люди:Потроху, зрідка пий і від людей ховайся.64
Дні весело збувай: свіжіша від тюльпана,Хай дівчина тобі всміхається кохана!Бо незабаром смерть, як чорна буря, зірвеСорочку днів твоїх, як пелюстки з тюльпана!65
Як гарно: на квітках – росинки прохолодні,I дівчина в квітках. Ну що ж: напередодніБуло усякого – про те тепер не згадуй,Все, що було, забудь: найкращий день — сьогодні.
66
Я хворий, для душі вже плоть моя тісна.Живу без випивки – чи виживу, хто зна?Та найдивніше те, що від ції хворобиНемає й засобу, крім доброго вина.67
Страшним потоком кров тече у мене з серця,У струмі сліз моїх півкраю захлинеться.Кривавим жолобом зробилась кожна вія!А вії опущу – новий потоп почнеться.68
Якщо Творцю неприйнятні мої бажання,То як же здійснити мені мої бажання?Коли усе, що хоче Бог, – високе й чисте,То, значить, грішні і брудні мої бажання!69
Ті, що освіти та знання надбали,Що світочем наук для нас палали,Не здужали із тьми цієї вийти:Сказали баєчку – і в сон запали.70
Хто землю цю створив, ким небеса підперті,Від кого душі в нас, мов жорном, сумом стерті,О, скільки пишних уст і лиць ясних, як місяць,У землю заховав, в тісну шкатулу смерті!71
Свого майбутнього ніхто не прозирне.Навіщо й думати про те, що неясне?I хвильки не марнуй (якщо не збожеволів),Бо й не зоглядишся, як вік твій промине.72
Ковтає крапельку розбурхана ріка,На землю падає пилиночка легка.А як же ти живеш? Хіба не так зникаєш,Як та дрібнесенька у вихорі мошка?73
Хоч у гріхах бридких мої загрузли ноги,Я не журюсь, як той, хто жде згори підмоги.З похмілля гинучи, я знову буду питиЙ минати з милою мечеті й синагоги!74
Журитись завтрашнім, о друже мій, не слід:Вважай за знахідку скороминущий світ.Ми завтра кинемо шинок цей і пристанемДо товариства тих, кому сім тисяч літ.75
Хто в найтаємніше спроможний зазирнути,Той не шукає втіх і не боїться скрути:Якщо добро і зло – минущі, то байдуже,Слабим чи лікарем тобі судилось бути.76
Ти був краплиною, тією, що назовніОгненні спалахи виштовхують любовні.День проживеш, а там… розвіє вітер прах твій!Тож майся весело і випивай уповні!77
У мірочці вина топлю свою досаду,Побіля келиха, як багатир, засяду.З умом і вірою розлуку взявши тричі,Весілля справлю я з дочкою винограду.78
Цей караван життя – предивна річ:Так мало у ньому щасливих стріч!Ей, чашнику, про судний день не думай!Лий, лий вино, бо пропадає ніч!79
Весь вік про гурій пишновидих снитиму,Щодня вино – лози дарунок – питиму.Хай Бог пошле тобі покуту, кажуть…Хай шле, дарма, а я своє робитиму!80
Вже сонце свій аркан метнуло ввись – і отУ келих Кай-Хосров укинув свій клейнод.Пий не міркуючи, бо всіх пора світанняКоханки голосом зове до насолод!81
Ми більш працюємо, ніж муфтій-горлодер;I в п’яних менше в нас у голові химер:Ми точим кров лози, а він людської прагне —Нехай же судить сам, хто гірший кровожер!82
Ці чвари, підступи, нікчемне сум’яття…Доволі, чашнику, недоброго пиття!Доволі! Хочу я, щоб вилився на землю,Як решта з келиха, цей залишок життя!83
Душа моя болить, я думаю про друга,А в друга милого на серці інша туга.Навіщо ж гойнії тепер шукати ліки,Коли вже й лікаря перемогла недуга?84
Що перед чаркою імперія Ковуса,Кубадів гордий трон, ясні клейноди Туса?Зітхання вранішнє з грудей коханця кращеЗа молитви того, кого страшить спокуса.85
Прожити сімдесят – і з думки викинь! ХайТобою править хміль – тут тільки п’яним рай!Аж поки з голови твоєї зроблять глечик,Ти глечика з вином із рук не випускай!86
Нас переслідує Недоля навісна.Присядемо ж удвох та вип’ємо вина!Ми добре знаємо, що на прощання й крапліВоди звичайної нам не пошле вона.Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
1
Очеретяне перо.
2
Кафір – «невірний» у мусульманському світі.
3
Міхраб – заглиблення в стіні мечеті.
4
Ханак – місце молитви, монастир.
5
Зуннар – пояс, який носили християни в мусульманських державах.
6
Суфій – послідовник суфізму, містично-аскетичного напрямку в мусульманстві.
7
Мусульманський ангел, проклятий Богом за те, що не вклонився Адамові.
8
Мати Ісусова.
9
Суфійський шейх.
10
Зухра – легендарна красуня, Венера, «небесний музикант». Іса – Ісус.
Вы ознакомились с фрагментом книги.
Для бесплатного чтения открыта только часть текста.
Приобретайте полный текст книги у нашего партнера:
Полная версия книгиАвторизация