Попестити не смiй: це – пазурi орла!
Коли ж пiдкiсники зняла ця юна дiва,
здалось на мить менi, що мускус розлила…
8
Як закохаюся, кладу на стiл сувiй:
слiзьми пишу про сяево Плеяд з-пiд вiй,
бо тiльки я вмочу в свiй каламар перо,
гукаю на гiнця i серце шлю мерщiй…
9
Красуня йде повз нас – i мало нам дороги.
«Всмiхнулася кому?» – такi у нас тривоги.
Про труд забули ми, одвiчнi блукачi,
за голову взялись, коли розбили ноги…
10
Прийди й зiгрiй мене рубiновим вином,
у руки чанг вiзьми, крутни своiм стегном…
Такого дай вина, щоб яхонтом розквiтла
плакуча та верба, що всохла за вiкном…
11
Страждають без вина серця розбитi:
для них бальзам – чарки ущерть налитi.
Якби померлий випив хоч одну,
то, може б, i воскрес тiеi ж митi.
12
Схотiв, щоб смерть обходила тебе?
Живим в могилi заховай себе.
Чекай терпляче в нiй мiцну драбину,
щоби пiднятись в небо голубе.
13
Не знаеш iстинi й речам цiни,
але готуешся ретельно до вiйни.
Невже не слухав у дитинствi казку,
як стрiлися на кладцi барани?…
14
Який же щедрий шах, пiдкорювач держави:
вiн срiбла не жалiв на iгри та забави,
i савани купив полеглим у боях,
i, врештi, для калiк придбав магiчнi трави…
15
Дивуюся, що смерть знов пiдняла косу:
скосила без жалю тебе й твою сльозу!..
Невже не вiдчувае сорому убивця,
пiдступно убиваючи красу?
16
Терпiння вичерпав i ум спалив дотла:
кому потрiбний ум, якщо Вона пiшла?.
Моя журба – це не журба. Це – Каф-гора,
а серце у гори – без трiщини скала.
17
Чотири якостi вiд Неба маю я:
