Його прощальний уклiн
Артур Конан Ігнатiус Дойл
Зарубiжнi авторськi зiбрання
До цiеi збiрки, виданоi в розпал Першоi свiтовоi вiйни, 1917 року, увiйшли 8 оповiдань, написаних переважно в 1910-тi роки. Автор розповiдае про кращого нiмецького шпигуна в Англii, фон Борка, який готуеться до вiд'iзду на батькiвщину iз секретними документами i якому невтямки, що Шерлок Голмс уже вийшов на його слiд («Його прощальний уклiн»). «Пригода з картонним пуделком», «Випадок iз багряним колом», «Зникнення ледi Френсiс Карфекс» – в усiх цих справах, за словами того ж таки доктора Ватсона, славетний сищик справдi «перевершуе самого себе».
Артур Конан Дойл
Його прощальний уклiн
Серiя «Зарубiжнi авторськi зiбрання» заснована у 2015 роцi
Переклад з англiйськоi Євгена Тарнавського
Художник-оформлювач О. А. Гугалова-Мешкова
© Є. В. Тарнавський, переклад украiнською, 2018
© О. А. Гугалова-Мешкова, художне оформлення, 2021
© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2015
Передмова
Друзi пана Шерлока Голмса дуже втiшаться, коли почують, що вiн, як i ранiше, живий i здоровий, хоча i страждае вiд поодиноких нападiв ревматизму. Вже багато рокiв вiн живе на маленькiй фермi в горах за п’ять миль вiд Істбурна, де однаково дiлить свiй час мiж захопленням фiлософiею та сiльським господарством. Перебуваючи на пенсii, вiн вiдмовляеться навiть вiд заманливих пропозицiй взятися за ту чи iншу справу, заявляючи, що пiшов у вiдставку раз i назавжди.
Однак iз наближенням вiйни з Нiмеччиною вiн знову вирiшив надати в розпорядження уряду свое настiльки видатне поеднання iнтелектуальних здiбностей i практичних навичок. Звiт про iсторичнi результати цього розслiдування й увiйшов у «Його прощальний уклiн», своерiдний епiлог пригод Шерлока Голмса.
Щоб доповнити цю збiрку та надати iй закiнченого вигляду, я додав кiлька звiтiв i про колишнi справи мого товариша, якi довгий час пролежали в моему архiвi та з рiзних причин не публiкувалися ранiше.
Джон Г. Ватсон, доктор медицини
Пригода у Вiстерiя-Лодж
Частина 1
Дивний випадок iз мiстером Джоном Скоттом Екклзом
Як записано в моему нотатнику, це сталося холодного вiтряного дня наприкiнцi березня 1892 року. Коли ми снiдали, Голмсу принесли телеграму, i вiн одразу ж нашкрябав вiдповiдь. Мiй приятель нiчого не сказав iз цього приводу, але було помiтно, що отримана звiстка займае його – Шерлок iз задуманим обличчям стояв бiля камiна, курив люльку й час вiд часу зиркав на телеграму. Раптом вiн обернувся до мене, i в його очах з’явився пустотливий вiдблиск.
– Гадаю, Ватсоне, що вас уже можна вважати лiтератором, – мовив вiн. – Як ви розумiете слово «гротеск»?
– Щось дивне, незвичайне, – вiдгукнувся я.
Голмс похитав головою:
– Тут явно маеться на увазi щось бiльше. Вiдчуваеться прихований натяк на дещо трагiчне та жахливе. Якщо ви пригадаете якiсь iсторii, якими ви лякали терплячу публiку, то збагнете, як часто гротеск переростае в злочин. Згадайте ту невелику справу зi Спiлкою рудих. Спочатку це був суцiльний гротеск, який вилився у вiдчайдушну спробу грабунку. Або ще приклад: найгротескнiша з наших справ, випадок iз п’ятьма апельсиновими зернятами, пiдгрунтям якого виявилася змова вбивць. Тому слово «гротеск» тепер змушуе мене пильнувати.
– А що, в текстi е це слово? – спитав я.
Голмс прочитав телеграму вголос:
– «Зi мною тiльки-но сталася неймовiрна та гротескна iсторiя. Чи можна звернутися до вас за порадою? Скотт Екклз, поштове вiддiлення, Черiнг-Кросс».
– Чоловiк це чи жiнка? – поцiкавився я.
– Певна рiч, чоловiк. Жодна жiнка не стала б посилати телеграму з оплаченою вiдповiддю – вона просто прийшла б сама.
– Ви його приймете?
– Любий Ватсоне, ви ж знаете, як я нудьгую з того часу, як ми кинули до в’язницi полковника Каразерса. Мiй мозок подiбний до двигуна болiда для перегонiв, який розлетиться на шматки, якщо не буде виконувати роботу, для якоi призначений. Життя стало нудним, у газетах порожньо, ризик i романтика, схоже, вивiтрилися з кримiнального свiту. А ви ще питаете, чи готовий я зайнятися новою справою, якою б тривiальною вона не виявилася. А ось, якщо не помиляюся, i наш клiент.
На сходах почулися розмiренi кроки, i за хвильку до кiмнати постукав та увiйшов кремезний високий чоловiк iз сивими бакенбардами, котрий мав доволi серйозний i респектабельний вигляд. Жорсткi риси його обличчя та пихатi манери видавали всю iсторiю його життя. Вiд самих гетрiв до окулярiв у золотiй оправi це був консерватор, взiрцевий парафiянин, бездоганний громадянин, котрий послiдовно та скрупульозно дотримуеться всiх загальноприйнятих правил. Якiсь дивнi подii, однак, позбавили його звичного самовладання та залишили на ньому помiтнi слiди у виглядi розпатланого волосся, розпашiлих щiк, неспокiйного погляду та метушливих жестiв. Вiн одразу ж заговорив про свою справу.
– Зi мною трапилася зовсiм незвичайна та неприемна пригода, мiстере Голмс, – сказав вiн. – У життi не опинявся в таких ситуацiях. Це просто обурливо й не схоже нi на що. Дуже прошу дати менi хоч якiсь пояснення.
Вiн насупився й важко дихав вiд гнiву.
– Заради бога сiдайте, мiстере Скотт Екклз, – заспокiйливим тоном промовив Голмс. – Насамперед я хотiв би запитати, чому ви прийшли саме до мене?
– Розумiете, сер, ця справа, схоже, не з тих, якими займаеться полiцiя, i все ж, коли ви дiзнаетеся факти, то зрозумiете, що я не мiг залишити все так, як е. Приватнi детективи – люди, до котрих у мене немае жодноi симпатii, але все ж, почувши ваше iм’я…
– Зрозумiло. Тодi наступне запитання: чому ви не прийшли вiдразу?
– Що ви хочете цим сказати?
Голмс зиркнув на годинник.
– Зараз п’ятнадцять хвилин по другiй, – сказав вiн. – Телеграму ви вiдправили о першiй, але, зважаючи на ваш одяг i зовнiшнiй вигляд, важко не збагнути, що вашi неприемностi почалися ще вранцi, коли ви прокинулися.
Наш клiент пригладив кучму волосся й провiв рукою по неголенiй щоцi.
– Маете рацiю, мiстере Голмс. Менi й на гадку не спало подбати про зовнiшнiсть. Я був дуже радий, що вибрався з того будинку. Потiм я, перш нiж iхати до вас, зайшов до власникiв будинку, i вони сказали, що мiстер Гарсiя завжди регулярно платив за оренду й що у Вiстерiя-Лодж досi все було гаразд.
– Зачекайте, сер, – засмiявся Голмс. – Ви зовсiм, як мiй приятель доктор Ватсон, котрий мае кепську звичку розповiдати iсторii, починаючи з кiнця. Будь ласка, зберiться з думками та розкажiть менi чiтко й послiдовно, що це були за подii, якi погнали вас за порадою та допомогою незачесаним й неохайним, iз розв’язаними шнурiвками й у неправильно застебнутому жилетi.
Наш вiдвiдувач похмуро оглянув себе:
– Розумiю, що збоку це виглядае жахливо, мiстере Голмс. За все мое життя я не можу пригадати жодного випадку, коли б дозволив собi щось таке. Але впевнений, що пiсля того, як я розповiм вам усе про цю дивну справу, що я зараз i зроблю, ви менi пробачите.
Однак розповiдь його була задушена в зародку. У передпокоi пролунав галас, i мiсiс Гадсон, вiдчинивши дверi, впустила до кiмнати двох здоровенних чолов’яг офiцiйного вигляду. Одного з них ми добре знали – це був iнспектор Грегсон iз Скотленд-Ярду, енергiйний хоробрий i доволi здiбний полiсмен. Вiн привiтався за руку з Голмсом i вiдрекомендував нам другого вiдвiдувача, iнспектора Бейнса з полiцiйного управлiння графства Суррей.
– Ми працюемо разом, мiстере Голмс, i слiд привiв нас сюди, – Грегсон глянув своiми бульдожими очима на нашого вiдвiдувача. – Ви ж мiстер Джон Скотт Екклз iз Попгем-гаузу в Лi?
– Так.
– Ми весь ранок сьогоднi йдемо за вами по п’ятах.
– Ви, без сумнiву, вистежили його за телеграмою, – додав Шерлок.
