– Пан круль виказуе нам велику честь, вiдправляючи до мiста довiрену особу. Та таку поважну i так хутко, – звернувся вiн до графа.
Гострий, як меч, погляд епископа наскрiзь проткнув Шольца i знову втупився в стiл.
– Пусте, – вiдповiв Хiх, нетерпляче чекаючи, доки всi, нарештi, розсядуться.
– А як здоров'я його величностi?
– Чудово, – сказав не без iронii граф. – Лiвонська кампанiя пiшла йому лише на користь. Хоча б тому, що тепер за його здоров'я буде молитися ще один епископ.
Присутнi нарештi порозсiдалися, i гiсть вдоволено зiтхнув. Утiм, нiхто, крiм нього, ще не торкнувся iжi – всi спрямували погляд на епископа. А граф накинувся на частунок з такою жадiбнiстю, наче, подiбно до Ерiсiхтона, вгамовував якийсь нелюдський голод. Шматуючи зубами кавалки м'яса, вiн, наче дикий вовк, ледве ковтав його, не пережовуючи. Загальна тиша змусила Хiха зупинитись i обвести поглядом фiзiономii, здивованi таким трактуванням столичного етикету. Слова молитви позастрягали в горлянках, як риб'яча кiстка.
Вы ознакомились с фрагментом книги.
Для бесплатного чтения открыта только часть текста.
Приобретайте полный текст книги у нашего партнера:
