вiтчизни просимо, як подання.
* * *
Бiля метро «Хрещатик»
щоранку зупиняеться
дитячий вiзок.
Двiрничка вибирае з чавунних урн
накиданий мотлох —
старi газети, ганчiр'я,
коробки з-пiд сiрникiв, недокурки,
навантажить ними вiзок
i сквером каштанiв рушае далi.
А сьогоднi, напередоднi свята,
вона вбрала найкращу спiдницю з сатину,
новенькi черевики й фуфайку,
навiть вiзок прикрасила
штучними квiтами з поролону.
Усмiшка i задума на ii обличчi
творить рiвновагу щастя.
* * *
Посадити деревце —
залишити про себе найкращу пам'ять.
І вони стали висаджувати вздовж колючого дроту
квiти, кущi, дерева.
Дикий виноград обснував гострi шпичаки,
розвiсив лапате листя
i навiть попускав синюватi грони,
повився повiй,
трублячи в поблiдлi сурми нiжностi.
Коло горожi порозпускались такi пiвники, пiвонii, жоржини,
що заберуть очi i не повернуть.
Начальство, перевiряючи, як вони виконують взятi соцзобов'язання,
завжди ставило проти графи
«заходи по естетичному вихованню ув'язнених»:
ведеться на високому iдейно-полiтичному рiвнi.
Однi тiльки пiдписи високого начальства
iм нагадували забутi шпичаки дроту.
* * *
Їх було двое – прибиральниця i двiрник.
Вони сидiли на Володимирськiй гiрцi —
там, де видно увесь Труханiв острiв,
Дарницю i навiть поближнi трамваi,
i жваво обговорювали замацану статтю
«Як ми готуемо пленум райкому».
Мiж ними спалахнула жвава дискусiя,
в якому районi мiста
пленуми проводяться якнайкраще.
Двiрник був настирливий,
але прибиральниця не здавалась:
по пам'ятi вона цитувала Брежнева.
Докази ii, майже незаперечнi,
таки справляли враження,
бо двiрник скiльки не опирався,
мусив був здатися.
З кишенi вiн дiстав
загорнений у газету снiданок —
цибулю, хлiб, кусень сала й пляшку води,
щедро розполовинив,
вiддавши iй бiльшу частину
хлiба, цибулi i навiть сала.
Поiвши й попивши,
прибиральниця дiстала з-за пазухи
зашмарованого вузлика,
висипала в жменю дрiб'язок,
пiднесла до очей
i стала пiдраховувати навпомац.
Напевне, вона збиралася
розрахуватися за снiдання,
але двiрник зробив королiвський жест:
мовляв, не треба платнi,
вiн сьогоднi частуе.
* * *
Тато молиться Богу,
тужить мама. Сестра
уникае порогу,
хоч вернутись пора.
Уникае – радiе,
повертае – мовчить.
Повечiр'я ще тлiе,
iще хвiртка рипить,
iще видно дорогу,
iще гусне жура.
Тато молиться Богу
i ридае сестра.
* * *
На Лисiй горi догоряе багаття нiчне
i листя осiнне на Лисiй горi догоряе,
а я вже забув, де та Лиса гора, i не знаю,
чи Лиса гора впiзнала б мене.
Середина жовтня, пора надвечiр'iв твоiх,
твоiх недовiр i невiр i осiннього вiтру.
