Як Кандiд зустрiв свого колишнього вчителя фiлософii доктора Панглоса i що з того сталося
Кандiд, схвильований бiльше спiвчуттям, нiж жахом, вiддав цьому страшному жебраковi тi два флорини, що дiстав вiд чесного анабаптиста Жака. Примара глянула на нього пильно, заплакала i кинулась на шию. Зляканий Кандiд вiдступив.
– Леле! – сказав нещасний другому нещасному. – Та невже ви не пiзнаете свого любого Панглоса?
– Що я чую? Це ви, мiй дорогий учителю, ви в такому жахливому станi! Яке ж лихо вас спiткало? Чому ви уже не в кращому iз замкiв? Що сталося з Кунiгундою, цiею перлиною серед дiвчат, цим найвищим витвором природи?
– Не сила менi говорити, – сказав Панглос.
Кандiд зразу ж повiв його до хлiва анабаптиста i дав йому попоiсти трохи хлiба, а коли Панглос дещо пiдкрiпився, Кандiд спитав:
– А що з Кунiгундою?
– Вона померла, – вiдповiв той.
Кандiд зомлiв на цьому словi; приятель очутив його поганим оцтом, якого випадково знайшов трохи в хлiвi. Кандiд розплющив очi.
– Кунiгунда померла! О найкращий iз свiтiв, де ти? Але ж вiд якоi недуги вона померла? Чи не тому, що бачила, як мене вигнали з прекрасного замку ii батька важкими стусанами?
– Нi, – вiдповiв Панглос, – iй розпороли живiт болгарськi солдати, натiшившись з нею перед тим, як тiльки можна; вони провалили голову бароновi, що хотiв ii боронити; баронесу порiзали на шматки; з моiм бiдолашним вихованцем зробили те саме, що i з його сестрою; що ж до замку, то вiд нього не лишилося й каменя на каменi – нi клунi, нi барана, нi качки, нi дерева; але за нас вiдомстили, бо авари зробили те саме в сусiдньому маетку, що належав болгарському пановi.
По цiй мовi Кандiд знову зомлiв; але, прийшовши до тями i сказавши все, що треба було сказати, вiн запитав про причину й наслiдок та про достатню пiдставу, що довела Панглоса до такого жалюгiдного стану.
– Горе мое! – вiдповiв той. – Ця причина – кохання: кохання, що тiшить людський рiд, що охороняе всесвiт, душа всiх чулих iстот, нiжне кохання.
– Горе! – мовив Кандiд. – І я знав кохання, цього владаря наших сердець, цю душу нашоi душi. Воно коштувало менi одного поцiлунку i двадцяти штовханiв ногою в зад… Але як ця прекрасна причина могла довести вас до такого жахливого наслiдку?
Панглос вiдповiв на це так:
– О мiй любий Кандiде! Ви знали Пакету, цю гарненьку служницю нашоi вельможноi баронеси; я зазнав у ii обiймах райських утiх; це вони спричинилися до тих пекельних мук, що жеруть мене тепер. Вона була заражена i, може, вмерла вже з того. Пакета дiстала цей подарунок вiд дуже вченого францисканського ченця, який дошукався джерела зарази; вiн мав його вiд староi графинi, що дiстала його вiд кавалерiйського капiтана, а той одержав його вiд маркiзи, а та перебрала вiд пажа, а той дiстав його вiд езуiта, а езуiт, iще бувши послушником, отримав його по прямiй лiнii вiд одного з компаньйонiв Христофора Колумба. Що ж до мене, то я не передам його нiкому, бо помираю.
– О Панглосе! – скрикнув Кандiд. – Яка ж дивна генеалогiя! Чи не диявол був тут за родоначальника?
– Зовсiм нi, – вiдповiв на те великий фiлософ, – це була неминуча рiч у найкращому iз свiтiв, необхiдний його iнгредiент, бо, коли б Колумб не схопив на одному iз американських островiв цiеi хвороби,[15 - Про походження сифiлiсу багато дискутували в Європi у XVIII ст… Вольтер цiкавився цим питанням i трактував його у низцi своiх творiв, переважно грунтуючись на працi Жана Астрюка «Трактат про венеричнi хвороби» (1734).] що отруюе джерело розмноження, перешкоджае йому i, очевидячки, противне великiй метi природи, то ми не мали б нi шоколаду, нi кошенiлi; треба ще зауважити, що досi ця хвороба спостерiгаеться тiльки на нашому материку. Турки, iндiйцi, персiяни, китайцi, сiамцi, японцi ii ще не знають; але е достатня пiдстава i iм пiзнати ii через кiлька столiть. Тим часом вона зробила серед нас надзвичайний поступ, а надто по тих великих армiях, що складаються iз чесних та добре вихованих наймитiв i вирiшують долю держав; можна бути певним, що коли тридцять тисяч душ воюе проти такоi самоi числом армii, то там е не менше двадцяти тисяч венерикiв з кожного боку.
– Це дивна рiч, – сказав Кандiд, – проте вас треба вилiкувати.
– Хiба це можливо! – вiдповiв Панглос. – Я навiть су не маю, мiй друже, а на всiй просторонi цiеi кулi нi кровi не пустять, нi клiзми не поставлять, коли не заплатиш сам або коли не заплатять за тебе iншi.
Пiсля цих слiв Кандiд вирiшив, що мае зробити; вiн упав до нiг милосердного анабаптиста Жака i так зворушливо змалював йому становище свого приятеля, що добряга не вагаючись прийняв доктора Панглоса i вилiкував його своiм коштом. Пiд час лiкування Панглос утратив тiльки одне око й одне вухо. Вiн добре писав i досконалознав арифметику. Анабаптист Жак зробив його своiм рахiвником. Коли через два мiсяцi йому довелось iхати до Лiсабона в торговельних справах, вiн узяв на корабель i обох своiх фiлософiв. Панглос з'ясував йому, що все на свiтi йде якнайкраще. Жак був iншоi думки.
– Звичайно, – говорив вiн, – люди почасти зiпсували природу, бо вони не родяться вовками, але вовками стають. Бог не дав iм нi двадцятичотирьохфунтових гармат,[16 - Двадцятичотирьохфунтовi гармати – гармати, якi стрiляли 24-фунтовими ядрами] нi багнетiв, а вони собi поробили й багнети, й гармати, щоб нищити одне одного. Я мiг би поставити на рахунок ще й банкрутiв та суд, що вiдбирае добро в банкрутiв i тим ще бiльше руйнуе кредиторiв.[17 - Очевидно, натяк на банкрутство Самуiла Бернара, внаслiдок якого Вольтер втратив 8 тисяч лiврiв]
– Усе це неминуче, – вiдповiв одноокий доктор, – поодинокi нещастя творять загальне щастя, i тому що бiльше поодиноких нещасть, то краще все в цiлому.
Поки вiн так мiркував, потемнiло в повiтрi, з усiх чотирьох кiнцiв свiту знялися вiтри i страшенна буря захопила корабель поблизу лiсабонського порту.
Роздiл п'ятий
Буря, аварiя корабля, землетрус i що сталося з доктором Панглосом, Кандiдом та анабаптистом Жаком
Половина пасажирiв, знеможена, задихаючись у тiй невимовнiй нудьзi, що нагонить хитання корабля на нерви i на весь настрiй людей, киданих у рiзнi боки, не мала навiть сили боятися небезпеки. Друга половина кричала i молилась; вiтрила було пошматовано, щогли поламано, корабель пробито. Працювали, хто мiг, але нiхто не слухався, нiхто не наказував. Анабаптист теж трохи допомагав керувати; вiн був на палубi; якийсь несамовитий матрос сильно ударив його i повалив на помiст, але сам вiд того втратив рiвновагу i полетiв за корабель сторч головою. Там вiн i повис, зачепившись за уламок щогли. Добрий Жак побiг йому на допомогу, пособив йому вилiзти, але iз зусилля сам шубовснув у воду на очах у матроса, що покинув його на загин i навiть не глянув на нього. Кандiд наблизився i побачив свого благодiйника, що на хвилину виринув i зник навiки. Вiн хотiв кинутись за ним у море, але фiлософ Панглос зупинив його, довiвши, що лiсабонський рейд на те i створений, щоб саме тут потонув анабаптист. Поки вiн це доводив a priori,[18 - A priori (лат) – на пiдставi теорii.]
Вы ознакомились с фрагментом книги.
Для бесплатного чтения открыта только часть текста.
Приобретайте полный текст книги у нашего партнера:
