Кассандра
Леся Українка
Кассандра
© О. А. Гугалова-Мєшкова, художнє оформлення, 2021
© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2010
Діячі
Кассандра – дочка троянського царя Пріама, пророчиця, жриця Аполлона.
Поліксена – її сестра, молода дівчина.
Деїфоб – її найстарший брат, ватаг військовий.
Гелен – другий її брат, віщун і жрець.
Паріс – наймолодший брат Кассандри.
Гелена – жінка спартанського царя Менелая, що втекла з Парісом у Трою.
Андромаха – жінка Гектора, брата Кассандри.
Левке
Xрізе
Айтра
Клімена
Креуза
рабині Андромахи.
Стара рабиня Поліксенина.
Долон – молодий троянець, колишній наречений Кассандри.
Ономай – цар лідійський, що сватає Кассандру.
1-й вартовий
2-й вартовий
3-й вартовий
4-й вартовий
сторожа міста Іліона в Трої.
Флейтист.
Кітарист.
Сінон – еллін, шпигун.
Агамемнон Атрід – цар аргоський, найстарший ватаг ахейського війська.
Менелай Атрід – брат його, цар спартанський.
Одіссей – цар Ітаки
Діомед
Аякс
підрядні ватаги ахейського війська.
Клітемнестра – жінка Агамемнона.
Егіст – родич і намісник Агамемнона.
Троянці, троянки, раби, рабині, вояки троянські й еллінські.
Діється в часи еллінсько-троянської війни в Трої, в місті Іліоні. Епілог – в Елладі, в столиці Арголіди Мікенах.
І
Кімната в гінекеї (жіночій половині) Пріамового дому. Гелена сидить на низькому різьбленому стільці і пряде пурпурну вовну на золотій кужілці; сама пишно вбрана, на поясі висить кругле срібне свічадо.
Кассандра ввіходить у кімнату, замислена, дивиться поперед себе, погляд її падає на Гелену, немов пронизує її і немов бачить крізь неї ще щось далі. Так дивлячись, Кассандра спиняється посеред кімнати і стоїть мовчки.
Гелена
Сестрице, радуйся!Кассандра
Радій, Гелено, –бо ми не сестри.Гелена
Ох, я добре знаю,що осоружна я тобі, як смерть.Кассандра
І ти, і смерть – обидві рідні сестри.Гелена
Кассандро!Кассандра
Так зови мене, Гелено,а не сестрою.Гелена
(вражена)
Більш тебе ніколине назову сестрою. Тільки чомсебе ти не зовеш сестрою смерті,було б тобі се більше до лиця!Вже так, що до лиця.Кассандра
Візьми свічадо.Гелена
До чого сі слова?Кассандра
Візьми свічадо!Гелена мимохіть слухається і бере свічадо в руки. Кассандра стає з нею поруч.
Дивись: от ти і я, – у нас нічогоподібного нема.Гелена
А хто ж те каже?Кассандра
Якби ж я так була подібна смерті,була б тобі подібна.Гелена
Геть іди!Чого ти смерть на мене накликаєш?Кассандра
Хіба сестра сестру повинна вбити?Сестра сестрі частіше помагає.Гелена
Так ти того прийшла оце до мене,щоб дорікати? Що ж, печи, картай,вам тільки й радощів, коли я плачу.Кассандра бере з її рук свічадо і держить проти її лиця. Гелена насуплює брови, але не плаче й не одвертається, обличчя їй дедалі випогоджується.
Кассандра
Ти плакати не можеш, як і смерть.Дивись: твоє обличчя знов спокійне,знов тая сила у твоїх очах,велика сила, – їй усі коряться,всі смертні, і Кассандра вкупі з ними.(Спускає свічадо.)
Ідеш ти – і старі, поважні людисклоняються перед тобою низькоі мовлять урочисто: «Богорівна!»Ти глянеш – кам’яніють мужі сильніі тихо шепотять: «Непереможна!»Ти поцілуєш – і погасне погляду наймолодшого з синів Пріама,кров хвилею потужною приб’єдо серця, і німіє серце й слово,і блідне пам’ять, і обличчя блідне,і весь він твій, і вже нема для ньогоні матері, ні батька, ні родини,ні краю рідного… Троянки, плачте!Умер, загинув молодий Паріс!Гелена
Ти братові своєму смерть віщуєш?Кассандра
Для мене він давно вже не живе.Гелена
Ненависна! Я знаю, як ти зродуворогувала на Паріса.Кассандра
Зродулюбила я його.Гелена
А нащо ж тивмовляла батька й матір не прийматийого до двору, як прийшов він впершевід пастухів убогих, що йогоховали від пророцтва навісного?Кассандра
То не було пророцтво навісне.Умерти або жити з пастухамибуло б єдине для Паріса щастя.Гелена
Чому ж то так? Чому ж то Деїфоб,і Гектор, і Гелен, і всі брати,і сестри всі, і ти сама, Кассандро,в палатах здатні жити, а Парісу курені пастушім мав би скніти?Кассандра
А скніти у палатах, може, краще,так як Паріс у тебе в гінекеї?І Деїфоб, і Гектор, і Геленживуть, не скніють: Деїфоб на раді,а Гектор на війні, Гелен у храмі –живуть душею й тілом. А Паріс?Він тільки й жив, як грав там на сопілцісеред отар. Мовчить Паріс на радіі зброю надягає, мов кайдани,боги з ним на розмові не бувають.Гелена
З ним Афродіта розмовляє!Кассандра
Ні!Він раб її, з рабом нема розмови.Вона велить, він слухає, та й годі.Гелена
Се ж тільки ти змагаєшся з богами,за те вони тебе й карають.Кассандра
Що ж,їх сила в карі, а моя в змаганні.Гелена
Для того ти й з Кіпрідою змагалась,коли вона Паріса напутиладо мене в Спарту плисти? Що ж, Кассандро,Кіпріда, бач, перемогла тебе!Кассандра
Мене, Гелено? Ні, тебе й Паріса.Гелена
Але ж Паріс послухав не тебе.Кассандра
Глухий не чує – де ж тут перемога?Гелена
Та хто ж би слухав провісті твоєї?Не говорила ж ти, почім ти знала,що вийде з подоріжжя.Кассандра
Я не знаюнічого, окрім того, що я бачу.Гелена
Та що ж могла ти бачити тоді?Кассандра
Я бачила, як молодик вродливийз веселим серцем на чужину плив,не посланцем народу велемудрим,не збройним вояком і не купцем;шличок пастуший легкодумне чолоне зброїв, а красив. І я сказала:«Гей, куйте шоломи, троянські мужі,утроє, вчетверо кладіть блискучу мідь!»А потім… ох, страшна була хвилина,як він прибув, а з ним і ти, Гелено,і я отой смертельний поцілунокпобачила…Гелена
Кассандро! се неправда!Паріса я в той час не цілувала.Кассандра
І все-таки я бачила його,той поцілунок, саме в ту хвилину,коли до нашої землі торкнуласьчервоновзута білая ногатвоя, Гелено. Ранила ти землю.Гелена
Ти крикнула до мене: «Кров і смерть!»Того тобі довіку не забуду.Кассандра
Я не тобі те крикнула, Гелено.Була я в той час новонарожденнаі криком болю світ новий стрічала.Я бачила: Паріс на нас не глянув,устами тільки привітав троянців.Я бачила, як на його думкисандалія червона наступила.Я крикнула: «Несіть ячмінь і сіль, –за жрицею рокована йде жертва!»Розвіяв вітер золотеє пасмотвого волосся. «Мчить Арес неситийна поводі Кіпрідинім, як огирв палу жаги. Готуйте гекатомбу!» –волала я і бачила: на морівже чорні кораблі багряну хвилюстернами різали, вітрила рвались…На шоломах у вояків ахейськихтряслися грізно гриви…Гелена
Ти безумна!Хіба в той день ахейці приплили?Ми ж більше року прожили спокійно!Кассандра
Я бачила в той день ахейське військо.Тебер я бачу: Менелай беретебе за руку…Гелена
Геть від мене, люта!Неправда то! неправда! І ніколитого не буде! Краще розіб’юся,упавши з вежі на каміння гостре!Кассандра
(з певністю)
Твій чоловік бере тебе за руку,і, ледве взяв, вже ти його ведеш.Ти попереду, він іде позаду…Чужі моря, чужі краї минаєваш корабель, несучи вас додому…Огні погасли на руїнах Трої,і дим від Іліона в небі зник…А ти сидиш на троні, ти цариця,прядеш собі на золотій кужілціпурпурну вовну, і червона ниткавсе точиться, все точиться…Гелена
Неправда!Кассандра
О богорівна! О непереможна!Епіметея дочко!Гелена
Що се знов?Яке нове безумство? Як ти смієшказать мені «Епіметея дочко»?Кассандра
Був Прометей і був Епіметей,одного батька-матері синове.Життя й вогонь дав людям Прометейі знав, що муки ждуть його за теє,провидець мук не відвернув від себе, –з усіх синів праматері Землійого найгірше покарала Мойра.Епіметей не знав нічого. Завждиу нього думка доганяла вчинок.Він взяв собі за жінку ту Пандору,що смерть і горе людям дарувала,і був щасливий з нею, і довікуніхто його нещасним не назвав.Одного батька й матері синове,титани зроду не були братами,а ти хотіла, щоб тебе Кассандрасестрою називала! Ні, Гелено,неправди я не можу говорити.Гелена
Неправда все, що ти коли говориш!Кассандра
Епіметей казав так Прометеюі був щасливий. Радуйся, царице!(Виходить.)
II
Кассандрин покій. Кассандра пише Сівілінську книгу на довгому пергаменті. Коло неї великий триніг з запаленим куривом.
Поліксена
(в білому убранні, червоні стрічки й червоні квітки з гранати в косах)
Кассандро, рідна, ти не знаєш, люба,яка щаслива я! Який вродливиймій Ахіллес, мій наречений! Частоя з брами бачу, як він їде полем,мов Геліос прекрасний, так він сяє.З Атрідами в незгоді він, і хочев міцному мирі з батьком нашим бути,і шлюб наш буде вже одразу плідним, –так кажуть мірмідонці і троянці,бо з нього зродиться і згода, й сила,і не загине вже святая Троя,не вмре народ державного Пріама!Кассандра
Пробач мені, сестричко, я не можутепер з тобою говорити. Бачиш,тепер пишу я книгу, на розмовія мушу бути з яснокудрим богом.Поліксена
Негарно заздрити сестрі, Кассандро,не винна я, що Ахіллес мене,а не тебе з усіх царівен вибрав,не дівчина ж бо мужа вибирає,а він її. І з того я не винна,що ти не вміла догодить Кіпріді.Кассандра
Ні, Поліксено, я тобі не заздрю!(Заслоняє лице покривалом.)
Поліксена
Прости, кохана, я тебе вразила.В своєму щасті я зовсім забула,що слово «шлюб» гірке моїй Кассандрівід того часу, як Долон зрадливийодкинувся від неї.Кассандра
Поліксено,що говорить про те! Я добре знала,що я йому дружиною не буду.Поліксена
А нащо ж ти приймала подарунки?Кассандра
Бо я його любила. Ті дари –то все, що міг Долон Кассандрі дати.Чому ж я мала б і того зрікатись?Він щиро те давав, а я те брала,щоб мати спогад про хвилини щастя,бо знала я, їх небагато буде.Дивись: і досі золота гадючкамені правицю обвиває так,як спогад в’ється коло мого серця…(Показує обручку на руці вище ліктя.)
Долон не винен. Винні сії очі,не вмів їх погляд мовити: «Кохаю»,хоч від кохання серце розривалось.Боявся їх Долон. Він сам казав,що вбили щастя наше тії очіхолодними і твердими мечами.Вони однакові були, незмінніперед богами і перед коханим.Не міг Долон очей тих подолати,не міг він погляду їх одвернутивід таємниці до живого щастя.І знала я, що в сих моїх очахмоя недоля, тільки що робити?Хіба осліпнути? Бо де візьметьсяу птиці віщої коханий поглядголубки, що воркує.Поліксена дивиться їй в очі.
Поліксено!Не придивляйся до моїх очей.Не говори до мене, не питайнічого, нічогісінько. Ти знаєш,тебе я над усіх сестер злюбила.Не говори до мене.Поліксена
Ні, Кассандро,не думай ти, що й я тобі ворожа,як інші всі. Не винна ж ти, що хвора,що бог тобі так затуманив думку,що скрізь лихе ввижається тобітам, де його і признаку немає,що ти собі та й людям труїш радість.Мені тебе, голубко, дуже шкода.(Сідає на низенький ослінчик біля ніг Кассандри.)
Сестричко, розчеши мені волосся.Мені казала мати розчесатись,та бачиш, як заплуталось воно,та ще тут сі квітки ніяк не вийму.(Виймає з-за пояса золотий гребінець і маленьке кругле свічадо.)
Ось маєш гребінець.(Подає гребінець Кассандрі, тая бере слухняно, починає розв’язувати стрічки, виймати квітки з волосся. Поліксена дивиться в свічадо.)
Кассандра
(шепоче)
Яка хорошамоя сестричка! Заздрісні богисобі найкраще в жертву вибирають.О, краще б я тепер мечем жертовнимжиття її перетяла, от зараз,поки вона ще горя не зазнала!Поліксена
(бачить в свічаді очі Кассандри)
Кассандро, я боюсь твоїх очей!Чого так дивишся? Що ти шепочеш?Кассандра
Нічого, ні, нічого. Ти казала,що хвора я. Так, може, се і правда,я, певне, хвора, не вважай на мене…Згадала я про нашого Троїла,до тебе він такий подібний був…а надто як лежав мечем пробитий…спокійний, тихий, гарний… Поліксено,ти вже забула, чий то був той мечу грудях брата нашого Троїла?Поліксена
Кассандро, нащо спогадами труїш?На те війна.Кассандра
Ох так, на те війна:убити брата, потім заручитисестру за себе…Поліксена
Брат давно убитий,і я його зовсім не пам’ятаю,та й Ахіллес тоді зовсім не знав,кого він убивав.Кассандра
Та ми те знаєм.І, певне, Ахіллес того не знав,що в той же час, як він шукав послів,щоб їх послати у свати до тебе,твій брат, наш Гектор, саме раду радив,щоб запалити кораблі ахейські.В той час, як ти оці квітки з гранатиу кучері вплітала, Гектор нашдумливу голову шоломом зброїв.Поліксена
Так що? Він мірмідонців не зачепить,то й Ахіллесові про те байдуже,як і мені.Андромаха
(вбігає)
Чи ви те чули, сестри?Мій Гектор, кажуть, заколов Патрокла.Се ж Ахіллес Патрокла мав за друганайпершого…Кассандра
Ой горе! кров і помста!Оце твій шлюб, нещасна Поліксено!(Бере з-за тринога ножиці і обрізує коси Поліксені.)
Поліксена
Ой!Кассандра
Поліксено, де жалобні шати?Андромаха
Безумна, що ти робиш?Кассандра
(в пророчому нестямі)
Андромахо,сестра по братові жалобу носить,вдова по мужеві бере ще глибшу,а сирота загине в сповитку!Андромаха
Зловіснице, бодай ти заніміла!Поліксена
Чом ти мені одразу не сказала,що горе близько? Може б, я моглазатримать Гектора…Кассандра
Ох, Поліксено,я завжди чую горе, бачу горе,а показать не вмію. Я не можусказати: тут воно або он там.Я тільки знаю, що воно вже єі що його ніхто вже не одверне,ніхто, ніхто. Ох, якби тільки можна,то я б сама те горе одвернула!Поліксена
Та й одвернула б, якби ти сьогоднісказала Гектору: не йди на бій.Андромаха
Вже ж ти це знала, – чом же не сказала?Кассандра
Хоч би й сказала, – хто б мені повірив?Андромаха
Та як же й вірити, коли ти завждине в пору й недоладно пророкуєш?Поліксена
Віщуєш горе завжди, а чомуй від кого прийде горе, не говориш.Кассандра
Бо я того не знаю, Поліксено.Андромаха
То як ми можем вірити словам?Кассандра
То не слова, я все те бачу, сестри,що говорю. Я бачу: Троя гине.Андромаха
Чому? Від кого? Хто її зруйнує?Атріди? Ахіллес?Кассандра
Не знаю, сестри.Я бачу тільки: Троя погибає,і шлюб дочки Пріама з Ахіллесом,червоним від крові троянських мужів,ганебний шлюб не врятував би Трої.Живі вино готують на весілля,мерці волають: «Крові дайте, крові!»…Ох, скільки крові чорної я бачу!І батько наш коліна обіймаєкатам своїх дітей… Я чую крик…ридає, плаче, скиглить, виє, виє…То наша мати!.. Я пізнала голос!..Андромаха
Боги всесильні, одберіть їй мову!Кассандра хапається за голову і з жахом дивиться у простор. Поліксена з плачем кидається в обійми Андромахи.
III
Гінекей Андромахи. Рабині прядуть і тчуть, деякі гаптують і шиють. Андромаха тче великий білий плат, обходячи навколо високі кросна.
Андромаха
(до рабинь)
Підіть на браму ви, Левке й Хрізе,іди й ти, Айтро; по черзі вертайтесь,поглянувши на бій і розпитавшись,про Гектора мені звістки приносьте.Рабині виходять.
Клімена
(стара рабиня)
Чому ти, владарко, сама не підеш?Не так би сумувала, подивившись,як твій герой воює ворогів.Андромаха
Не можу я, Клімено, я боюсяіржання коней, брязкоту мечів,і куряви, і крику, а найгіршетого смертельного співання стріл!Як я те чую й бачу, то здаєтьсямені, що то повстав з безодні Хаос,що ні людей нема вже, ні богів,а тільки смерть панує самовладно.А як не бачу лютої війни,то й не боюся, і тоді я вірю,що Гектора ніхто не подолає,бо він герой понад усіх героїв.Креуза
(молода рабиня)
Се правда, владарко! Щаслива жінка,що може про свойого чоловікатаку сказати правду…Кассандра
(раптом увіходить)
Правда й щастя!Як легко ти паруєш їх, Креузо!Андромаха
(з невиразним страхом)
Чого тобі, Кассандро? Ти, здається,забула вчора в мене веретено?Креузо, пошукай…Кассандра
Не треба, сестро.Не буду я ні прясти, ані ткати.Жалобні шати маю, а на покривсмертельний ти сама давно напряла,не знаю тільки, чи доткати встигнеш.Андромаха
До чого ти се кажеш? Я на ложедля Гектора новий готую плат.Кассандра
Я тільки се й кажу.Айтра
(увіходить)
Наш владар в полізустрівся з Ахіллесом.Андромаха
Ох!.. І що ж?!Айтра
Здається, він його перемагає.Андромаха
Та хто кого?Айтра
Наш владар Ахіллеса.На брамі Поліксена аж зомліла,побачивши, як Ахіллесу скрутно.Андромаха
От безсоромна! то вона не брата,а мірмідонця стежить?!Кассандра
Андромахо,на неї Мойра наложила руку.Не ти найнещасливіша у світі,тож не суди нещасних. Вдів багато,а межи братом вибирати й милимне часто мусить жінка.Андромаха
Що ти кажеш?Ти, наче п’яна, помішала в купуі правду, й вигадку…Кассандра
Вино з водоюпомішані стають одним напитком.Увіходить Левке і мовчки спиняється.
Ну, що, Левке?Левке
Не посилай менена браму, владарко…Андромаха
Кажи, що сталось?Левке
Нічого ще не сталось… я не можу…Ох, сам Арес пустився б утікати,не то що смертний…Андромаха
Що ти жебониш?Хто ж утікає?Левке
Владар наш… твій муж…Андромаха
(замахується на неї човником ткацьким)
Неправда! Як ти смієш?..Кассандра
(спиняє її руку)
Не поможетвоя рука проти правиці Мойри.Андромаха
Геть, геть, зловіснице! Се ти, ти винна,коли то правда, що говорить сяя!Ти одібрала Гектору одвагу,зламала дух зловісними речами,убила віру й певність. Бо ніколимій Гектор не втікав від бойовиська, –надію ніс, приносив перемогуі славу. Але ти надію вбилапроклятими словами: «Помста й смерть!»Бери ж на себе сором і неславу,що брат нещасний з бою принесе!Кассандра
Якби приніс хоч їх, я прийняла б.(Тремтить і, не маючи сили встояти, сідає на перший порожній стілець.)
Ох, Андромахо, як я палко прагну,щоб не були мої слова правдиві!Андромаха
Якби ти тільки їх не вимовлялаі не труїла нас, то й не було блихої правди. Не вгасав би дух.Кассандра
Зрікаюсь, Андромахо, я зрікаюсьтих слів зловісних.Андромаха
Пізно вже, Кассандро,вже дух погас.Кассандра
(мимохіть)
Ох! і життя погасло!Ой горе! що робити? Я те бачу!Я бачу: Ахіллес прудкий женеться,а Гектор упадає… страх і соромйого підбили, а не меч Пелідів.Андромаха
Ні, ти сама була б зо всього винна,не страх, не сором і не меч, а ти,отруйнице, коли ти правду кажеш!..Ох, що ж вони не йдуть? Я більш не можу…тих звісток ждати… Я піду сама…Кассандра
(затримує її)
Я не кажу, нічого не кажу,нічого не віщую… Тільки бачу!!.Осліпніть ви, зловісні очі!..Хрізе
(вбігає)
Горе!Поліг наш владар від меча Пеліда!Андромаха мліє, рабині заходжуються коло неї, голосячи.
Кассандра
(несамовита від туги, промовляє, мов непритомна)
Не страх, не сором і не меч, а ясвоєю правдою згубила брата…(Закриває лице покривалом.)
IV
Частина майдану коло Скейської брами оточена муром. Праворуч, трохи в глибині, – храм, ліворуч – брама. Смеркає. Довгі тіні простягаються через майдан. Невеличкий гурток троянців посередині, межи брамою й храмом, радиться пошепки про щось. Всередині гуртка Долон, колишній наречений Кассандри, – до нього найбільше звертаються ті, що радяться. Кассандра з Поліксеною ідуть через майдан від храму, обидві в чорних жалобних шатах, тільки в Поліксени обрізані коси і непокрита голова, а Кассандра загорнена з головою в довге чорне покривало.
Кассандра
(спиняє Поліксену й стає нерухомо)
Дивись, дивись, які непевні людизібрались там…Поліксена
Чого вони непевні?То ж Агенор, Гелен і Деїфоб,а серед їх Долон.Кассандра
Ох, і Долон!Поліксена
Чого ти так зітхнула й застогнала?Кассандра
Нічого, так.Поліксена
Не можеш ти забути,що він тобі…Кассандра
Ох, Поліксено люба,я не про себе думаю тепер.Поліксена
Про що ж?Кассандра
(складає з благанням до неї руки)
Сестричко, рідна, найдорожча,молю тебе, благаю, не питайі не примушуй говорити! Може,се правда, що слова мої отрутні,що й очі забивають людську силу!Осліпнути я хтіла б, заніміти…Ох, се було б таке велике щастя!Поліксена
Кассандро! схаменись! Де ж та людина,щоб тішилась каліцтвом чи бажала?Кассандра
Ось тут вона, з тобою поруч.Поліксена
Рідна,ходімо звідси!Кассандра
Ні, я не піду,я мушу надивитись на Долона,бо… ні, нічого… тільки надивитись.Я не піду… не можу… ти ж іди,коли ти хочеш.Поліксена
Я з тобою буду,самій же так тобі не випадає.Кассандра
Кассандрі байдуже, що випадає,що ні, – вона лиш те чинити мусить,що їй на долю випало.Тим часом гурток скінчив нараду і розійшовся. Долон, зоставшись без товаришів, наближається до обох царівен.
Долон
Царівни,вітаю вас.(Хоче йти далі.)
Кассандра
Долоне, стій!Долон
Що скажемені царівна:Кассандра
(збентежена, шукає, що б спитати. Вона увесь час, поки говорить з Долоном, має покривало низько спущене на очі, так що обличчя її сливе не видко)
Я… хотіла, власне…тебе спитати… чи тобі до мислібули дари на поминках у наспо Гекторові?..Долон
(трохи здивовано)
Так, я дуже вдяченза ласку та за шану.Кассандра
Чом же ти…не взяв тепер того щита з собою?Долон
А нащо був би щит?.. Чи ти на здогад,пророчице?Кассандра
(злякано)
Ні, ні, Долоне, ні!Долон
(замислений)
Се правда, я піду в непевну путь…та тільки щит розвідачу завада…Я ж мушу крадькома зайти у таборахейський, поночі усе розвідать,підслухати наради й повернутисьтеж крадькома.Поліксена
Прости, воно не личитьдо справ громадських дівчині втручатись, –але спитаю, нащо молодоготебе старіші на таке обрали?Долон
Бо молодий ходу звиннішу має,ступає легше(сміється)
і втікає швидше!Кассандра
(впівголоса, до себе)
Як можна ще втекти!Долон
Що ти сказала?Кассандра мовчить.
Я знаю, я на те не заслужив,щоб ти слова на мене витрачала…а тільки я хотів… Ні, я не вартий…Вітаю вас, царівни…(Похиливши голову, налагоджується йти.)
Кассандра
Постривай!Що ти хотів?Долон
Спитати…Кассандра
А, спитати!Ні, не питай, я не люблю питання.Долон
То я таки піду…Кассандра
Питай, питай,я відповім.Долон
Пророчице, скажи,чи я верну живий з моєї справи?Кассандра
Чого ти, власне, в мене се питаєш?Питай в Гелена, та чи мало ж єу нас у Трої віщунів?Долон
Вже пізношукати їх тепер.Кассандра
Та що ж тобіз мого пророкування? Про Кассандрулихая слава в Трої. Хто їй вірить?Ніхто з людей.Долон
Не знаю сам чому,але мені бажалось би почутина се відповідь, власне, від Кассандри.Кассандра
Ти б їй повірив?Долон
Може б, і повірив.Кассандра
(гірко)
Та тільки «може»?Долон
Я вразив тебе?Кассандра
О ні, я звикла, що мені не вірять!Долон
А все ж пророкування вислухають.Кассандра
На жаль!Долон
Я прагну вислухать його!Кассандра
А якби часом я тобі сказала –я не кажу, се тільки так, наприклад, –щоб ти не йшов тепер на ті розвідки?Чи ти б послухав?Долон
Ні, скажу по правді,не міг би я послухати тебе,хоч би ти смерть видиму віщувала,бо нечестю було б зректися потайтого, що сам же я вхвалив прилюдно,на що пристав незмушений, по волі.Кассандра
То нащо знати, що тебе спіткає?Долон
Так, я люблю дивитись долі в вічі.Кассандра
О ні, Долоне, ти того не любиш,ніколи не любив, даремне кажеш!Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
Вы ознакомились с фрагментом книги.
Для бесплатного чтения открыта только часть текста.
Приобретайте полный текст книги у нашего партнера:
Полная версия книги