Одержима
Леся Українка
ОДЕРЖИМА
Драматична поема
I
Берег понад озером Гадаринським[1]. Далеко на горизонті ледве мріють човни коло берега і чорніє люд, що хмарою заліг далекий берег.
Mipіам, «одержима духом», в глибокій тузі блукає поміж камінням понад берегом, далі зіходить на шпиль скелі і дивиться не на берег, а в глибину пустелі, вона бачить там когось удалині.
Міріам.
Він там, він все сидить так нерухомо,як те каміння, що навколо нього.Над ним – мені здається, я те бачу, —нависли думи хмарою важкою,от-от з них стрілить ясна блискавицяі цілий світ осяє. Ох, коли ж,коли вона розіб’є темну хмару?Хоч би мене убила блискавиця,я прагну, прагну, щоб вона злетіла,щоб хоч на мить чоло те просіяло.Годівлю дав юрбі, тілам і душам,всім дав спокій, а сам у сій пустеліпасе думок отари незчисленні.Нема їм впину, а йому спочинку…Який він одинокий, боже правий!Невже йому не можна помогти?Невже він завжди буде одинокий?«Месія прийде в славі світ судити» —так сказано в пророцтві, більш нічого.І правда, й милосердя – все для світа,а для Месії що? Чи тільки слава?«Війна і звада, смерть, недуги зникнуть,мир буде на землі і щастя в людях…»А для Месії? – знову «слава в вишніх»?І тільки слава? О, яка ж то караМесією, що світ рятує, бути!Всім дати щастя і нещасним бути,нещасним, так, бо вічно одиноким.Хто міг би врятувать його самоговід самотини, від страшної слави?(Пригнічена раптовою втомою, сідає під скелею і схиляється на камінь).
Чого ж се я слідом за ним блукаю?Чого? Сама не знаю. Певне, духмене сюди завів на певну згубу.Ну, що ж! нехай! Мені тут гинуть краще,ніж в іншім місці. Я загину тут,я вигострила погляд у пустині,мов соколиний зір, – все виглядала,чи він хоч не подивиться на мене?Не подивився і не обернувся…Занадто вже буйна була надія!Чого ж я сподівалась?.. Я не знаю!(Розхитуючись, як ті, що голосять на гробі, співає стиха тужливу східну пісню, довго, без слів).
Про се співати можна, а сказатислів не стає.(Співає знов).
Яка була юрбаза ним, як він ходив по Галілеї[2].І кожний встиг торкнути хоч одежу,хоч край плаща Месії, тільки яторкнути не посміла, бо нічогопросить не мала в нього: ні здоров’я,ні страви на безхліб’ї. Я не знаю,чого я йшла з юрбою…(Співає знов).
Він нікомуне відмовляв потіхи і поради.Кому що бракувало, він давав.(Співає).
А що ж мені бракує? О Месіє,ти, може, знаєш?!Незамітно для Міріам Месія наблизився до неї з-за скелі, надійшовши з пустині, і схилився над нею.
Месія.
Знаю, Міріам!Міріам (жахнулась).
Учителю!Месія.
Не бійся, жінко, спокійя хочу дать тобі.Міріам.
О, я не хочу,не хочу я спокою!Месія (лагідно і разом суворо).
Міріам,Се дух в тобі говорить. Чом не хочеш?Спокою прагне всякий.Міріам.
Але ти,учителю, покинув той спокій,що був у тебе в тихім Назареті[3].Месія.
Ти дорівнятись хочеш…Міріам (з поривом).
Ні, Месіє,я не рівняюся до тебе, ні!Я знаю те, що я нещасна жінка.Месія.
Так нащо ж ти зрікаєшся спокою,єдиної потіхи всіх нещасних?Міріам (з раптовою одвагою).
Бо ти його не маєш, сине божий!Месія.
Яке тобі до мене діло, жінко?Міріам, знищена, збентежена, закриває лице покривалом і повертається йти геть.
Месія.
Стій, Міріам, скажи, ти в мене віриш?Міріам (не одкриває лиця).
Я вірю, що ти божий син, Месіє,і всім, окрім мене, даси рятунок.Месія.
Усім, крім тебе, жінко?Міріам.
Ти сказав.Месія.
Я не сказав того.Міріам.
Та я те чула.Прости, учителю, я мушу йти.(Відступає).
Месія.
Куди ти йдеш?Міріам.
Не знаю. Так, на безвість.Месія.
Чого ж ти йдеш?Міріам.
Бо мушу йти.Месія.
Навіщо?Міріам.
Ти знаєш. Ти – Месія! Я не знаю.Месія.
Зостанься тут.Міріам мовчки спиняється.
Месія.
Скажи мені, ти чула,що говорив я людям?Міріам.
Так, Месіє.Месія.
Ти прийняла мої слова?Міріам.
Ніколия не забуду їх.Месія.
І вслід їх підеш?Міріам.
Вони слідом за мною підуть всюди,волаючи: «Ти йдеш в неправу путь!»І, мов на жар пекучий, наступатия буду на слова твої огнисті, —сліди мої від них криваві будуть.Месія.
Уперта річ твоя, ти мов рабиня,що знає волю пана і не слуха.Таких рабів сувора кара жде.Міріам (падає навколішки).
О горе! Впала вже на мене кара,і вже її ніхто не здійме з мене!Месія.
У тебе мало віри. Якби тихоч зерня віри мала…Міріам.
О, я вірю,без краю вірю в тебе, сине божий,та я не вірю в себе! Я не вірю,щоб я могла твої слова прийняти.Месія.
Таке смирення гірше від гордині.Міріам.
О, сто раз гірше, я те добре знаю,і з того розпач мій.Месія.
Ти не наводьобмови зайвої на власну душу, —такою чорною вона не може бути.Міріам.
О ні, учителю, вона чорніша,ніж хата-пустка, що після пожежічорніє порожнечею. Водатвоїх речей, цілюща та живуща,душі моєї вигоїть не може.Вода боронить від огню живого,згорілу ж хату дарма поливати.Месія.
Та що тобі спалило душу, жінко?Міріам.
Не знаю: чи ненависть, чи любов.Месія.
Кого ж ненавидиш ти?Міріам.
Ворогів.Месія.
Своїх?Міріам.
Твоїх.Месія.
Я їх казав любити.Міріам.
А я люблю… не їх.Месія.
Вони для тебе,як і для мене, ближні.Міріам.
Але явід них далека, наче від єхидни.Месія.
Вони не відають, що творять.Міріам.
І єхиднанесвідома, а всяк її розтопче,як стріне на шляху.Месія.
Якби єхиднамогла покинути свою отруту,вона була б не гірша від голубки.Міріам.
Але вона отрути не покине.Месія.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «Литрес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на Литрес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
Примітки
1
Гадаринське озеро – біля міста Гадари (сучасна назва – Мукса) в Палестині.
2
Галілея – північна частина Палестини.
3
Назарет – невелике місто в Галілеї, в якому, за євангельською легендою, провів дитинство Христос.
Вы ознакомились с фрагментом книги.
Для бесплатного чтения открыта только часть текста.
Приобретайте полный текст книги у нашего партнера:
Полная версия книги