Унiкальнi сторiнки географii. Визначнi географiчнi вiдкриття
Андрiй Геннадiйович Ковальов
Олена Петрiвна Цацко
Валентина Маркiвна Скляренко
Валентина Валентинiвна Мiрошникова
Шкiльная бiблiотека украiнськоi i зарубiжноi лiтератури
Історiя людства тiсно пов’язана з iсторiею географiчних вiдкриттiв: завдяки пошуку шляхiв до нових земель починали спiлкуватися народи, розширювалися межi заселеного свiту – ойкумени. Для давнiх шумерiв, грекiв, египтян таке спiлкування означало розвиток культури, збагачення скарбницi знань про свiт. А чи можна переоцiнити значення епохи Великих географiчних вiдкриттiв (кiнець XV – початок XVII столiття), пiсля якоi европейська цивiлiзацiя поширилася на новi материки!
Розповiдi про подорожi мандрiвникiв iнодi нагадують пригодницький роман, iнодi – детектив, а подеколи перед читачами постають справжнi трагедii… Бо за кожним пройденим кiлометром, за кожною стертою бiлою плямою – життя людей, якi присвятили себе однiй метi: дiзнатися, що там, за обрiем. У цiй книжцi ви зустрiнетесь iз видатними мандрiвниками, чиi iмена золотими лiтерами вписанi в iсторiю людства: Христофор Колумб, Фернан Магеллан, Девiд Лiвiнгстон…
Завдяки зусиллям тисяч i тисяч вiдважних дослiдникiв на сучаснiй картi свiту немае бiлих плям. Втiм, люди, якi вважають, що на нашiй планетi вже не залишилося недослiджених куточкiв, помиляються. Вiдкриття тривають: на морському днi, у величезних лiсах Бразилii, у печерах та на гiрських вершинах… Отже, кожен з вас мае шанс зробити свое географiчне вiдкриття.
Унiкальнi сторiнки географii. Визначнi географiчнi вiдкриття
© В. М. Скляренко, В. В. Мiрошникова, О. П. Цацко, А. Г. Ковальов, упорядкування, 2019
© Л. Д. Киркач-Осiпова, iлюстрацii, 2013
© О. А. Гугалова-Мешкова, художне оформлення, 2018
© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2010
Передмова. Людина вiдкривае Землю
Чи е сьогоднi на нашiй планетi неходженi стежки чи незнанi куточки? Погляньмо на карту: континенти на нiй всiянi великими й малими мiстами, а блакитнi стрiчки рiчок, острови та гори мають власнi назви. В Антарктидi – найбезлюдянiшому материку – працюють науковi станцii. Супутники та лiтаки за допомогою сучасноi технiки передають на Землю найточнiшi данi про висоту та довжину рiзних природних об’ектiв, пiдводнi човни дослiджують дно океанiв, мережi метеостанцiй цiлодобово стежать за погодою в рiзних краiнах… Здаеться, минуло вже багато столiть вiдтодi, як людство познайомилося зi своею планетою. Та це не зовсiм так. Скажiмо, Антарктиду вiдкрили менш нiж двiстi рокiв тому – у сiчнi 1820 року, Австралiю – в 1606 роцi, офiцiйною датою вiдкриття Пiвнiчноi Америки вважаеться 1492 рiк. Отже, ще кiлька столiть тому (для географii – дуже малий вiдтинок часу) вiдомостi про вiдкриття нових земель були в центрi уваги, а географи iз задоволенням заповнювали «бiлi плями» на картах.
Навiть нинi, коли супутники ведуть цiлодобову фотозйомку поверхнi Землi, на нашiй планетi залишилися куточки, де нiколи не ступала нога людини, i географiчнi об’екти, якi попереднi дослiдники просто «не помiтили». Перша з майже недослiджених областей – це дно Свiтового океану. Хоча найбiльшi гiрськi хребти, що тягнуться пiд багатокiлометровим шаром води, вже нанесенi на карти, але, скажiмо, величезнi впадини ще чекають ретельного дослiдження. У Свiтовому океанi дев’ятнадцять западин, глибини яких перевищують 7000 м. З них – п’ятнадцять у Тихому, три в Атлантичному й одна – в Індiйському океанi. Вулканiчна активнiсть тривае, тому пiдводний рельеф постiйно змiнюеться. Інодi це приводить навiть до появи нових островiв.
Карта, викарбувана на кiстцi мамонта близько 15 тис. рокiв тому
Малюнок на срiбнiй вазi з Майкопського кургану
Чимало таемниць ховають у собi й тi регiони рiзних континентiв, що вкритi лiсами. Зовсiм недавно, у 1973 роцi, у тропiчних лiсах Бразилii, поблизу кордону з Колумбiею, майже випадково було знайдено рiчку понад 400 км завдовжки. Подiбне вiдкриття було зроблено в джунглях пiвнiчно-схiдноi Аргентини в 1980 роцi, коли на мапу була нанесена рiчка з водоспадом 103 м заввишки.
У Середземному морi, мiж островом Сицилiя й африканським узбережжям, 13 липня 1831 року раптово виникла нова земля, що дiстала назву острiв Юлii. Цей новонароджений острiв вiдразу ж став об’ектом дипломатичного конфлiкту мiж Італiею i Великою Британiею. Кожна краiна вважала його своiм, i недаремно: в цього шматка землi було дуже вигiдне географiчне розташування. Поки дипломати двох краiн вирiшували, чия ж це, власне, земля, острiв розмило морем. До речi, вiн виникав i знову зникав ще кiлька разiв, але суперечок бiльше не було.
Ще один напрямок географiчних дослiджень – це розвiдування пiдземноi будови Землi. Майже в усiх пiдручниках ви можете прочитати про те, що Земля мае кiлька оболонок, якi вiдрiзняються своею щiльнiстю та температурою, однак дослiдження мантii i, тим бiльше, ядра Землi – завдання для майбутнiх поколiнь, бо сучасний рiвень розвитку технiки дае змогу лише краем ока зазирнути в глиб нашоi планети.
Пiд поняттям «Географiчнi вiдкриття» звичайно розумiють знаходження нових географiчних об’ектiв – рiчок, озер, гiрських масивiв, печер, рiвнин та iн. Але останнiм часом до географiчних вiдкриттiв почали вiдносити ще й тлумачення географiчних закономiрностей. Такi вiдкриття – це теорii, якi пояснюють, чому наша планета мае саме такий вигляд. Наприклад, теорiя дрейфу континентiв дае змогу вченим розрахувати, який вигляд мали материки мiльйони рокiв тому i якими вони стануть через мiльйони рокiв. А вчення про бiосферу В. І. Вернадського доводить, що на нашiй планетi все тiсно пов’язане одне з одним – i клiмат, i рельеф, i живi iстоти.
Географiчнi вiдкриття… За цим коротеньким словосполученням стоять мiльйони кiлометрiв морських та наземних шляхiв, тисячi доль мандрiвникiв, величезнi випробування та радiсть пошуку. На мапi ми всюди бачимо iмена тих, хто, ризикуючи життям, наносив на пергамент або папiр силуети незнаних берегiв та гiр, примхливi звиви рiчок та негостиннi пустелi. Але наука не говорить мовою поетiв. Вона дае точне визначення кожному явищу i географiчним вiдкриттям – також.
У нашiй книжцi ми будемо розповiдати здебiльшого саме про вiдкриття нових географiчних об’ектiв, хоча не зможемо обiйти деяких теоретичних моделей, якi змiнювалися пiд впливом новоi iнформацii. Якби колись люди не були впевненi, що земля – це диск, не було б пошукiв краю свiту i безлiч експедицiй нiколи б не вирушила в путь. Якби не помилки на мапах, можливо, iсторiя людства була б зовсiм iншою…
Як i в багатьох iнших галузях науки, в географii неодноразово траплялися випадки, коли одне й те саме вiдкриття робилося двiчi, тричi або навiть кiлька разiв. Наприклад, вченi вже остаточно з’ясували, що Пiвнiчна Америка була вiдкрита вiкiнгами задовго до Колумба. Вiдкриття Австралii також вiдбувалося кiлька разiв. Голландцi вiдкрили п’ятий материк ще в 1606 роцi, але не квапилися розкривати свою таемницю iншим краiнам. Вони мали намiр самостiйно освоiти континент i навiть дали йому назву «Нова Голландiя». Втiм, офiцiйна дата вiдкриття Австралii – 1770 рiк, а першою людиною, що ступила на ii берег, вважаеться англiйський мореплавець Д. Кук. А ось iще один приклад: архiпелаг Самоа, розташований у Тихому океанi, вiдкривався тричi. Першим це зробив голландець Я. Роггевен у 1722 роцi, а за ним – французи Л. Бугенвiль (1768) та Ж. Лаперуз (1787). Кожен з них був впевнений, що вiдкрив новi, невiдомi острови.
Чукотська карта
Колись дуже популярною була пiсенька про те, що разом з географiчними вiдкриттями е й географiчнi закриття. Жарти жартами, але такi випадки також траплялися. Географiчнi закриття – це здебiльшого виправлення помилок, зроблених попереднiми географами. Але не треба думати, що тi, хто були першими, недбайливо ставилися до своiх обов’язкiв. Зовсiм нi, вони намагалися якомога точнiше визначити координати нових островiв, рiчок, заток. Проте зовсiм невеликi помилки в обчисленнi могли призвести до того, що один i той самий острiв раптово опинявся вiдразу у двох мiсцях. Саме так, скажiмо, сталося з островами Гангес – iспанцi вiдкрили iх у XVII столiттi i дали iм назви Ідху, Бонiн та Волькано, а на зворотному шляху не впiзнали iх i назвали вдруге. До речi, ця помилка була виправлена лише в 1965 роцi.
Ще 50 рокiв тому на картах, що були виданi у Великiй Британii, бiля деяких островiв можна було побачити спецiальнi позначки, що означали «положення сумнiвне» чи «iснування сумнiвне».
Звичайно ж, найбiльше таких помилок трапляеться поблизу берегiв Антарктиди, оскiльки там за острови нерiдко мають… так, ви вже здогадалися – айсберги. Деякi з них велетенськi за розмiром. Наприклад, у 1951 роцi на пiвднi Тихого океану було знайдено крижаний острiв 97 км завширшки та 335 км завдовжки (трохи бiльше за Вiрменiю!). А якщо ви порiвняете сучасну берегову лiнiю Антарктиди з тiею, що зображена ii вiдкривачами, ви будете дуже здивованi: деякi бухти, миси i навiть цiлi гори просто зникли з сучасних мап! Внаслiдок потеплiння величезнi масиви льодовикiв сповзають до океану й утворюють все новi й новi айсберги.
Ще однiею причиною географiчних закриттiв е зникнення географiчних об’ектiв. Обличчя Землi постiйно змiнюеться: там, де колись шумiли морськi хвилi, зараз здiймаються гори. Рiчки протягом столiть прокладають новi русла, на мiсцi родючих земель виникають пустелi… Щоправда, бiльшiсть змiн вiдбуваеться дуже повiльно, майже непомiтно для людського ока. Знаменитий Нiагарський водоспад щороку «з’iдае» вiд 70 до 90 см скелi, з якоi вiн падае. За час свого iснування водоспад вiддалився вiд мiсця свого виникнення бiльш нiж на 10 км. Якщо вiн просуватиметься з такою швидкiстю, то приблизно за 20 тисяч рокiв досягне озера Ерi, а потiм перестане iснувати.
Людство почало вiдкривати Землю багато тисячолiть тому. І на цьому шляху пройшло декiлька етапiв. Уявiть собi тi часи, коли людина тiльки-но почала вiдрiзнятися вiд тварин. Первiснi племена мали власну «територiю», яка була добре вiдома всiм членам роду. Але сприймали вони ii зовсiм не так, як ми зараз. Скелi були мiсцем, де можна сховатися вiд хижакiв та знайти камiння для виготовлення знарядь працi. Лiси та степи – мисливськими угiддями та мiсцем, де можна зiбрати iстiвнi ягоди, горiхи та корiння.
Морська карта 1500 року
Напад морського чудовиська на корабель
Першими у свiтi шляхами були рiчки. У середнiх широтах ними можна було подорожувати i влiтку – на плотах та човнах, i взимку, коли крига вкривала iх. Цiкаво, що в деяких первiсних племен, що оселялися поблизу великих рiчок, не було уявлення про чотири сторони свiту. Вони спочатку розрiзняли лише двi: за течiею або проти течii. Першi в iсторii людства експедицii рушали вздовж рiчок. Скажiмо, давнi египтяни, про яких ми розповiмо в одному з подальших нарисiв, здавна мрiяли вiдшукати виток Нiлу – мiсце, де, за iхнiми уявленнями, жили боги.
Минали столiття, люди поступово розширювали своi уявлення про навколишнiй свiт, вони почали приручати тварин, якi могли рухатися набагато швидше за пiшохода. Стали можливими подорожi на далекi вiдстанi. Для розведення деяких тварин потрiбно було весь час пересуватися з мiсця на мiсце, i кочовi народи постiйно мандрували в пошуках пасовищ.
Щоб усвiдомити масштаби географiчних уявлень народiв, життя яких залежало вiд полювання, наведемо лише один приклад. Американськi iндiанцi, полюючи на бiзонiв, за мисливський сезон проходили понад двi тисячi кiлометрiв! На цьому довгому шляху вони б неодмiнно заблукали, якби не мали нiяких орiентирiв. Історики встановили, що мисливцi користувалися мапами, якi були нанесенi на бересту або оленячу шкiру. До речi, подiбнi мапи були вiдомi й мешканцям Сибiру та Далекого Сходу. Вони були напрочуд точними i давали змогу легко орiентуватися на мiсцевостi.
Торговi стосунки були ще однiею можливiстю дiзнатися про новi землi та моря. Скажiмо, в давньогрецьких полiсах можна було купити товари не тiльки з островiв Середземного моря, але й з Єгипту, Скiфii, навiть з далекоi Лiвii. Історiя знае багато прикладiв того, як мiста ставали вiдомими завдяки майстерностi мiсцевих мешканцiв. Толедськi клинки, венецiанське скло, паризькi моднi сукнi – все це було вiдомо навiть тим, хто жодного разу не пускався в мандри… А купцi нерiдко були справжнiми першопрохiдниками. У пошуках нових товарiв та ринкiв вони влаштовували на власнi кошти експедицii, тiсно спiлкувалися з тими, хто бував у далеких краях, складали власнi мапи…
Подальший розвиток географii тiсно пов’язаний з вiйськовими походами. Пiд час розквiту могутнiх держав дуже часто виникала необхiднiсть у нових землях для вирощування культурних рослин, у рiзноманiтних корисних копалинах… Тi краiни, де кiлькiсть родовищ була великою, швидше розвивалися i вели широку торгiвлю з iншими державами. Звичайно ж, родовища поступово вичерпувалися. Окрiм того, землеробство було ще недосконалим, тому землi з кожним роком давали все менший врожай. Тому необхiдно було шукати ще не зайнятi територii або починати вiйну з сусiдами, щоб знов отримати доступ до сировини та родючих земель. Бiльш слабкi племена, зазнавши поразки, часто були змушенi шукати собi нове мiсце пiд сонцем. Найближчi землi були зайнятi, тому iм доводилося долати величезнi вiдстанi, перш нiж вони знаходили нову батькiвщину.
З плином часу залишалося все менше незайнятих територiй, поступово визначалися кордони мiж державами. На Землi виникло кiлька осередкiв цивiлiзацii, якi мали власнi уявлення про свiт. Якщо ви поглянете на мапи, зробленi приблизно в той самий час в рiзних краiнах, то побачите, що в центрi розмiщувалися найбiльш дослiдженi землi, далi були зображенi сусiднi краiни, а решта територii землi та океану залишалася поза увагою картографiв. Коли не було точних вiдомостей, iх часто замiнювали рiзноманiтнi мiфи та легенди. Невiдомi краiни здавалися чимось таким несхожим на батькiвщину, що iх охоче «населяли» чудовиськами та рiзними дивницями.
Так уявляли морського змiя
Епоха Великих географiчних вiдкриттiв (кiнець XV – початок XVII столiття) стала важливим етапом у географii. До цього часу европейцям було вiдомо близько однiеi чвертi Землi. Індiя, Японiя, Китай здавалися майже мiфiчними краiнами, а про обидвi Америки, Австралiю та Антарктиду й зовсiм було невiдомо. Втiм, навiть пiсля того як цi континенти було вiдкрито, iхнi внутрiшнi областi довгий час залишалися нерозвiданими. Потрiбнi були сотнi експедицiй, зусиллями яких у XIX столiттi поняття terra incognita – «невiдома земля» – стало лише екзотичним висловом.
Згiдно з легендою, праотець чеського народу Чех у V столiттi привiв свое плем’я до прекрасноi долини з лiсами та гаями, з луками та нивами. Навкруги здiймалися гори. Чех зiйшов на пагорб Ржип i благословив свiй народ: «Будете жити в достатку, а гори стануть вам охороною».
У цiй книжцi ви зустрiнетесь iз видатними мандрiвниками, чиi iмена золотими лiтерами вписанi в iсторiю людства. Бартоломеу Дiаш, Христофор Колумб, Фернан Магеллан, Девiд Лiвiнгстон, Петро Петрович Семенов-Тян-Шанський, Микола Михайлович Пржевальський – цi iмена вiдомi кожнiй обiзнанiй людинi в усьому свiтi. Але не слiд забувати, що поруч з цими великими людьми працювало безлiч тих, чиi iмена залишилися невiдомими. Учасники кругосвiтнiх подорожей, картографи та художники, носii та мисливцi… Всi цi люди також мають пишатися своiм внеском у велику справу дослiдження нашоi планети. Згадаемо iх непомiтний подвиг i рушаймо в путь. На нас чекають невiдомi епохи i далекi горизонти!
Роздiл I Географiчнi вiдкриття Давнього свiту та Середньовiччя
Географiчнi вiдкриття народiв Близького Сходу
Фiнiкiйцi й таемницi двох океанiв
У давнину на схiдному березi Середземного моря жив працьовитий i пiдприемливий народ – фiнiкiйцi. Так iх називають завдяки грекам, самi ж вони називали себе хананеями, а свою землю Ханааном. Фiнiкiйцiв вiдносять до пiвнiчно-захiдноi групи семiтських племен, i за походженням i мовою вони дуже близькi до евреiв.
Ханаан був краiною гористою, тому земель, придатних для обробки, не вистачало. Проте фiнiкiйцi знайшли вихiд – вони тягали землю на схили гiр вручну, в кошиках, i на збудованих таким чином терасах садовили рослини. Але навiть це не рятувало винахiдливих синiв Ханаана вiд голоду – зростала кiлькiсть населення, i фiнiкiйцi все бiльше й бiльше залежали вiд моря. Вони вмiли робити човни зi стовбурiв кедрiв, тому могли ловити рибу, хоча далеко вiд берега не вiдпливали. Але справжнiми мореплавцями фiнiкiйцi стали, коли навчилися будувати невеликi мiцнi кораблi i вирушили в сусiднi краiни. Нинiшнi iсторики часто називають хананеiв наймайстернiшими мореплавцями давнини. Але питання про те, як далеко плавали iхнi кораблi, досi залишаеться вiдкритим.
У морях двох океанiв
Прямуючи вздовж берегiв Ханаана на пiвдень, мореплавцi потрапили в гирло Нiлу. Так вони почали торгувати з Єгиптом. Ця торгiвля була вигiдна обом сторонам. Вино й оливкове масло – те, чим багата була Фiнiкiя завдяки наполегливiй працi хлiборобiв, – египтяни купували охоче. Був i «живий товар» – раби, що в тi часи нiкого не бентежило.
