Казка про поросятка Робiнзона
Беатрiкс Елен Поттер
Шкiльна бiблiотека украiнськоi та свiтовоi лiтератури
Елен Беатрiкс Поттер (1866—1943) – популярна англiйська дитяча письменниця й талановита художниця. Скiльки себе пам'ятала, вона завжди любила малювати, а ще любила тварин i без кiнця малювала саме iх. У ii малюнках пухнастi звiрятка обзаводилися iменами, модно одягалися, одружувалися, мали дiтей… Так поступово складався неповторний стиль прекрасноi художницi. Пiзнiше Поттер почала писати про своiх вихованцiв дивовижнi iсторii. ii чарiвнi казки про звiрят, милi та добрi, з чудовими малюнками, люблять дiти i дорослi у всьому свiтi, iх перекладено 35 мовами.
До цiеi книжки увiйшли «Казка про поросятка Робiнзона» та «Казка про поросятка Чемнi». Вони проiлюстрованi малюнками самоi Беатрiкс Поттер.
Це новий переклад украiнською всесвiтньо вiдомих казок.
Беатрiкс Поттер
Казка про поросятка Робiнзона
Казка про поросятка Робiнзона
Глава I
Коли я була дитиною, то часто iздила вiдпочивати до моря. Ми зупинялися в невеликому мiстi, де була гавань, i рибальськi човни, i самi рибалки. Вони виходили в море пiд вiтрилами ловити в своi сiтi оселедцiв. А коли човни знову поверталися додому, то виявлялося, що дехто пiймав тiльки кiлька рибин. А iншi наловили так багато, що неможливо було iх вивантажити на причалi. І тодi коней з вiзками заганяли в мiлку воду, коли був вiдплив, щоб перестрiти перевантаженi човни. Рибу перекидали лопатами через борт прямо у вiзки, а потiм везли на залiзничну станцiю, де вже чекав товарний поiзд зi спецiальними рибними вагонами.
Велике пожвавлення наставало, коли рибальськi човни поверталися з гарним уловом оселедця. Половина населення мiста збiгалася до причалiв, включно з котами.
Серед них була бiла кiшечка на ймення Сьюзан, яка нiколи не пропускала зустрiчi човнiв. Вона належала дружинi старого рибака, якого звали Сем. А в дружини iм’я було Бетсi. Вона мала ревматизм, i в неi не було iншого товариства, окрiм Сьюзан i п’яти курочок. Бетсi сидiла перед вогнищем, i спина в неi болiла, тож вона стогнала «Ой! Ой!» щоразу, як iй доводилося пiдкинути вугiлля в багаття i помiшати черпаком у горщиковi. Сьюзан сидiла навпроти Бетсi. Вона жалiла Бетсi i дуже хотiла, аби вона сама вмiла пiдкидати вугiлля й помiшувати в горщиковi. Цiлiсiнький день вони просиджували бiля вогню, поки Сем рибалив у морi. Зазвичай вони випивали по чашцi чаю з молоком.
– Сьюзан, – сказала Бетсi, – менi важко пiдвестися. Вийди за ворота, подивися, чи не видно човна Хазяiна.
Сьюзан вийшла i скоро повернулася. Так вона виходила в садок три чи чотири рази. Нарештi вже надвечiр побачила вiтрила рибальськоi флотилii, яка запливала в гавань iз моря.
– Бiжи на набережну, попроси у Хазяiна шiсть оселедцiв. Я приготую iх на вечерю. Вiзьми мого кошика, Сьюзан.
Сьюзан узяла кошик, а ще позичила в Бетсi ii чепчика i невелику картату хустку. Я бачила ii, як вона поспiшала донизу в гавань.
Іншi коти також виходили з будинкiв i збiгали вниз по крутих вуличках, що вели до моря. А були ще качки. Я пам’ятаю, що це були такi особливi качки з чубчиками, якi виглядали, наче шотландськi берети з помпоном. Усi поспiшали, щоб зустрiти човни – майже всi. Я зустрiла тiльки одну особу, пса на прiзвисько Куций, який iшов у протилежному напрямковi. У пащi вiн нiс паперовий пакунок.
Деякi собаки байдужi до риби. Куций ходив до м’ясника купляти вiдбивнi з баранини для себе, й для Боба, i Персi, i мiс Рози. Куций був великим, серйозним, вихованим коричневим псом iз куцим хвостом. Вiн мешкав iз Бобом, ретривером, Персi, котом та Мiс Розою, господинею дому. Куций колись належав дуже багатому старому джентльменовi, а коли той помирав, то залишив грошi на утримання Куцого – десять шилiнгiв щотижня аж до самого кiнця його життя. Ось чому Куций, Боб i кiт Персi жили разом в гарному маленькому будиночку.
Сьюзан зi своiм кошиком зустрiла Куцого на розi вулицi Брод-стрит. Сьюзан зробила кнiксен. Вона б хотiла зупинитися й розпитатися про Персi, от тiльки ж мусила поспiшати, щоб зустрiти човен. Персi був кульгавим, вiн колись пошкодив свою лапу – вона потрапила пiд колесо молочникового вiзка.
Куций позирнув на Сьюзан куточком ока, помахав хвостом, але не зупинився. Вiн не мiг уклонитися чи сказати: «Добрий день», бо боявся виронити пакунок з баранячими вiдбивними. З Брод-стрит вiн завернув у провулок Жимолостi, де власне й мешкав, поштовхом вiдчинив вхiднi дверi й щез у глибинi дому. Скоро звiдти запахло смаженим м’ясом, i я не сумнiваюся, що Куций, i Боб, i мiс Роза добре поласували вiдбивними з баранини.
А Персi не змогли знайти, коли почався обiд. Вiн вислизнув через вiкно i, як i решта котiв у мiстечку, побiг зустрiчати риболовецьку флотилiю.
Сюзан поспiхом пройшла по Брод-стрит i зрiзала шлях до гаванi, спустившись по крутих сходах. А мудрi качки пiшли iншою дорогою, в обхiд по набережнiй. Бо сходи були занадто стрiмкими й слизькими для будь-кого, хто не вмiв триматися на ногах так добре, як коти. Сьюзан збiгла вниз хутко й легко. Усього було сорок три сходинки, затиснутi мiж високими заднiми стiнами будинкiв, так що були вони досить темними й брудними.
Запах канатiв i смоли, а також сильний гамiр долинали знизу. А в самому кiнцi сходiв була вже набережна й причали, що розташувалися поруч iз внутрiшньою гаванню.
Якраз був вiдплив, води не було, i судна вiдпочивали на брудному мулi. Кiлька кораблiв були пришвартованi поряд iз причалами, решта стояли на якорi з внутрiшнього боку хвилерiзу.
Бiля сходiв саме вивантажували вугiлля з двох закiптюжених вуглевозiв, якi називалися «Гойда Гоп» iз Сандерленда i «Брик Геп» з Кардiфа. Вантажники бiгали по палубi з тачками, повними вугiлля, крани переносили ковшi з вугiллям з кораблiв на берег i висипали його з гучним грюкотом i стукотом.
Далi вздовж берега iнший корабель пiд назвою «Фунт свiчок» завантажувався рiзним крамом. Тюки, бочки, ящики, барила – усi види товарiв вiдправлялися в трюм. Матроси й портовi вантажники щось гукали, ланцюги дзвякали й брязкали. Сьюзан чекала нагоди, щоб просковзнути повз шумну юрбу. Вона дивилася на бочку з сидром, яка крутилася й гойдалася в повiтрi, доки ii з берега перетягали на палубу «Фунта свiчок». Рудий кiт, який розсiвся собi на такелажi, також спостерiгав за бочкою.
Канат тягнувся через шкiв, бочка, розкачуючись, опускалася на палубу, де на неi вже чекав матрос.
– Обережно! Бережiть голову, молодий паничу! Вiдiйдiть з дороги!
– Кув?, кув?, кув?! – пророхкало мале рожеве порося, метнувшися геть по палубi «Фунта свiчок».
Рудий кiт на такелажi простежив очима за маленьким рожевим поросям. Рудий кiт на такелажi перевiв погляд на Сьюзан, що стояла на березi. Рудий кiт пiдморгнув iй.
Сьюзан було дивно бачити свинку на борту корабля. Але iй треба було поспiшати. Вона прокладала собi дорогу вздовж набережноi помiж вугiлля, i кранiв, i чоловiкiв, якi котили перед собою вiзки на колесах, i гамору, i запахiв. Вона проминула рибний базарчик, i ящики з рибою, i сортувальнi рибнi столи, i бочки, якi жiнки наповнювали оселедцем i сiллю.
Чайки пiкiрували вниз i кричали. Сотнi рибних ящикiв i тонни свiжоi риби завантажувалися в трюм невеликого пароплава. Сьюзан була рада, коли натовп нарештi залишився позаду, по значно коротшому прольоту сходiв вона спустилася на берег зовнiшньоi гаванi. Незабаром з кахканням перевальцем пiдiйшли й качки. Човен старого Сема, «Бетсi Тiммiнс», останнiм з оселедцевоi флотилii й тяжко завантажений обiгнув хвилерiз i зарився своiм тупим носом у прибережну гальку.
Сем був у пiднесеному настроi, йому повезло з великим уловом. Вiн i його партнер та ще двое хлопцiв-помiчникiв почали перевантажувати свою рибу у вiзки, через вiдплив було занадто мiлко, аби пiдiйти на рибальському човнi до самоi набережноi. А човен був повний оселедцiв.
Проте, чи гарним, чи поганим був улов, Сем нiколи не забував кинути Сьюзан пригорщу оселедцiв.
– Ось оце для двох шановних дам i гарячоi вечерi! Лови iх, Сьюзан! І щоб усе по-чесному! Ось оце роздавлена рибка для тебе! А все решту вiднеси Бетсi.
Качки плескалися у водi й гелготали, чайки кричали й пiкiрували вниз. Сьюзан вибралася нагору по сходах зi своiм кошиком iз оселедцями й попрямувала додому бiчними вуличками.
Стара Бетсi приготувала два оселедцi для себе й для Сьюзан, а ще двох – Семовi на вечерю, коли вiн прийде додому. А потiм вляглася до лiжка з пляшкою гарячоi води, замотаною у фланелеву спiдницю, щоб зарадити своему ревматизмовi.
Сем з’iв вечерю i випалив люльку бiля камiна, а потiм лiг спати. Але Сьюзан iще довго сидiла бiля вогнища, поринувши у думки. Вона думала про багато чого рiзного – про рибу, i качок, i Персi з кульгавою лапкою, i про собак, якi полюбляють вiдбивнi з баранини, i про рудого кота на кораблi, i про свинку. Сьюзан думала, що це дивно – бачити свиню на кораблi з назвою «Фунт свiчок». Мишi визирали з-пiд дверей шафи. Дрова у вогнищi перетворилися на попiл. Сьюзан тихенько муркотала увi снi, i снилися iй рибки й свинки. Вона все нiяк не могла збагнути, що робить поросятко на борту корабля. А от я знаю про нього все!
Глава II
Ви ж пам’ятаете пiсеньку про Пугача i Кицьку та iхнiй гарний зелений човен? Як «взяли вони мед i кiлька монет, загорнутих в крупну банкноту»?
Грай гiтаро, брень-брень, рiк пливли вони й день
У краiну, де дерево Бонгi росте,
От вам правда уся – стрiли там порося
А у носi у нього кiльце, як на те!
Ой, брень-брень, срiбне в носi кiльце, як на те![1 - Цитуеться вiдомий вiрш Едварда Лiра. Пугач i Кицька, коли пливли в човнi, закохалися й вирiшили одружитися, але в них не було обручки. У краiнi дерева Бонгi вони натрапили на свинку, у якоi в носi було кiльце. Пугач i Кицька купили кiльце й змогли повiнчатися (прим. перекладача).]
Так ось, я розкажу вам iсторiю того поросяти i чому воно стало жити в краiнi, де дерево Бонгi росте.
Коли ця свинка була маленькою, вона жила в Девонширi зi своiми тiтоньками мiс Рохою i мiс Брьохою на фермi, що звалася «Там-де-Кнур». Щоб дiстатися до iхньоi затишноi, вкритоi соломою хатки, що стояла посеред саду, треба було пiднятися вгору крутим червонястим Девонширським шляхом.
Грунт там був червоним, трава зеленою, а далеко внизу виднiлися рудi скелi i шматочок яскраво-синього моря. Кораблi пiд бiлими вiтрилами запливали з моря у гавань Стiмута.
Я часто зауважувала, що девонширськi ферми мають чудернацькi назви. Якби ви колись побачили «Там-де-Кнур», ви б, мабуть, подумали, що мешканцi там теж дивакуватi! Тiтонька Роха була вгодованою плямистою свинею, яка тримала курей. Мiс Брьоха була дебелою усмiхненою чорною свинею, яка займалася пранням. У цiй iсторii про них ми не почуемо багато. Вони вели сите життя, в якому не вiдбувалося нiяких подiй, а в кiнцi мали стати беконом. А от iхньому небожевi Робiнзону судилося пережити найнеймовiрнiшi з пригод, якi будь-коли траплялися зi свинею.
Поросятко Робiнзон був дуже симпатичним маленьким хлопчиком, рожево-бiлого кольору з невеличкими блакитними очицями, товстими щоками й подвiйним пiдборiддям, i з задраним угору п’ятачком, в якому було продiте справжне срiбне кiльце. Робiнзон мiг бачити це кiльце, якщо заплющував одне око, а друге скошував убiк.
Вiн був завжди задоволений i щасливий. Цiлiсiнький день гасав усюди по фермi, наспiвуючи сам собi коротенькi пiсеньки, й пiдкувiкуючи «Кувi, кувi, кувi!» Його тiтоньки так сумували за цими пiсеньками, коли Робiнзон покинув iхнiй дiм.
– Кувi? Кувi? Кувi? – вiдповiдав вiн, як до нього хтось звертався. – Кувi? Кувi? Кувi? – вислуховував вiн спiврозмовника, схиливши голову вбiк i примруживши одне око.
