– Не знаю. Мабуть, теж Хвостикiв.
– Нi, любий мiй Васильку, там вiн записаний, як Дмитро Сергiйчук.
– А як це сталося, що його дiда Омелька, його батька Данила i його самого стали звати Хвостиками?
– Так от, – посмiхнувся Охрiм, – Хвостик – це не прiзвище, а прозвисько. І прилипло до Омелька, а потiм перейшло до всiеi його родини, пiсля випадку, який трапився ще за часiв його дитинства.
– Дитинства? Так давно?
– Саме так. Ти, Васильку, бачив, як качка пливе з каченятами по ставку?
– Так. Вона пливе попереду, а каченята за нею, один за одним, наче прив’язанi на мотузочок.
– Вiрно, внучку. Ось саме так одного разу з двору Сергiйчукiв вийшло п’ять хлопцiв – старшi брати Омелька. Першим вийшов i пiшов по дорозi, найстарший брат Гриць. За ним, трохи вiдстаючи – Пилип. Потiм з подвiр’я вийшов Федiр i iншi брати: Кость та Іван. Йдуть вони ланцюжком, один за одним, як каченята. Раптом Гриць обернувся, щоб переконатися, чи е брати i розсмiявся вiд того, що вiн побачив: за всiма ними не йшов, а бiг маленький Омелько. Це так потiшило Грицька, що вiн голосно вигукнув, звертаючись до братiв: «Дивiться! За нами бiжить хвостик!» З того часу Гриць, його брати, друзi братiв казали про Омелька не iнакше, як – Хвостик.
– А баба Горпина чому Хвостикова?
– Тому, що вийшла замiж за нього – Хвостика. Дiти чиi? Хвостиковi. Онуки та правнуки чиi? Хвостиковi. І так буде доти, поки рiд буде жити в селi.
Дiд продовжував:
– Часто на запит росiйського чи польського уряду, чи нема в Сiчi якогось Холопа помiщика Іванова на iм’я Іван, запорiзький кiш вiдповiдав, що таких осiб на Сiчi немае. Але насправдi були новачки-майбутнi козаки на прозвисько Задерихвiст чи Загубиколесо, котрi вступили до лав козакiв приблизно в той час, про який запитують московськi чи польськi пани.
– Ото ж! – продовжив розповiдь про пращура дiд Омелько – . Сидять поважнi козаки в куренi покритим соломою i обговорюють позитивнi риси та вади характеру майбутнього козака i Семена щоби дати йому, як заведено у Сiчi, влучне прозвисько. Сперечаються i нiяк не можуть дiйти згоди. Семен ходить у бiлих штанях? Так, але козак на прозвисько Бiлоштан вже е. Начебто мае скривлений нiс? Так Кривонiс теж вже е. Не вживае пива? Так Непийпиво теж е. Придибайло, Нетудивiтер, Козорiз також е… Сперечаються вже котру годину, а Семен стоiть перед ними i нудиться. Раптом вiн рвучко вискочив з хати, витягнув зi штанiв кресало (тодi не було запальничок), викресав вогню i пiдпалив солом’яну стрiху хати, у якiй з приводу його прозвиська радилися козаки. Побачивши це, вони прожогом вискочили з хати. Один з них пiдскочив до Семена з лайкою: «Клятий палiй! Що ти наробив?» Тут таки i прилипло до Семена це слово – Палiй. І став невiдомий втiкач з невiдомого села Семеном Палiем. Вiдчайдуха Семен Палiй дослужився на Запорiзькiй Сiчi до полковника i став прикладом для iнших козакiв. Його прiзвисько перейшло нащадкам вже у якостi прiзвища, доки не дiйшло до нас з тобою. Так, що ми з тобою маемо обов’язок перед полковником Семеном Палiем нести почесне i вiдповiдальне звання козака.
А знаеш що було i завжди буде ознакою справжнього козака?
– Нi, дiдусю, не знаю.
– Це, – якось урочисто промовив Омелько. На хвильку задумався i проказав:
– Це завжди були вiрнiсть (Богу, Украiнi та власнiй сiм’i), вiдвага та особливе почуття батькiвства (надто коли серед дiтей були сини).
– Дiдусю, – запитав Василько, – а що то е батькiвство?
– Батькiвство походить вiд слова батько, або тато. Але у слово батько вкладений багатовiковий досвiд чоловiкiв, якi були достойними батьками для своiх дiтей. Спробую пояснити тобi на простих прикладах.
У тебе е сестричка Настуня. Уяви, що ти мрiеш бути лiкарем i ним станеш. Лiкарем може стати i сестричка. Ти станеш космонавтом, i сестричка може стати космонавтом. Але нiколи Настуня не може стати батьком
Вы ознакомились с фрагментом книги.
Для бесплатного чтения открыта только часть текста.
Приобретайте полный текст книги у нашего партнера:
