Роздiл третiй
Собака й кiнь
Задiг переконався, що, як i написано в книзi Зенд-Авестi,[22 - Книга Зенд-Авестi – переклад-коментування середньоперською мовою книг «Авести».] перший мiсяць шлюбу е медовий, а другий полинний. Трохи згодом вiн був змушений розлучитися з Азорою, з якою надто важко стало жити, i шукав собi щастя, вивчаючи природу.
– Нема нiкого щасливiшого, – говорив вiн, – як фiлософ, що читае цю велику книгу, яку Бог розкрив перед нашими очима. Істини, якi вiн вiдкривае, належать йому – вiн живить i виховуе свою душу, вiн живе спокiйно, не боiться нiкого з людей, i його нiжна дружина не прийде одрiзати йому носа.
Повний цих думок, вiн заховався в одному сiльському будиночку на березi Євфрату. Там вiн не працював над тим, щоб лiчити, скiльки дюймiв води падае за одну секунду пiд арку мосту,[23 - Натяк на псевдонауковi дослiди французького ученого Пiто, який 1732 р надрукував доповiдь на подiбну тему] чи на скiльки кубiчних лiнiй випало бiльше дощу в мiсяцi мишi, нiж у мiсяцi барана.[24 - …в мiсяць мишi…у мiсяцi барана – назви мiсяцiв у китайсько-маньчжурському календарi.] Вiн не мрiяв про те, щоб виробляти шовк з павутиння,[25 - Натяк на дослiдження Б. де Сент-Ілера «Роздуми про науку» (1710).] нi порцеляни з розбитих пляшок;[26 - Вольтер кепкуе iз вченого Р. А. де Реомюра (1683–1767), який неодноразово подавав Академii наук свiй проект виготовлення порцеляни iз скла.] але вивчав передовсiм властивостi тварин i рослин i швидко набув прозiрливостi, яка вiдкривала йому тисячi вiдмiнностей там, де iншi бачили тiльки одноманiтнiсть.
Одного дня, прогулюючись бiля невеличкого гайка, вiн побачив, що до нього бiжить евнух царицi, а за ним ще кiлька служок з палацу. Нiби запамороченi, люди бiгали, немов шукаючи щось загублене й дуже цiнне.
– Юначе, – сказав йому перший евнух, – чи ви не бачили собаку царицi?
Задiг вiдповiв скромно:
– Це сука, а не собака.
– Маете рацiю, – обiзвався перший евнух.
– Це дуже маленька болонка, – додав Задiг, – вона недавно привела цуценят, вона трохи шкутильгае на передню лiву ногу й мае дуже довгi вуха.
– То ви ii бачили? – спитав захеканий перший евнух.
– Hi, – вiдповiв Задiг, – я ii нiколи не бачив, i я нiколи не знав, що в царицi е сука.
Саме о тiй порi, через дивну примху долi, найкращий кiнь королiвськоi стайнi вирвався з конюхових рук на вавилонськiй рiвнинi. Оберегермейстер й iншi офiцери, так само стурбованi, бiгали за ним, як перший евнух за сукою. Першим звернувся до Задiга оберегермейстер i спитав, чи не бачив вiн королiвського коня.
– Це кiнь, – вiдповiв Задiг, – що найкраще йде чвалом, вiн п'ять футiв заввишки, копита в нього дуже малi, хвiст три з половиною фути завдовжки, шишки на його вудилах iз золота на двадцять три карати, пiдкови його зi срiбла одинадцятоi проби.
– Якою дорогою подався вiн? Де вiн? – поспитав оберегермейстер.
– Я його не бачив, – вiдповiв Задiг, – i не чув нiколи про нього.
Оберегермейстер i перший евнух не сумнiвалися, що це Задiг украв королiвського коня й королевину суку. Вони звелiли одвести його перед збори великого Дестергаму,[27 - Великий Дестергам (детергам, дефтердар) – титул головного скарбника у Персii i Туреччинi.] якi присудили покарати його батогами й заслати до кiнця днiв до Сибiру. Та тiльки-но ухвалили вирок, як знайшли коня й собаку. Суддi опинилися перед сумною потребою переробити свою постанову; але вони присудили Задiговi сплатити чотириста унцiй золота за те, що говорив, нiби не бачив того, що бачив. Спочатку мусив вiн сплатити цей штраф, а потiм Задiговi дозволили захищати свою справу на нарадi великого Дестергаму.
Вы ознакомились с фрагментом книги.
Для бесплатного чтения открыта только часть текста.
Приобретайте полный текст книги у нашего партнера:
