Котономiка, або Як коти економiку будували
Олексiй Леонiдович Геращенко
Шкiльна бiблiотека украiнськоi та свiтовоi лiтератури
У такi давнi часи, що iх нiхто не пам’ятае, мiж кiшками й людьми спалахнула справжня ворожнеча. Тож комусь доведеться пiти… Та чи зможуть коти прожити без людей? А чому б i нi, якщо вчитимуться давати собi раду: добувати iжу, будувати житло, захищатися вiд ворогiв та й загалом думати про розвиток i майбутне. Проте з’ясувалося, що встановленi в котячiй краiнi порядки подобаються далеко не всiм. Хтось прагне порядку, а хтось – творчостi, хтось працюе абияк, а в когось – купа завзяття й енергii. Тож недовго чотирилапi протрималися однiею спiльнотою: згодом рiзнi групи котiв i рiзнi системи почали мiж собою змагатися. Хто з них переможе? Яка модель розвитку доведе свою життездатнiсть? Ще нiколи економiка не була такою захопливою! Бо це – КОТОНОМІКА – неймовiрна iсторiя про котячу краiну Кеторiю, що знайомить зi свiтом бiзнесу, торгiвлi, грошей, навчае, як взаемодiяти задля досягнення успiху та спiльноi вигоди.
Олексiй Геращенко
Котономiка, або Як коти економiку будували
Серiя «Шкiльна бiблiотека украiнськоi та свiтовоi лiтератури» заснована у 2010 роцi
© О. Геращенко, 2020
© О. Гугалова-Мешкова, художне оформлення, 2020
© А. Овчарова, iлюстрацii, 2020
© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2010
Шерпон потрапляе в халепу
Десь у далекому Непалi, високо в горах, заховалася вiд людського ока дивовижна мiсцина, населена веселими, прудкими, грацiйними кiшками. Нiкому про неi не було вiдомо.
Чому ж люди, якi пiдкорили собi найвiддаленiшi куточки землi, не змогли вiднайти цей край? Вiдповiдь проста: його надiйно сховала велетенська гора Мачапучре, що пiднеслася за хмари i на вершину якоi жодного разу нiхто з людей не пiднявся. З одного боку гори мирно жили корiннi непальцi та тибетцi – вони будували дерев’янi будиночки, вирощували рис i випасали на полонинах гiрських корiв – якiв, що давали iм молоко й хутро.
Так тривало iхне життя з поколiння в поколiння. Однак технiчний прогрес, хоч i з великим запiзненням, все-таки дiйшов до гiрських поселень: не так давно там запрацювали мобiльний зв’язок та iнтернет. Щоправда, мiсцевим жителям особливо не було куди телефонувати, а iнтернет вони сприймали наче казку, в якiй розповiдаеться про подii, що вiдбуваються десь в iнших галактиках. Адже для тутешнiх людей свiт закiнчувався горою Мачапучре, тож багато хто гадав, що за нею живуть боги, якi керують життям у всьому всесвiтi.
Мiсцевi жителi свято дотримувалися традицiй, якi залишили iм предки. Так, в давнiх непальських легендах iшлося про те, що колись дуже-дуже давно поруч з людьми в мирi й злагодi жили величезнi коти, якi вмiли розмовляти. Господарi осель щедро дiлилися з чотирилапими молоком, а тi в подяку полювали на гризунiв, вiд яких потерпав врожай рису.
Непорозумiння мiж кiшками й людьми почалися, коли настав дуже голодний рiк. Молока було замало, тож люди почали давати кiшкам його значно менше, так само й iншоi iжi. Тi своею чергою повадилися красти з осель все iстiвне, що вдавалося знайти. Ситуацiя набувала дедалi загрозливiших масштабiв, й незабаром стався вибух.
Одного дня доволi вгодований i, очевидно, через це повсякчас голодний кiт Шерпон почув смачнючий запах курки, яку смажила старенька непалка Неола. Муркотун аж слинки ковтав пiд ii будинком. Заплющивши очi, вiн мрiйливо уявляв, як пiдрум’яненi шматочки курятини тануть у ротi.
У той момент вiн наче перетворився на сновиду, й лапи самi понесли його на кухню саме тодi, коли Неола перевернула курча i пiшла собi в справах. Шерпон наблизився до плити, й теплi потоки повiтря, насиченi неймовiрними пахощами, з подвiйною силою огорнули його. Але, як ми вже зазначали, Шерпон був доволi гладким котом, тож дострибнути до пательнi з куркою було для нього надважким завданням.
– Бог усiх котiв, допоможи менi! – вигукнув вiн i, зiбравши всi сили, стрибнув угору.
Широко розплющеними очима Шерпон бачив, що бажана курка, яка так смачно шкварчала на пательнi, ставала дедалi ближчою. У цей момент вiн, зiбравши докупи всю свою енергiю, просто-таки летiв!
«Зараз я схоплю кiгтями курячу нiжку й приземлюся з нею. Мур-няв! Шерпон – дуже вправний кiт! Вiн швиденько вискочить з куркою надвiр, там знайде затишну мiсцинку й матиме чудову вечерю в цьому голодному свiтi!» – подумки планував вiн.
– Ах ти ж паскудо куцохвоста! – Раптом почув вiн iстеричний вигук. А вже за мить панi Неола схопила табуретку.
Тим часом Шерпон саме долав найвищу точку свого стрибка. Вiн намагався одним оком тримати в полi зору господиню будинку, а другим шукав курку на пательнi.
«Так i косооким стати можна», – промайнула думка в його головi. З останнiх сил вiн ледь дотягнувся до курки, дряпнув по нiй кiгтем, а сама лапа враз опинилася на розпеченiй пательнi.
– Чау-бау-вау-няу!!! – заволав Шерпон i, вже падаючи вниз, стрiмко рвонув лапу на себе, зачепивши при цьому пательню.
Тож на дерев’яну пiдлогу вони приземлились усi разом. Причому недосмажена курка й пательня, торкнувшись твердоi поверхнi, спочатку синхронно пiдскочили вгору, а потiм, зробивши карколомний пiрует, почергово попадали на Шерпонову голову. Пательня пiдскочила вище, тому накрила собою курку.
За мить до цього Шерпон роззирався навсiбiч, намагаючись оцiнити ситуацiю й намiтити маршрут втечi, тож, не очiкуючи на таке жахливе завершення своiх райдужних планiв, заволав не своiм голосом, адже курка була гарячою, як i розжарена пательня. А тут ще й панi Неола iз вигуком «Кияк!» пожбурила в нього важкою табуреткою так, нiби це були змагання з боулiнгу.
Все, що встиг зробити Шерпон, це миттево розпластатися на пiдлозi. Це його врятувало. Табуретка збила з його голови пательню й курку, не торкнувшись самого кота. Панi Неола не могла з цим змиритися, тож, вигукнувши щось нерозбiрливе, потяглася по другу табуретку. Однак Шерпон, остаточно зрозумiвши, що справи кепськi й потрiбно рятувати власне життя, а не думати про курку, стрiмголов кинувся до дiрки, яку побачив у стiнi. Його голова миттево опинилася за межами хати, де на нього йшло справжне полювання, проте задня частина застрягла в дiрцi й нiяк не хотiла пролазити.
– Нумо, дупо, не гальмуй, – шепотiв Шерпон, щосили шкрябаючи по землi переднiми лапами.
Та панi Неола вирiшила провчити злодюжку, тож, хижо примруживши й без того вузькi очi, прицiльно жбурнула другу табуретку в ту частину кота, яка ще залишалася в хатi. Кидок виявився напрочуд точним. Неола скинула руки догори так, як зазвичай роблять спортсмени-переможцi.
– Ня-я-я-я-я-я-я-я-у-у-у-у-у-у-у! – розлетiлося по всьому непальському селищу. Це волав Шерпон, якого цим потужним ударом таки винесло на волю.
Проте жалiти себе не було часу, адже небезпека ще не минула. Неола вже вискакувала з будинку, шукаючи поглядом ще щось важке, щоб огрiти кота, який зазiхнув на ii вечерю. Гнiв жiнки можна виправдати, адже посмакувати куркою в той рiк можна було хiба що раз на мiсяць.
Тим часом Шерпон, притуливши вуха до голови, мчав гiрським селом, не розбираючи дороги, мрiючи опинитися якнайдалi вiд страшноi оселi та ii господинi. Однак панi Неола, нiби згадавши молодiсть, не надто вiдставала, пiдстрибом долаючи перешкоди на вузькiй стежцi.
Серце Шерпона рвалося з грудей, сили вже залишали його, але страх змушував лапи рухатися дедалi швидше.
– Пробач, бабцю! – кричав вiн, сподiваючись, що гнiв панi Неоли вiд його спокути трохи охолоне, проте сам собi подумки казав: «Старiеш, хлопче, ще рiк тому та курка вже була б твоею».
Пiдбiгаючи до дерев’яноi кладки через стрiмкий гiрський потiчок, кiт раптом побачив, що з iншого боку до неi неспiшно наближаеться пан Хiлюн, чолов’яга, який любив поговорити з будь-ким про будь-що, прикрашаючи своi iсторii вигаданими деталями, в якi згодом i сам починав щиро вiрити.
– Хiлюне, – гукнула захеканим голосом Неола. – Хапай котяку-крадiя!
Хiлюн саме став на кладку. Почувши Неолу, вiн розставив ноги, щоб мати кращу точку опори, та виставив руки так, щоб схопити Шерпона, якщо той намагатиметься прослизнути повз. Шерпон рiзко загальмував переднiми лапами, залишаючи на кладцi слiд вiд пазурiв, i вже намiрився повернути назад, але там йому вiдрiзала шлях до вiдступу панi Неола.
«Зловлять – битимуть», – останне, що спало на думку Шерпоновi перед тим, як, заплющивши очi, вiн з останнiх сил рвонув у напрямку пана Хiлюна, цiлячись проскочити мiж його розчепiреними ногами. Той рiзко нахилився, щоб схопити кота, та саме в цей момент Неола, яка вже набрала неконтрольованоi реактивноi швидкостi, з вигуком «Кияк!» вiдштовхнулася вiд Хiлюновоi спини, наче вiд гiмнастичного коня i, розставивши ноги врiзнобiч, перелетiла через чоловiка. Їi полiт загальмували заростi бамбука. Його тонкi стовбури нахилилися до землi разом iз бабцею, а вiдтак, рiзко розпрямившись, пiдкинули ii високо вгору, неабияк подивувавши цим мiсцевих птахiв.
Своею чергою пан Хiлюн вiд несподiванки, що вiн став спортивним снарядом для панi Неоли, втратив рiвновагу i з вигуком «Клятий кiт!» шубовснув у рiчку. Панi Неола саме закiнчувала свiй полiт i за мить опинилася на широкiй спинi яка, що мирно випасався неподалiк.
Вiд несподiванки тварина заревла й кинулася бiгти куди очi бачили, намагаючись при цьому скинути з себе панi Неолу. Проте жiнка мiцно трималася за його густу гриву.
Ноги принесли яка на берег. Тут вiн пiдковзнувся на слизькому камiннi i впав у рiчку. Причому прямiсiнько на пана Хiлюна, який саме намагався вийти з води. Отак вони й сидiли – знизу пан Хiлюн, на ньому – переляканий як, на якому розлючена панi Неола.
– Ну, котяро, начувайся! – розмахувала руками в напрямку берега панi Неола.
«Їв собi траву, нiкого не чiпав. Що сталося?» – думав як.
– Буль-буль-буль, – сказав пан Хiлюн, бо вже зовсiм пiшов пiд воду, причавлений яком i бабцею.
– Що ти кажеш, Хiлюне? – спитала Неола.
– Буль-буль-буль, – почулося у вiдповiдь.
– Нiчого не розумiю! – сказала вона i, перехилившись через яка, вправно витягла за волосся голову Хiлюна з води.
– Начувайся, котяро, – вiдпльовуючись, ледь змiг вимовити Хiлюн. – Але витягнiть мене, Неоло, будь ласка, цiлком, бо я або потону, або ви розчавите мене, як коржика!
Шерпон, спостерiгаючи за цим дiйством з кущiв, зрозумiв, що нiчого доброго йому не свiтить, коли цi трое нарештi виберуться на берег. Тож, притиснувши вуха до голови, накивав п’ятами.
