Тiк-Ток з Краiни Оз
Лiман Френк Баум
Шкiльна бiблiотека украiнськоi та свiтовоi лiтератури
Про Механiчну людину – Тiк-Тока казкар Лiман Френк Баум згадуе в багатьох своiх книжках. Однак у цiй розповiдi автор вирiшив придiлити улюбленому персонажу значно бiльше уваги, зробивши його одним з головних героiв. Бо щиро захоплюеться такими рисами Тiк-Тока, як безстрашнiсть i вiдданiсть друзям. От i цього разу Механiчна людина без зволiкань вирушила назустрiч небезпецi, аби допомогти Косматому чоловiчку знайти зниклого безвiсти брата. І хоч першу битву, зустрiвшись з ворогом сам на сам, вiн програв, це не похитнуло вiру смiливця в майбутню перемогу.
Лiман Френк Баум
Тiк-Ток з Краiни Оз
© Б. Е. Носенок, переклад украiнською, 2020
© О. А. Гугалова-Мешкова, художне оформлення, 2020
© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2010
?
Із присвятою Луi Фердинанду Готшалку, чиi солодкi та витонченi мелодii насиченi справжнiм духом казковоi краiни[1 - Луi Фердинанд Готшалк (1864–1934) – американський композитор, диригент (примiтка перекладача).]
До моiх читачiв
Вельми помiтний успiх моеi минулорiчноi казки «Латочка з Краiни Оз» додае впевненостi, що моiм читачам подобаються оповiдання про Краiну Оз «найбiльше за всi iншi», як написала менi одна дiвчинка. Отож, моi любi, до вашоi уваги нова iсторiя про Оз, де ви дiзнаетеся про Анну, Королеву Ух-Ти-Фу, якiй Тiк-Ток допомагав перемогти нашого старого знайомого – Короля Номiв. У нiй також розповiдаеться про Бетсi Боббiн i про те, як пiсля багатьох пригод вона нарештi дiсталася дивовижноi Краiни Оз.
Існуе п’еса пiд назвою «Людина Тiк-Ток з Краiни Оз», але це не те саме, що казка «Тiк-Ток з Краiни Оз». Хоч деякi пригоди, записанi в цiй книжцi, а також тi, про якi йдеться в деяких iнших оповiдях про Оз, теж згадуються в цiй п’есi. Тi, хто бачив п’есу, i тi, хто читав iншi оповiдання про Краiну Оз, знайдуть у цiй iсторii багато дивних персонажiв та пригод, про якi вони ранiше нiколи не чули.
У листах, якi менi пишуть дiти, висловлюеться побажання написати iсторiю про Тротта та Капiтана Бiлла у Краiнi Оз, де вони зустрiнуться з Доротi та Озмою. Крiм того, моi маленькi читачi вважають, що Гудзик-Розумник повинен познайомитися з Щасливцем Ойо.
Як ви знаете, я передовсiм мав поговорити про цi справи з Доротi за допомогою бездротового зв’язку, бо це единий спосiб спiлкуватися з моiми друзями iз Краiни Оз. Тож коли я запитав ii про цю iдею, вона вiдповiла: «То ви нiчого не чули?». Я сказав, що нi. А незабаром отримав повiдомлення по бездротовому зв’язку вiд Доротi, яка сказала: «Гаразд, тодi я швиденько розповiм вам про це, i тодi ви матимете змогу написати книжку, щоб подiлитися цiею iсторiею з дiтьми».
Отже, якщо Доротi дотримаеться слова, i менi вдасться написати ще одну книжку про Краiну Оз, то ви, мабуть, зрозумiете, як усi цi персонажi зiбралися у знаменитому Смарагдовому мiстi. Тим часом я хочу сказати всiм своiм маленьким друзям, кiлькiсть яких щороку збiльшуеться на багато тисяч, що я дуже вдячний iм за iхню прихильнiсть до моiх iсторiй i за чудовi маленькi послання, якi я постiйно отримую. Я майже впевнений, що серед американських дiтей у мене стiльки друзiв, скiльки в будь-якого нинi живого оповiдача, i це робить мене надзвичайно щасливим.
ЛІМАН ФРЕНК БАУМ
Маеток «Озкот», Голлiвуд, Калiфорнiя, 1914 рiк
I. Армiя Анни
– Не пiдмiтатиму! – крикнула Анна. – Не буду, i все! Я вище цього.
– Але хтось же повинен пiдмести, – вiдповiла iй на цi слова молодша сестра Сейлi. – Інакше ми потонемо у смiттi. Ти ж старша, ти – глава сiм’i.
– Я – Королева Ух-Ти-Фу, – пихато вiдрубала Анна, а потiм зiтхнувши, додала. – Щоправда, королiвство в мене невелике, та й найбiднiше в усiй Землi Оз.
Це була чистiсiнька правда. Високо в горах, у далекому куточку прекрасноi Краiни Оз, загубилася невеличка долина, названа Ух-Ти-Фу. Їi нечисленнi мешканцi були задоволенi життям i не думали про те, щоб перетнути гори й дiстатися до бiльш обжитих мiсць.
Вони знали, що в Краiнi Оз, у чудовому Смарагдовому мiстi, проживае прекрасна Принцеса Озма, яка править усiма народами, включно з iхнiм. Проте простий народ, що населяв Ух-Ти-Фу, нiколи не бачив Озму.
В Ух-Ти-Фу була власна королiвська сiм’я – не стiльки для того, щоб управляти людьми, скiльки для того, щоб було чим пишатися. Озма не заперечувала проти того, щоб в рiзних частинах ii краiни були своi королi, королеви, iмператори та iншi правителi, – вони все одно пiдпорядковувалися чарiвнiй юнiй володарцi Смарагдового мiста i Краiни Оз.
Королем Ух-Ти-Фу була людина на iм’я Джол Джемкiф. Упродовж тривалого часу вiн виконував купу неприемних обов’язкiв: розбирав позови, повiдомляв людям, коли садити капусту i маринувати цибулю тощо. Тож усi були задоволенi його правлiнням. Однак сварлива дружина короля часто принижувала свого чоловiка.
Тому одного разу вночi король Джол перейшов через гори у Краiну Оз i зник назавжди. Прочекавши його кiлька рокiв, дружина вiдправилася на пошуки, залишивши правити свою старшу дочку Анну.
Чи була дiвчина готова до цього? Анна нiколи не забувала про день свого народження, адже тодi можна було влаштувати веселе свято з танцями, але вона давно вже не пам’ятала, скiльки iй рокiв. У краiнi, де всi живуть вiчно, нiхто не сумуе про минулi роки, i ми можемо просто сказати, що Королева Анна була вже досить дорослою, щоб самотужки варити варення, ось i все.
Утiм, нiякого варення вона не варила, ба бiльше – всiляко ухилялася вiд домашнiх справ. Анна була честолюбна, i ii серце краялося вiд того, що королiвство в неi крихiтне, а народ – дурний i недоладний. Інодi вона замислювалася над тим, що сталося з ii батьками там, за горами, у прекраснiй Краiнi Оз.
«Видно, там життя краще, раз вони не повернулися в Ух-Ти-Фу», – думала Анна. Тож коли Сейлi вiдмовилася пiдмiтати пiдлогу у парадному залi палацу, Анна оголосила своiй сестрi таку новину:
– Я йду звiдси. Мене нудить вiд цього iдiотського Ух-Ти-Фу.
– Ну то йди, – вiдповiла Сейлi. – Тiльки, гадаю, ти вчиняеш жахливу дурiсть.
– Чому це? – запитала Анна.
– Та тому, що тут ти – Королева, а Краiною Оз править Озма, i там ти будеш нiхто.
– О так, Королева, а в усьому королiвствi вiсiмнадцять чоловiкiв, двадцять сiм жiнок i сорок чотири дитини, – з гiркотою промовила Анна.
– У великiй Краiнi Оз народу, звичайно, бiльше, – розсмiялася Сейлi. – Може, збереш армiю, завоюеш Краiну Оз i сама станеш правителькою?
Сейлi навмисне дражнила Анну, щоб сильнiше ii розiзлити. Скорчивши наостанок пику, вона вирушила у двiр погойдатися в гамаку.
Тим часом уiдливi слова Сейлi змусили Анну задуматися.
З розповiдей вона знала, що у Краiнi Оз живуть мирнi люди, а сама Озма – всього лише дiвчинка. Вона добра до всiх своiх пiдданих, а вони пiдкоряються своiй правительцi, тому що люблять ii.
Навiть у далекому Ух-Ти-Фу було вiдомо, що армiя Озми – це лише двадцять сiм офiцерiв. Форма в них чудова, але зброi вони не носять, бо iм нема з ким битися. Щоправда, колись давно крiм офiцерiв у нiй був один рядовий, але Озма зробила його Головнокомандувачем i забрала в нього рушницю, щоб вiн, не приведи Господи, не поранив когось.
Чим бiльше Анна розмiрковувала на цю тему, тим сильнiшою ставала ii впевненiсть, що завоювати Краiну Оз буде легко. Варто тiльки зiбрати армiю – i вона стане правителькою Краiни Оз замiсть Озми. Потiм завоюе iншi краiни. А пiсля цього спробуе добратися до Мiсяця i завоювати його теж. Анна була войовничою натурою, з тих, якi готовi на будь-якi випробування, аби не сидiти без дiла.
«Справа за армiею», – вирiшила Анна. Вона перебрала в головi всiх чоловiкiв королiвства. Їх було рiвно вiсiмнадцять, нi бiльше нi менше, – не надто могутня армiя, що й казати. Однак, якщо воiни Анни зумiють завдати раптового удару, вони без втрат переможуть беззбройних офiцерiв Озми.
«Лагiднi й тихi завжди лякаються буйних i шалених, – подумала Анна. – Я, звичайно, не збираюся проливати кров, для мене це занадто сильне потрясiння, недовго i свiдомiсть втратити. Але якщо ми погрожуватимемо армii Озми, брязкаючи зброею, то, поза сумнiвом, вони впадуть передi мною на колiна, прохаючи пощади».
Мiркуючи таким чином, Королева Ух-Ти-Фу поступово переконала себе зважитися на цю авантюру.
«Що б не трапилося, – подумки казала собi Анна, – це буде краще, нiж сидiти за гратами в цiй злощаснiй долинi, прибирати будинок та лаятися з сестричкою Сейлi. Я, мабуть, готова ризикнути всiм: хтозна, може справа вартуватиме успiху».
У той же день Анна взялася за створення власноi армii. Першим, до кого вона вирушила, став Джо Яблуко, якого прозвали так через те, що в його садку росли яблука.
– Джо, – почала Анна, – я вирiшила завоювати свiт i хочу, щоб ти пiшов служити в мою армiю.
– Перепрошую, але навiть не пропонуйте менi таких дурниць, iнакше змусите мене з усiею чемнiстю вiдмовити Вашiй Величностi, – вiдповiв Джо Яблуко.
– Я й не збираюся нiчого тобi пропонувати. Я – Королева i наказую тобi йти служити, – вiдрiзала Анна.
– У такому разi менi, напевно, доведеться пiдкоритися, – сумно промовив Джо Яблуко. – Але тiльки, будь ласка, не забудьте, що я – важлива персона, i тому заслуговую на високий чин.
– Я зроблю тебе генералом, – пообiцяла Анна.
