Книга Вiдлиги. 1954-1964
Тимур Іванович Литовченко
Олена Олексiiвна Литовченко
101 рiк Украiни
Смерть товариша Сталiна обернулася потеплiнням суспiльного клiмату в усьому СРСР загалом та в Украiнськiй РСР зокрема: змiнилися методи роботи каральних органiв, на всiх рiвнях влади з’явилися новi – принаймнi ззовнi бiльш привабливi обличчя, була реформована, а згодом i трансформована система ГУЛАГу, iз таборiв та заслань почали повертатися люди. У повiтрi ширяв дух призабутого вiльнодумства… Водночас вкрай загострилося протистояння з капiталiстичними краiнами, а Угорська революцiя 1956 року продемонструвала небезпечнi суперечки в соцтаборi. Не дивно, що на небачений приплив ентузiазму вiд початку Космiчноi ери наклалося жахiття техногенноi катастрофи в столицi УРСР – Киевi… Насамкiнець, налякане невизначенiстю наслiдкiв «вiдлиги», радянське керiвництво згорнуло ii.
Тимур Литовченко, Олена Литовченко
Книга Вiдлиги 1954—1964
Передмова
Сфiра Даат[1 - У Кабалi вiдповiдае таким поняттям, як «зв’язок», «осягнення», «пiзнання», «спiвпричетнiсть», «усвiдомлення».]. Поза простором i часом
Вiд нескiнченностi й до нескiнченностi простягалася невисока, тоненька й надзвичайно мiцна подоба сяючого золотавого леза меча, з обох бокiв облямована м’якими пухнастими хмарами кольору освiжаючоi лiтньоi грози. В каскадi тонких свiтiв мiсцевi гострослови жартома прозвали блискуче вiстря «лезом Оккама»[2 - Принцип логiки, приписуваний середньовiчному фiлософу Вiльяму Оккамському (Вiльгельму з Оккама, що в англiйському графствi Суррей), який обмежуе кiлькiсть припущень мiнiмально необхiдною. В оригiналi формулюеться наступним чином: «Рiзноманiття не слiд припускати без необхiдностi».]. Авжеж жартома – бо сам метр Вiльям Оккамський був би дуже здивований тiею обставиною, що щось передвiчне пов’язали з його скромним земним iм’ям.
Навiщо iснувало оте лезо меча, занурене в грозовi хмари?
Дуже навiть просто.
Напередоднi земного втiлення для будь-якоi душi вкрай важливо з’ясувати, наскiльки у неi розвинене вiдчуття мiри й балансу. Адже наслiдки його порушення згубнi. Пам’ятаете, чим скiнчив цар Валтасар, перед яким просто з повiтря виникла загадкова рука й накреслила на стiнi напис:
Мене, мене, текел, упарсiн (давньоевр.) – «калька» з арамейськоi, яка буквально перекладаеться «мiна, мiна, шекель [i ще] пiвмiни». Тут згадуються розповсюдженi мiри ваги: мiна – давньогрецька i близькосхiдна, шекель – близькосхiдна. Однак використовуючи синонiмiчнi значення цих слiв, бiблiйний пророк Даниiл прочитав цю фразу в iнший спосiб: «Обчислено, обчислено, зважено та роздiлено», – i на цiй основi розтлумачив подальшу долю царства Валтасара (Книга пророка Даниiла, гл.5).
От чим обертаеться порушення балансу – крахом усього, що тобi дороге, обнуленням усiх твоiх земних досягнень!
Тому задля з’ясування мiри власноi розвиненостi душi приходили у сфiру Даат, ставали на «лезо Оккама» i якомога швидше бiгли-ковзали з нескiнченностi в нескiнченнiсть, розкинувши руки. При цьому на праву долоню iм повсякчасно падали речi впорядкованi, на лiву – хаотичнi. Тодi, коли це ставалося, було вкрай важливо врiвноважити набуту рiч ii протилежнiстю:
– логiчне – осяянням;
– прояв сили – проявом милосердя;
– закон – благодаттю;
– здатнiсть утримувати – прагненням давати.
Хто встигав зробити це – той продовжував мчати лезом з нескiнченностi в нескiнченнiсть. Хто не встигав – утрачав баланс i падав або праворуч у приховану за хмарами сфiру Бiна[3 - Розумiння.] чи в сфiру Гвура[4 - Сила.], або лiворуч у сфiру Хохма[5 - Мудрiсть.] чи в сфiру Хесед[6 - Милiсть.]. При бажаннi забiг «лезом Оккама» можна було повторити, причому неодноразово, проте результат був майже незмiнним. Нарештi остаточно переконавшись, до порядку вона тяжiе чи до хаосу, а також з’ясувавши тривалiсть перебування на «лезi», душа починала готуватися до вiдповiдного земного втiлення. Ось, власне, i вся кабалiстична мiстика, довкола якоi там, у земному свiтi, накрутили хтозна яких дурниць.
З-помiж цiлого сонму iнших душ «лезом Оккама» тепер нiсся веселий молодик з серйозними очима. Ну-у-у, як, себто, молодик… У тонкому свiтi вiк був абсолютно вiдносним, яку подобу хто хотiв мати, таку й мав. Це стосувалося абсолютно всiх зовнiшнiх рис i всiх деталей одягу, тому фiксуватися на них – тiльки час гаяти. У сфiрi Даат душi пiзнавали одна одну в зовсiм iнший спосiб – через внутрiшне тяжiння чи вiдштовхування.
А зовнiшнiсть можна було змiнити будь-коли. Дехто навiть навмисно «перекроювався» щомитi: зi старця на дитину, потiм на огрядну жiнку, потiм на худорлявого юнака, на лiтнього чоловiка, на дiвчину… i знов, i знов… Утiм, наш веселий молодик вважав за краще незмiнно зберiгати серйознiсть в очах навiть пiд час забiгу «лезом Оккама». І навiть при тому, що на бiгу спокiйно й розважливо розмовляв з Багряним Янголом:
– Отже, ця мiсiя пропонуеться менi?
– Тобi, так.
– І це високе рiшення, кажеш?
– Не просто високе – найвище!
– Особисто Всемогутнiй?..
– Особисто Сущий найменшi деталi затвердив.
– Висока честь!
– Авжеж. Таке не кожному довiрять.
– А чому саме менi? Чому не iншому комусь?
– Бо ти вже майже досягнув середини нескiнченностi.
– Майже середина «леза Оккама». Майже… Х-ха-а-а!.. Оппа-а-а!..
Коли молодик заусмiхався, то на його лiвiй руцi нiзвiдки раптом виникла чималенька порцiя осяяння: розмита потоками весняних талих вод земляна дамба осiдае, i нестримнi маси сморiдно-чорного глею проливаються апокалiптичним потоком на натовп людей, якi все ще перебувають у повному невiданнi. Щоб не втратити рiвновагу i продовжити бiг-ковзання, молодиковi довелось шалено вигнутися праворуч i зачерпнути з пухнастих грозових хмар повну пригорщу розумiння причин майбутньоi трагедii.
– От бачиш, як вправно ти впорався! – радiсно похвалив молодика Багряний Янгол.
– Але ж все одно це ще не середина, а лише МАЙЖЕ середина, – скрушно зiтхнув молодик. Пiд дiею скрути його десниця хитнулася донизу, довелося негайно врiвноважуватися веселощами на лiвiй руцi.
– Переважна бiльшiсть душ не дiстаеться навiть сюди. А ти майже дiстався… вкотре вже, нагадай, будь ласка?..
– Це сiмнадцята спроба.
– От бачиш! У тебе вистачило впертостi аж на сiмнадцять забiгiв.
– Подейкують, нiбито такий собi Гаутама Сiддгартха здiйснив не якiсь там сiмнадцять, а цiлих сiмдесят тисяч спроб i все ж таки спромiгся досягти нескiнченностi. А досягнувши – пiшов на втiлення i став Буддою.
– Ну, ти ж розумiеш, що це лише жарт…
– З якого дива я маю це розумiти?
– Бо свiт влаштований так, що розвиток душi можливий тiльки в найнижчому – в земному свiтi.
– А як же сiмдесят тисяч спроб Гаутами?
– Кажуть же тобi: це жарт! Його душа пройшла земний шлях…
– Ну, тодi пiдкиньте менi такий земний варiант, щоб я теж став Буддою!
– Станеш, тiльки не одразу, а поступово.
– А прискорити хiба не можна?..
– Кожнiй людськiй душi пропонуеться завдання, яке вона здатна виконати на межi напруги. Така цiна розвитку. Наприклад, ти все ще не дiстався середини «леза Оккама»…
– Краще не треба про це, бо я…
