Бо ж i так у вогнi
Мое серце сумне.
Кров од болю кипить,
Мучить мука нiма,
Нi на мент, нi на мить
Сну про щастя нема.
Я не можу здолать
В серцi горя й жалю,
Шум плачiв i проклять
Я думками ловлю.
Я не можу знести
Цей гидкий маскарад, —
Спiви щастя вести,
Як ридае мiй брат.
Скiльки горя i слiз
Бачу всюди й завжди,
Скiльки сам перенiс
Я нещастя й бiди!
Он стоiть удова,
В зорi смуток-туман,
В струп’i вся голова,
А на плечах – лахман.
Руку, мов неживу,
Простягае менi:
«Пожалiйте вдову,
Згинув муж на вiйнi!».
І тут сльози – кап-кап!
Доле, не доведи…
Що ж ти, брате, ослаб, —
Кпи з чужоi бiди!
Ось гуляе багач,
Аж палата дрижить,
А пiд брамою плач —
Там сирiтка стоiть.
Стужа нею трясе,
Мов нагайкою тне,
Вiтер скарги несе
І квилiння сумне:
«Тут проходив народ,
Молодi та старi,
Проти гнiту й знегод
Тут iшли бунтарi.
Тато з ними пiшов —
І донинi нема…
Стигне з холоду кров,
Сипле снiгом зима.
А мене багатiй
Вигнав з хати на снiг,
Де ж ти, батечку мiй,
Де знайду я нiчлiг?!»
І тут сльози – кап-кап!
Доле, не доведи…
Що ж ти, брате, ослаб, —
Кпи з чужоi бiди!
Знову стогiн… Жебрак
Пiд вiкном, наче тiнь;
Без ноги, неборак,
Повен жальних болiнь.
Вiн стискае п’ястук,
Тягне пiсню хрипку, —
Скiльки злигоднiв-мук
Пережив на вiку:
«Вiдробив я панам,
Вiдслужив сорок лiт, —
Став на службу дитям,
А сьогоднi я – дiд!
Гарував я щодня,
Не зважав на батiг,
Працював за коня,
Рано встав, пiзно лiг.
Я орав, я косив,
Я канави копав,
Лiс рубав i возив,
Битий, кров’ю спливав.
Йшла робота вогнем…
А мiй пан не тужив:
Багатiв з кожним днем,
Смачно iв, смачно пив.
А я чахнув, бiдак,
Був голодний, як вовк,
Та служив вiрно так,
А тепер…» І замовк.
Тiльки сльози – кап-кап!
Доле, не доведи…
Що ж ти, брате, ослаб, —
Кпи з чужоi бiди!
Та за скорбнi пiснi
Не обсмiшуй мене,
Бо ж i так у вогнi
Мое серце сумне.
15 квiтня 1906 р.
ЗА ШМАТОК ХЛІБА
За шматок хлiба, чорного хлiба,
Бiдак свою душу дае,
Топить у рабствi мрii й надii,
Життя безталанне свое.
Щоб подолати злиднi та голод,
