Матушка гуменя. Добрi люди! Свiт не без добрих людей, i в йому найдуться вони. Тiльки ти забуваеш, молодице, що то все чужi, ти одна йому найближча, найдорожча. Ти з ним шлюб брала, руки в'язала. А що в'яжеться на землi – буде в'язане й на небесi. Знаеш?
Кнуриха. Знаю, матушко. Що ж, коли немае менi радостi в миру, немае спокою душi.
Матушка гуменя. У тебе чоловiк недобрий?
Кнуриха. Грiх бога гнiвити, грiх за його лихе що сказати. Добрий вiн у мене.
Матушка гуменя. То що ж жене тебе до нас?
Кнуриха(указуе на Марусю). Вона, матушко, рветься, ii молода душа захотiла. Немае iй радостi в миру, а з нею й менi.
Матушка гуменя(прикро дивиться на Марусю, що блiда стоiть похилившись). Вийди стара, я на самотi з дочкою побалакаю.
Кнуриха виходе.
Вихiд VI
Матушка гуменя(подивившись ще раз на Марусю, геть одходить i сiдае). Дiвчино! Як тебе зовуть?
Маруся(тихо). Марусею.
Матушка гуменя. Іди до мене ближче. Іди, не бiйся. (Маруся пiдходить). Та кажи по правдi, не втаюй нiчого. Усе, все кажи, що було з тобою в миру, якi грiхи пестило серце твое, носила душа твоя. Все передо мною виложи. Може, що я i пораю тобi, може, i поможу в чому. Ти така ще молода, тобi ще жити та жити, а ти, бач, чернечим одягом покритися захотiла, все рiвно що вмерти захотiла. Що ж тебе довело до сього?
Маруся(боязко). Матушко. Я безталанна… нещасна…
Матушка гуменя. Чого ж ти безталанна, нещасна? Любила, може, кого, та зраджено тебе? Кажи, не бiйся, все кажи.
Маруся. Любила, матушко.
Матушка гуменя. Кого ж ти любила?
Маруся. У нас годувальник був. Василем звали.
Матушка гуменя. Ну, та й що?
Маруся. Та й покинув нас, змандрував.
Матушка гуменя. Чого ж вiн покинув? І вiн же тебе любив?
Маруся. Не знаю, матушко. У мене подруга була, Наталя. Красива з себе. Вiн ii любив, i вона його тяжко любила i душу свою запакувала за те кохання.
Матушка гуменя. Душу? Ну, се грiх, грiх тяжкий вiд бога. Душа, Марусю, божа, i коли ми ii запакуемо ради мирського чого, то се тяжкий грiх.
Маруся. Вона сама не винувата, ii довели до того.
Матушка гуменя. Хто ж ii довiв?
Маруся. Та, бачте, вона любила Василя, одного його, i думала за ним бути, а мати ii не хотiла вiддати за Василя, бо у Василя не було нiчого, звiсно, приймак, що ж у його е? От мати i найшла iй другого чоловiка, багатого.
Матушка гуменя. Та силою вiддала?
Маруся. Нi, не силою. А хитрощами.
Матушка гуменя. Як хитрощами?
Маруся. Так. Або й вона не хитрила, а мати того чоловiка, за кого Наталя пiшла, свекруха, значиться. Там така злюча удалася! От раз iй як Наталя гостро одказала, вона i задумала помститися, та й почала робити так, щоб Наталю собi за невiстку мати. Направила сина, щоб Василя записати у пiкiнери. Його i записали, а батько мiй пораяли йому зiйти з дому, поти той набор пройде. Батьковi, значиться, то i на руку було: вони мали його собi зятем назвати. Ну, от i вирядили його. Я його гень-гень за село проводила i попрощалась з ним, як сестра з братом. А Наталя недалечке була, углядiла нас, як ми прощались, та подумала, що Василь ii не любить, а мене любить, бо вiн цiлувався зо мною. Пiсля того ото i згодилась пiти за Шкандибенка. І горе ж iй було за тим замiжжям! Вона все терпiла та мовчала, аж поти не почула, що ii обдурили, тодi взяла та й зарiзалася.
Вы ознакомились с фрагментом книги.
Для бесплатного чтения открыта только часть текста.
Приобретайте полный текст книги у нашего партнера:
