– Яка краса! – захоплено вигукнув Тимко i простягнув до кульки лапку, – я подарую тебе своiй мамi!
Та тiльки-но вiн зiбрався зiрвати квiтку, як налетiв вiтер i, зiрвавши з рослини бiлий пух, понiс його над травою. Тимко, увесь облiплений тим пухом, побiг слiдом, намагаючись його зупинити…
А оголена кульбабка заплакала: «Ой, коси-коси ви моi…».
Мурахи
Сидiв якось Тимко без дiла на лiсовiй стежцi. Та раптом щось його штовхнуло в бiк. Вiн аж пiдскочив вiд несподiванки i здивовано почав озиратись навколо.
Лишень зараз вiн побачив на дорiжцi юрбу малесеньких мурах, якi зосереджено тягли дорiжкою величезну соломинку.
Виявилося, що вiн iм заважае…
Тимко з повагою пропустив роботящу компанiю i чимдуж побiг до мами:
– Мамо, мамо! Дай менi якесь завдання! Я ж не ледащо – буду працювати! Бо навiть малi мурахи працюють…
Небо впало…
Цiлий день iшов дощ…
Всi звiрята ховались вiд нього по нiрках.
Нарештi пiзно ввечерi вiн припинився, залишивши пiсля себе на лiсовiй галявинi безлiч маленьких калюж…
Коли нарештi Тимко з мамою вибралися зi своеi схованки, мале зайченя аж зойкнуло вiд здивування й переляку…
– Ой, лишенько!.. Небо впало i роз-би-лось!.. – схвильовано вигукнув Тимко.
Мама тiльки посмiхнулась до синочка i лагiдно повернула його голiвку до гори.
– В-а-у! – промовив Тимко, зачарований нiчним небом з безлiччю яскравих стожар…
А десь здалеку вiд села лунало: «Нiч яка мiсячна, зоряна…»
Як зернятко мишку врятувало
Ранок…
Над лугом стелиться туман…
З того туману визирнуло сонечко…
Яскравими променями освiтило все навколо й повiльно поплило вгору.
Якось несмiло, тихенько квакнула жабка, подув легенько вiтерець, загойдалося колосся на краю поля…
Зернятко, що солодко спало у своiй малесенькiй кiмнатцi, прокинулось…
– Мамо?
– Що, синку?
– Вже ранок?
– Ранок, але полежи тихенько, бо усi ще сплять.
– Мамо, а, мамо! – не здавалось зернятко.
– Що?
– Ми вже виросли?
– Виросли.
– Дозрiли?
– Дозрiли.
– То чому сидимо в цих тiсних коморах? Я гуляти хочу…
– Синку, сиди собi тихенько, ще не час… За нами скоро прийдуть…
– Ой, не можу я, мамо, бiльше отак си-дi-т-и… – тiльки й встиг промовити мамин шибеник i впав на землю.
То було звичайне пшеничне зернятко, але, на вiдмiну вiд iнших, дуже непосидюче.
Отже, зернятко впало на землю, вдарилось i зомлiло…
А навколо вирувало життя!
Вздовж поля бiгла маленька сiра мишка.
– Ой, щастя привалило! – радiсно вигукнула мишка, схопила зернятко i мерщiй побiгла до своеi домiвки. Та сховатись не встигла, бо схопив ii орел, що кружляв високо у небi.
Сiв орел на гiлку старого дуба й уже зiбрався мишкою поласувати, та саме в цей момент отямилося зернятко й заволало, щоб мишка його вiдпустила…
– І справдi, навiщо обом помирати? – подумала мишка та й викинула зернятко.
Летить зернятко в повiтрi, перекидаеться, вiд страху на весь голос лаеться.
Побачив його орел, вiдволiкся вiд обiдньоi справи та й не втримав мишки. От вона й утекла…
Вы ознакомились с фрагментом книги.
Для бесплатного чтения открыта только часть текста.
Приобретайте полный текст книги у нашего партнера:
