Невидима людина
Герберт Джордж Веллс
Зарубiжнi авторськi зiбрання
Видатний британський письменник Герберт Веллс (1866–1946) – автор близько 40 романiв, один з першопрохiдцiв у жанрi науковоi фантастики. Ще на початку XX ст. вiн передбачив великi вiдкриття, якi змiнять долю людства, намалював картини майбутнього. Його твори вiдрiзняються оригiнальнiстю, непередбачуваним сюжетом i яскравими, цiкавими героями. А деякi винаходи, описанi ним iще сто рокiв тому, iснують i сьогоднi.
«Невидима людина» – це трагiчна iсторiя вченого Гриффiна, який зробив дивовижне вiдкриття i вважае себе «надлюдиною». Кинувши виклик людству, вiн свiй талант ученого звернув у зло. Але програв. Роман, написаний у 1897 роцi, вирiзняеться напруженим, майже детективним сюжетом i вражае поеднанням психологiчноi та побутовоi достовiрностi з фантастичнiстю подiй.
До видання також увiйшла «Повiсть про днi майбутнi» Герберта Веллса, що була написана в 1899-му i не перевидавалася украiнською з 1930 року.
Веллс Герберт
Невидима людина
Збiрник
НЕВИДИМА ЛЮДИНА
Переклав Микола Іванов
За редакцiею Дмитра Паламарчука
І. ПРИБУТТЯ НЕЗНАЙОМЦЯ
Стояв холодний лютневий ранок. Подував колький вiтер, сипав i крутив снiг – останнiй того року. Незнайомець прийшов iз станцii Брембльгерст, тримаючи в обтягнутiй рукавичкою руцi маленьку чорну валiзку. Вiн був закутаний з голови до п’ят, i пiд крисами м’якого фетрового капелюха ховалося геть усе його обличчя, крiм блискучого кiнчика носа. Снiг укривав йому плечi та груди i бiлим гребенем лежав на його валiзцi. Ледь живий вiд утоми, вiн увiйшов до заiзду «Карета й конi» i жбурнув на пiдлогу свiй багаж.
– Вогню! – закричав вiн. – В iм’я милосердя людського! Кiмнату й вогню!
Вiн потупав ногами, струсив з себе в буфетi снiг i пiшов слiдом за мiсiс Гол до ii вiтальнi сторгуватися про цiну. Не заходячи в довгi переговори, вiн кинув на стiл пару соверенiв[1 - Соверен – англiйська золота монета вартiстю один фунт стерлiнгiв.] i в такий спосiб найняв собi кiмнату в заiздi.
Мiсiс Гол запалила в коминку i, залишивши Незнайомця на самотi, подалася власноручно готувати йому поiсти. Зимовоi пори постоялець в Айпiнзi – подiя незвичайна, а тим паче постоялець, що не дуже торгуеться; i мiсiс Гол вирiшила бути гiдною такого щастя.
Налагодивши справу з грудинкою i пiдбадьоривши свою мляву служницю Мiллi кiлькома влучно дiбраними зневажливими словами, вона понесла скатертину, тарiлки та склянки у вiтальню i заходилась iз надзвичайним шиком накривати на стiл. Дарма що вогонь у камiнi жарко горiв, постоялець мiсiс Гол, на превелике ii здивування, все ще був у пальтi й капелюсi i, повернувшись до неi спиною, стояв бiля вiкна i дивився, як надворi падае снiг.
Руки в рукавичках вiн заклав за спину, а сам неначе поринув у задуму. Мiсiс Гол помiтила, що снiг, танучи у нього на плечах, стiкав на килим.
– Можна взяти вашi капелюх та пальто, сер, i висушити iх на кухнi? – спитала вона.
– Нi, – не обертаючись вiдповiв постоялець.
Мiсiс Гол не певна була, чи почула його, i повторила свое запитання.
Вiн повернув голову i глянув на неi через плече.
– Краще хай вони залишаться на менi, – з притиском вiдказав Незнайомець, i мiсiс Гол побачила, що вiн у великих синiх окулярах з бiчними скельцями, а густi бакенбарди спускаються йому на комiр пальта i повнiстю закривають щоки.
– Дуже добре, сер, – сказала вона. – Як ваша ласка. За хвилину в кiмнатi буде тепло.
Не вiдповiвши нiчого, вiн знову вiдвернув обличчя, а мiсiс Гол, почуваючи, що спроби ii зав’язати розмову марнi, поспiхом заслала стiл i вiйнулася з кiмнати. Зайшовши знову, вона побачила, що Незнайомець, немов кам’яна статуя, i далi згорбившись стоiть на тому самому мiсцi, пiднявши комiр пальта i спустивши вниз криси капелюха, що зовсiм закривали йому обличчя й вуха. Вона досить гучно поставила на стiл яечню з грудинкою i скорiше скрикнула, анiж сказала:
– Снiданок готовий, сер!
– Дякую, – вiдповiв Незнайомець, але не ворухнувся, доки мiсiс Гол не зачинила за собою дверей. Тiльки тодi вiн повернувсь i нетерпляче наблизився до столу.
Ідучи повз буфет на кухню, мiсiс Гол почула рiвномiрний стукiт ложки, якою швидко крутили в мисцi.
– Оце ще менi дiвчисько! – сказала мiсiс Гол. – А я зовсiм i забула… Завжди вона зволiкае!
І, взявши сама розмiшувати гiрчицю, мiсiс Гол присоромила Мiллi за ii надмiрну млявiсть. Вона ж устигла вже пiдсмажити яечню з шинкою, застелила стiл i геть усе поробила, поки та Мiллi (добра з неi помiчниця!) весь цей час возилася коло гiрчицi! А тут, як на те, новий гiсть, що хоче пожити в них! Мiсiс Гол наповнила гiрчичницю i, врочисто поставивши ii на чорну з золотим обводом тацю, понесла до вiтальнi.
Постукавши у дверi, вона одразу ж i ввiйшла. Їi пожилець зробив швидкий рух, i мiсiс Гол встигла помiтити тiльки якусь бiлу рiч, що зникла за столом. Вiн так наче пiдiймав щось iз пiдлоги. Мiсiс Гол поставила на стiл гiрчичницю i лише тодi побачила, що капелюх i пальто гостя почепленi на спинцi стiльця перед вогнем, а мокрi черевики стоять на чавуннiй решiтцi камiна. Решiтка, звiсно, може заiржавiти! Мiсiс Гол рiшуче попрямувала до камiна.
– Тепер уже можна взяти просушити вашi речi? – спитала вона категоричним тоном.
– Капелюх залиште, – якось приглушено сказав пожилець.
Повернувшись, мiсiс Гол побачила, що вiн пiдвiв голову й дивиться на неi.
З хвилину вона розглядала його, не мiгши вiд подиву вимовити й слова.
Щось бiле – очевидно, серветку – Незнайомець притискував до нижньоi частини обличчя, зовсiм ховаючи пiд нею пiдборiддя та рот, через що й був у нього такий приглушений голос. Але не те вразило мiсiс Гол. Їi вразило, що все чоло постояльця над синiми окулярами було обвинуте бiлим бинтом, а другий бинт закривав вуха, залишаючи на виднотi лише рожевий гострий нiс, що блищав так само, як i тодi, коли Незнайомець прийшов. На ньому була коричнева оксамитова куртка з пiднятим високим комiром. Густе чорне волосся, вибиваючись пасмами з-пiд бинтiв, надавало йому надзвичайно дивного вигляду. Ця закутана й забинтована голова була настiльки не схожа на будь-що бачене коли-небудь, що мiсiс Гол на хвилину аж наче закам’янiла.
Незнайомець, не вiднiмаючи вiд обличчя серветки i все ще тримаючи ii рукою в темнiй рукавичцi, дивився на мiсiс Гол крiзь синi окуляри.
– Капелюх залиште, – повторив вiн не досить ясно через ту бiлу серветку.
Мiсiс Гол поволi прийшла до пам’ятi i поклала капелюх назад на стiлець перед камiном.
– Я не знала, сер, – пробелькотiла вона, – що… – І, збентежившись, замовкла.
– Дякую, – холодно сказав Незнайомець, поглядаючи то на дверi, то на неi.
– Я зараз же все добре висушу, сер, – пообiцяла мiсiс Гол, забираючи одяг. З порога вона знову глянула на його закутану в бiле голову й темнi окуляри; обличчя його все ще покривала серветка. Мiсiс Гол ледь здригнулася, зачиняючи за собою дверi, лице ii виразно свiдчило про подив та збентеження.
– Скiльки живу… – прошепотiла вона. – Ото таке!
У кухню мiсiс Гол увiйшла зовсiм тихо i була занадто заклопотана своiми думками, щоб спитати в Мiллi, з чим вона тепер тут вовтузиться.
А пожилець тим часом сидiв i прислухався, як даленiли ii кроки. Перше нiж одвести вiд рота серветку та знову взятися iсти, вiн пильно глянув на вiкно. Проковтнувши шматок, вiн пiдозрiло зиркнув на вiкно ще раз, проковтнув ще шматок, а тодi встав, iз серветкою в руцi пiдiйшов до вiкна й опустив штору до бiлоi муслiновоi завiси на нижнiх шибках. В кiмнатi посутенiло. Пiсля того Незнайомець з полегкiстю повернувся до снiданку.
– Бiдолашний, з ним, видно, трапився якийсь нещасний випадок, а може, вiн перенiс операцiю абощо, – казала мiсiс Гол. – Та й налякали ж мене його бинти!
Вона поклала в пiчку ще вугiлля й повiсила пальто на спецiальну пiдставку, щоб висушити одяг.
– А тi окуляри! Наче в якогось водолаза, а не у звичайноi людини…
Вона повiсила сушити i його кашне.
– І весь час затуляе лице серветкою… Говорить крiзь неi… Може, в нього й рот пошкоджено… А певне…
