Хоча вiн, насправдi, просто не хотiв виставляти на продаж заплаканих дiвчат: адже вигляд у них тодi не зовсiм «товарний».
Немов отару овець, невiльниць погнали уздовж берега: кого до невiльничого ринку, кого просто до ворiт султанського палацу. Олександру помiстили до купки рабинь, призначених для продажу. Незважаючи на раннiй ранок, схiдний ринок уже гудiв на повну силу. Невiльниць вишикували на майданчику перед воротами. Уздовж iхнього ряду снували евнухи, вдивлялися в обличчя бранок, м’яли iхне волосся, мацали ноги, чiпали за руки. Стягаючи одяг, прискiпливо розглядали животи, спини, шиi рабинь, заглядали iм у рота, несильно ляскали по стегнах. Кивали якимсь своiм думкам, цокали язиками, бурмотiли щось малозрозумiле. Нарештi всебiчно оцiнивши «живий товар» – групували й особливим чином розставляли дiвчат.
Настала черга Олександри. Вона вiдрiзнялася вiд iнших рабинь молочно-бiлою шкiрою, високим зростом, досконалiстю фiгури, великими зеленими очима й особливо – довгим хвилястим волоссям. Хоча нахабний евнух залишив бранку зовсiм без одягу, вона не була оголена: вогненно-рудий волосяний водоспад струменiв iй на плечi, природним плащем прикриваючи мiцнi груди, талiю й широкi стегна. Євнух наблизив до неi безбороде обличчя, втягнув нiздрями повiтря, ехидно промуркотав по-турецьки, звертаючись до самого себе:
– Звiдки отака красуня взялася, цiкаво довiдатись?..
– З далеких заморських земель привезли мене, пане! – вiдповiла бранка, причому по-турецьки й несподiвано чисто. Євнух смикнув бровами на знак подиву, але одразу приязно посмiхнувся й наказав вiдвести дiвчину у двiр. Айваз задоволено потирав руки: ну от, недарма вiн придбав цю рабиню – причому практично за безцiнь! Тепер ii визначили на аукцiон, а це обiцяло великi грошi. Зараз бранку помиють, вичешуть, вона приспиться з дороги, а завтра ранком – на продаж! Ох i пощастило Айвазу, нiчого не скажеш!..
Зранку вiдбулися торги. Саме в цей час по ринку прогулювалися купець Луiджi Грiтi й вiзир Ібрагiм-паша. Грiтi тiльки-но придбав у свiй гарем чергову екзотичну невiльницю й схиляв приятеля до аналогiчноi покупки. Та оскiльки витончений Ібрагiм забракував усiх запропонованих його увазi дiвчат, приятелi вже вирiшили полишити ринок… коли завдяки щасливому випадку опинилися на аукцiонi.
Тут на помiст i вийшла оголена рудоволоса бранка. Торговець заходився на всi лади розхвалювати ii принади, особливо пiдкреслюючи, що рабиня не тiльки гарна, але також знае рiзнi мови… Цiна на невiльницю стрiмко поповзла вгору, кiлькiсть бажаючих зробити покупку почала вiдповiдно скорочуватися.
– У невiльницi грецьке iм’я: Анастасiя… – кричав торговець.
– Сто дукатiв! – вiдгукнувся один iз двох останнiх покупцiв.
– Умiе читати… – не вгамовувався торговець.
– Сто двадцять дукатiв! – перебив його цiну конкурент.
– І писати теж умiе…
– Сто тридцять дукатiв!
– А яке прекрасне ii волосся!..
– Сто п’ятдесят дукатiв!
– Розмовляе рiзними мовами, а це дорогого коштуе…
– Двiстi дукатiв!!! – гаркнув перший купець, вирiшивши одним махом вiдiрватися вiд конкурента.
По юрбi присутнiх пробiгло поважне ремствування: оце так цiна!..
– Послухай-но, ти зараз накрутиш цiну до того, що дiвчисько в змозi буде купити хiба що султан! – крикнув Ібрагiм торговцевi. Той уже хотiв щось вiдповiсти, як раптом над юрбою пролунав чистий високий голос рабинi:
– Aut Caesar, aut nihil![12 - «Або Цезар, або нiщо!» (лат.), у бiльш довiльнiй формi – «Все, або нiчого».]
Рабиня… i раптом… заговорила?..
Та, яку от зараз виставили на торг, як будь-який iнший безмовний товар, – посмiла рота розкрити?!
Неймовiрно…
Юрба загомонiла, але швидко затихла: усi чекали на продовження. Ібрагiм же вiдверто розгубився: думав, що торговець прибрiхуе щодо знання мов нiкчемними жiнками, а виявляеться, це чистiсiнька правда! Отак запросто заговорити на латинi – мовою вчених i дипломатiв?.. Ого-го!
– А що iще ти можеш сказати, рабине? – запитав Ібрагiм цього разу по-грецьки.
– А ти купи мене, отодi й вiдповiм на всi твоi питання. Чи у тебе, пане, недостатньо грошей? – парирувала дiвчина знову ж по-грецьки. А потiм додала вже по-турецьки: – Пане, наважуйтесь, бо мене зараз же забере iнший.
– Двiстi п’ятдесят!.. – вереснув купець, що претендував на рудоволосу бiсицю. Вiн явно збожеволiв, бо його останню цiну у двiстi дукатiв ще нiхто не заперечував…
Але кров уже вдарила Ібрагiмовi в голову: на цей виклик належало вiдповiсти – причому негайно! Нiколи ще жiнка не ображала його отак запросто, та ще й у присутностi цiлоi базарноi юрби… та ще отаким приемним високим голосочком!!!
– Грошi е. Я купую цю рабиню, – проскреготiв вiн.
– Але ж я!.. – спробував заперечити головний претендент, який тiльки-но пропонував за дивне норовливе дiвча надзвичайнi грошi.
– Я даю чотириста дукатiв. Чи хтось хоче перебити мiй торг?!
Для впевненостi Ібрагiм окинув безжалiсним хижим поглядом притихлих миттю людиськ. Зрозумiло, торгуватися далi не став нiхто: по-перше, цiна була захмарно високою, по-друге, зв’язуватися iз самим вiзиром собi дорожче…
Загалом, такого повороту не очiкував нiхто. І найбiльше – купець Айваз: це виглядало немов жарт долi – чотириста дукатiв за колись напiвдохлу дiвку!!! Ото пощастило, ото вже пощастило!.. Сiромаха навiть потом укрився.
Тим часом Ібрагiм заплатив оголошену ним привселюдно суму й розпорядився доправити дорогущу покупку у свiй будинок. При цьому подумки лаяв себе за те, що, пiддавшись пориву почуттiв, спокусився цiею дивною рудоволосою невiльницею. Вiзир iнтуiтивно вiдчував: не доведе ця покупка до добра, ой, не доведе! Як вона кинула йому виклик… от же ж мерзотниця, нешаноблива нахабка!!!
А втiм, мiркував Ібрагiм, можна буде подарувати ii Сулейману… Чом би й нi, до речi?! Такоi «квiточки» у султанському гаремi зроду не бувало! У всякому разi, нахабниця не дасть нудьгувати султановi. Головне – придумати, пiд яким приводом пiднести правителевi цей безцiнний дарунок.
Тим часом Олександра, продана на торгах пiд iм’ям Анастасii, спала сном праведницi. Невiльниця заслужила цей солодкий спокiйний сон. Заслужила не в людей – у вищих сил, що визначають хiд людських доль. Сьогоднi ii продавали, однак це лише на перший погляд; насправдi ж вона практично… продала саму себе, причому за нечувано високу цiну!!! Дурень-вiзир i той охриплий вiд жаги купець збожеволiли при одному лише звуку ii голосу, внаслiдок чого Ібрагiм розщедрився аж на чотири сотнi дукатiв – оце так!..
Вы ознакомились с фрагментом книги.
Для бесплатного чтения открыта только часть текста.
Приобретайте полный текст книги у нашего партнера:
