Казка про Рудого i Квашеного
Беатрiкс Елен Поттер
Шкiльна бiблiотека украiнськоi та свiтовоi лiтератури
Елен Беатрiкс Поттер (1866—1943) – популярна англiйська дитяча письменниця й талановита художниця. Скiльки себе пам'ятала, вона завжди любила малювати, а ще любила тварин i без кiнця малювала саме iх. У ii малюнках пухнастi звiрятка обзаводилися iменами, модно одягалися, одружувалися, мали дiтей… Так поступово складався неповторний стиль прекрасноi художницi. Пiзнiше Поттер почала писати про своiх вихованцiв дивовижнi iсторii. ii чарiвнi казки про звiрят, милi та добрi, з чудовими малюнками, люблять дiти i дорослi у всьому свiтi, iх перекладено 35 мовами.
До цiеi книжки увiйшли казки про котiв: «Казка про Тома Кошеня», «Казка про Рудого i Квашеного», «Історiя про мiс Манюню», «Котячий рулет» та «Казка про пирiг i форму для випiчки». Вони проiлюстрованi малюнками самоi Беатрiкс Поттер.
Це новий переклад украiнською всесвiтньо вiдомих казок.
Беатрiкс Поттер
Казка про Рудого i Квашеного
Казка про Тома Кошеня
Присвячуеться всiм пустунам, особливо тим, що люблять забиратися на мур навколо мого саду
Жили-були собi трое кошенят, а звали iх Пушинка, Том Кошеня i Манюня.
У них була чудова м’якенька шерстка – справжнi маленькi шубки! І вони любили борюкатися на крильцi й гратися у пилюцi.
Але одного дня до iхньоi мами мiсiс Табiти Хап мали прийти гостi на чай. Отож вона покликала дiтей у дiм, щоб вимити й одягти iх перед приходом вишуканого товариства.
Спочатку вона умила й витерла iм обличчя (це на малюнку Манюня).
Потiм вичистила щiткою iхне хутро (а це Пушинка).
А пiсля того розпушила iхнi хвостики й вусики (а тут уже Том Кошеня). Том був страшенно вередливий i дряпався.
Мiсiс Табiта Хап одягла на Манюню й Пушинку чистi фартушки й платтячка з мережаними комiрцями. А потiм подiставала всiлякi наряднi, але незручнi одежинки з усiх скринь i комодiв, аби гарно вбрати свого сина Томаса.
Том Кошеня був товстуном та ще й нiвроку пiдрiс, тож кiлька гудзикiв вiдлетiли вiдразу. Мама мусила попришивати iх назад.
Коли усi трое кошенят були готовi, мiсiс Табiта необачно вiдправила iх гуляти в садок, аби вони не заважали iй готувати гарячi тости з маслом.
– Тiльки ж дивiться не забруднiть своi платтячка, дiтки! Тепер мусите ходити на заднiх лапках. І тримайтеся подалi вiд бруднючоi ями з жужелицею, i вiд Курочки Саллi, i вiд свинарника, i вiд Качок-О’Зерних!
Манюня i Пушинка пiшли по садовiй стежцi невпевненим кроком. Зрештою вони наступили на своi фартушки i гепнулися носами в траву.
Коли вони пiднялися, на iхнiх платтячках було по кiлька зелених плям!
– А давайте видряпаемося по купах камiння й усядемося на садовому мурi, – сказала Манюня.
Вони повдягали своi фартушки задом наперед, i полiзли вгору – стриб-скок з каменя на камiнь. Бiле мереживо з плаття Манюнi вiдiрвалося й упало вниз на дорогу.
А Том Кошеня зовсiм не мiг стрибати, оскiльки мусив ходити на заднiх лапах та ще й у штанях. Вiн продирався вгору по камiнню поступово, ламаючи стебла папоротi й сiючи гудзики направо й налiво.
Том був геть змучений, коли нарештi вибрався на верх муру.
Манюня й Пушинка намагалися зiбрати його докупи. Його капелюх злетiв з голови, а гудзики повiдривалися всi до решти.
Поки вони боролися з цими негараздами, знизу почулося – чап-чап, чап-чалап! Це три Качки-О’Зернi йшли вгору крутою дорогою, крокуючи одна за одною качиним маршем – чап-чап, чап-чалап! чап-чап, чап-чалап!
Вони зупинилися, стоячи вервечкою, й утупилися поглядом у кошенят. Очицi в них були дуже маленькi i виглядали вони здивованими.
Тодi двi качки, Ребекка i Джемiма Качки-О’Зернi, пiдняли з землi капелюха й мереживо й одягли iх на себе.
Пушинка розреготалася так, що впала з муру. Манюня й Том полiзли вниз услiд за нею, фартушки й решта Томового одягу позлiтали, доки вони спускалися.
– Ходiть сюди, пане Дрейку Качуре, – сказала Манюня, – ходiть допоможiть нам одягти Тома. Застiбнiть його!
Мiстер Дрейк Качур-О’Зерний наблизився, трохи перевальцем, й попiднiмав iз землi рiзнi предмети одягу.
Але одягнув вiн iх на себе самого! Сидiли вони на ньому ще гiрше, нiж на Томовi Кошенятi.
– Який сьогоднi гарний ранок! – промовив мiстер Дрейк Качур-О’Зерний.
І вiн, а також Джемiма та Ребекка Качки-О’Зернi попрямували далi своею дорогою, тримаючи крок – чап-чап, чап-чалап! чап-чап, чап-чалап!
Потiм у садок вийшла Табiта Хап i побачила, як ii кошенята сидять на мурi зовсiм без одежi.
Вона стягла iх зi стiни, дала прочухана i забрала додому.
– Моi друзi з’являться з хвилини на хвилину, i як я вас таких iм покажу?! Який пасаж! – вигукнула мiсiс Табiта Хап.
Вона вiдправила iх у кiмнату нагорi i, менi неприемно про це розповiдати, сказала своiм приятелям, що дiти захворiли на кiр i лежать у лiжку, хоча це й була неправда.
Зовсiм навпаки, вони не були в лiжку, не лежали в ньому принаймнi.
Якимось чином нагорi здiйнявся такий страшний гармидер, що це геть зiпсувало шляхетнiсть i статечнiсть чаювання.
А я гадаю, що менi доведеться написати ще одну, бiльшу книжку, аби розповiсти iншi iсторii про Тома Кошеня.
А щодо Качок-О’Зерян, то вони пiшли на ставок.
Увесь одяг iз них вiдразу ж злiз, бо на ньому не було гудзикiв.
І вiдтодi мiстер Дрейк Качур-О’Зерний, i Джемiма, i Ребекка усе ще його намагаються знайти.
Казка про Рудого i Квашеного
Присвячуеться зi щирою повагою старому мiстеровi Джону Тейлору, який гадае, що може зiйти за мишку Вовчка (три роки прикутий до лiжка i жодноi скарги!) [1 - Казка присвячена власниковi крамницi Джону Тейлору, який був прикутий до лiжка. Вiн дуже хотiв стати одним з героiв книжок Беатрiкс Поттер i казав, що може зiйти за мишу вовчка. Беатрiкс Поттер увела його в казку як Джона Вовчка.]
В одному селi стояла собi колись крамничка. Назва ii була написана на вивiсцi над вiкном: «Рудий i Квашений».
Це була невеличка крамничка, що за розмiром саме пасувала лялькам, – Лусiнда та ii лялька-кухарка Джейн завжди купляли собi бакалiйнi товари в Рудого й Квашеного.
Прилавок усерединi за висотою якраз пiдходив для кроликiв. Рудий i Квашений продавали червонi в горошок носовi хусточки за пеннi й три фартинги.
